Цукровий Кремль

«Цукровий Кремль» — збірка з 15 антиутопічних оповідань російського письменника Володимира Сорокіна, видана в 2008 році. Перше видання позиціонувало «Цукровий Кремль» як роман в оповіданнях. У 2010 вийшов переклад українською Сашка Ушкалова.

«Цукровий Кремль»

Автор	Володимир Сорокін
Мова	російська
Видано	2008

Світ книги

Дія оповідань відбувається в тому ж вигаданому світі, що і дія попередньої книги Сорокіна «День опричника». Завдяки однаковості місця й часу дії обидві книги можна об'єднати в дилогію. Саме як дилогія ці два твори було номіновано на літературну премію «Велика книга» у 2009 році.

Герої деяких з оповідань ті ж самі, що й у «День опричника»: кат Шка Іванов та режисер Федір Лисий на прізвисько «Федя-З'їв-Медведя», а в заключному оповіданні «Опала» фігурує головний герой «Дня опричника» Андрій Комяга.

Дія обох книг відбувається в Російській Державі в середині XXI століття, після Червоної, Білої і Сірої смут. Вигадана Росія за устроєм самодержавна, життя гранично регламентоване: усі товари (для простолюду) — лише російські, вибір є лише з двох найменувань будь-якого товару, а номенклатура все ж може купувати товари китайського виробництва.

Детальна регламентація повсякденного життя нагадує сорокинську сатиру (1983). Водночас ритуальна обов'язковість багатьох дій пародіює урочисті заходи радянських часів.

Мова та стиль

Володимир Сорокін не пояснює читачеві, що відбувається в його творах, а створює антиутопічний світ, до якого вміщує. Мова оповідань нарочито архаїчна й містить відсилання до Московського царства (використовуються такі слова, як «челядь», «сотник», «таємний наказ» і «торговий наказ»). Водночас поєднання подробиць, характерних для минулого і сьогодення (кінематограф, інтернет, телебачення), задає сатиричну тональність дилогії. Сам Сорокін коментував так:

У «Цукровому Кремлі» я хотів показати ярмарку, натовп, який прийшов у балаган повеселитись, купити щось, тому намагався відтворити оцей ярмарковий стиль і дух. «Цукровий Кремль» — це певною мірою доповнення «Дня опричника», але ця книга зовсім інша, будемо казати — більш літературна.

Разом з тим є й відмінності. Друга книга більш саркастична, ніж сатирична, мова менш стилізована під старовину, а загальна стилістика більш пародійна. В кожному оповіданні збірки імітується певний відомий і легко впізнаваний текст. Приклади:

• «Марфушина радість»: текст написаний в стилі святочного оповідання. В оповіданні з'являється образ Цукрового Кремля, який також зустрічається у всіх оповіданнях збірки.
• Оповідання «Каліки» імітує етнографічний нарис «Бродяча Русь Христа ради», розподілом героїв на сліпих і зрячих кінець цього оповідання відсилає до фіналу п'єси Моріса Метерлінка «Сліпі». При цьому діалоги героїв будуються за законами класичної реалістичної п'єси.
• «Кочерга»: оповідання написане в стилістиці романів Юліана Семенова, проте центральний діалог між капітаном Севастьяновим і заарештованим Смирновим відсилає до сцен з роману Анатолія Рибакова «Діти Арбата». Пародійний характер оповідання підкреслюється прихованими цитатами з радянських пісень — ^[ru] і «Незримий бій» — головної теми телесеріалу «Слідство ведуть Знатокі». Вставлена притча імітує оповідання письменника , після неї відбувається зниження тональності і стиль стає схожим на твори .
• В оповіданні «Сон» простежується пародіювання як Михайла Булгакова, так і містичної прози Володимира Орлова, незважаючи на зовнішню схожість з першим романом дилогії — «День опричника».
• Оповідання «Харчування» — пряма пародія на «Один день Івана Денисовича» О. Солженіцина.
• Головний герой оповідання «Петрушка» — блазень государя, нагадує героя оповідання Миколи Лєскова ^[ru].
• «Кабак»: оповідання в стилістиці книги нарисів Михайла Пижова «Москва шинкарська», присвячена питним закладам Москви — збережені навіть характерні для неї довгі перерахування. При цьому, однак, в оповіданні безліч натяків на сучасні реалії Росії — в ньому діють силач Меведко, фокусники Пу і Тін, двірник Лужковець, артист Гришка Вец. Поетичні фрагменти подані в різній стилістиці — від духовних віршів до репу.
• «Черга» пародіює більш ранні твори Володимира Сорокіна. Пародійність посилюється і підкреслюється тим, що в фіналі оповідання герої домовляються про побачення.
• «Лист»: оповідання, написане у формі листа героїні сестрі, яка живе в Хабаровську. Незважаючи на те, що й сама героїня й її сестра живуть добре, лист написано в стилі голосіння за померлим і це підкреслює, що героїня не відчуває ніяких почуттів. Вказує на це і відверте зізнання автора у використанні оборотів з ^[ru].
• «Опала»: оповідання є прямим продовженням роману «День опричника» — в ньому головний герой роману Андрій Комяга гине в ході палацового перевороту. Крім автопародії, оповідання побудоване на прихованому цитуванні пісні Булата Окуджави «Не пропонуй меж вічних» («Не предлагай пределов вечных»).

Презентації в Україні

У 2008 році Володимир Сорокін презентував переклад твору українською в авторському турі містами України (Львів, Чернівці, Київ, Камянець-Подільський).

Примітки

1. Цей художній прийом свого часу використовували Джордж Орвелл (у романі «1984») та Айн Ренд (у повісті «Гімн»).

1. Цукровий Кремль: роман / Володимир Сорокін ; пер. з рос. О. Л. Ушкалова. — Х. : Фоліо, 2010. — 218 с.
2. Визель, Михаил. Книга "Сахарный Кремль", Владимир Сорокин. Рецензия. Time Out Москва. Архів оригіналу за 7 серпня 2012. Процитовано 8 липня 2012.
3. Т. М. Колядич. Антиутопия или альтернативная фантастика? // От Аксенова до Глуховского. Русский эксперимент. — М. : КРПА Олимп, 2010. — С. 34—43. — (НАША мысль и литература XXI) — 1000 прим. — ISBN 987-5-7390-2285-1.
4. Зовсім інша країна. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 14 грудня 2010. Процитовано 12 серпня 2020.
5. Володимир Сорокін: «Я – літературний наркоман зі стажем». bukvoid.com.ua. Процитовано 12 серпня 2020.

Джерела

• Новохатский Д. В. Сатирические аспекты пародии в романе Владимира Сорокина «Сахарный Кремль» // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Сер. : Літературознавство. — 2011. — Вип. 2(1). — С. 138—145.
• Зовсім інша країна. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (укр.). 14 грудня 2010. Процитовано 12 серпня 2020.