Хірола (антилопа)

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Хірола ( Beatragus hunteri ), є видом антилоп , що перебуває під загрозою зникнення, і наразі зустрічається лише в Кенії вздовж кордону із Сомалі. Вперше вид був описаний у 1888 році. Це єдиний живий представник роду Beatragus, хоча інші види відомі за скам’янілостями. Глобальна популяція хірол оцінюється в 300–500 тварин, в неволі немає жодної особини. Згідно з документом, підготовленим Міжнародним союзом охорони природи, «втрата хіроли стане першим вимиранням роду ссавців на континентальній Африці в сучасній історії людства».

Хірола
Illustration by Philip Sclater in 1894
Охоронний статус
На межі зникнення  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина:	Бикові (Bovidae)
Підродина:	Антилопові (Antilopinae)
Рід:	Beatragus
Вид:	Хірола (B. hunteri)
Біноміальна назва
Beatragus hunteri (Sclater, 1889)
Range of the hirola
Синоніми
Cobus hunteri Sclater, 1889

Опис

Хірола — це антилопа середнього розміру, від темно-коричневого до рудувато-коричневого кольору, переважно білими всередині вухами та білим хвостом. Антилопа має дуже гострі, ліроподібні роги, які не мають прикореневої ніжки та виступають на три чверті своєї довжини. З віком шерсть хіроли темніє до тепно сірого кольору, а кількість виступів уздовж рогів збільшується. У хірол є великі темні підглазничні залози, які використовуються для позначення території і дають їм назву «чотириока антилопа». Вони мають білі окуляри навколо очей і перевернутий білий шеврон, що проходить між очима. Роги, копита, вим'я, ніздрі, губи і кінчики вух — чорні. Самці та самки мають схоже забарвлення, хоча самці трохи більші з товщими рогами та темнішою шерстю.

Кілька джерел зафіксували точні вимірювання хірол. Нижче наведені максимальні та мінімальні значення, взяті з усіх джерел: висота в плечах: 99–125 см, маса тіла: 73–118 кг, довжина голови і тіла: 120–200 см, довжина рогу: 44–72 см, розмах рогів (найбільша зовнішня ширина): 15–32 см, довжина хвоста: 30–45 см, довжина вуха: 19 см. Немає даних про те, скільки живуть хіроли в дикій природі, але відомо, що в неволі вони живуть 15 років.

Таксономія

Науковці вважають, що хірола належить до підродини Alcelaphinae у сімействі Bovidae, але досі точаться дебати щодо роду, до якого її слід віднести. Рід Alcelaphinae, окрім хіроли, також містить антилоп гну, антилопу гну та топі, корригум, бонтебок, блесбок, тянг і цессебе.

Коли антилопу хіролу вперше описали, вона отримала загальну назву Hunter's hartebeest. Незважаючи на це, вид був поміщений в рід Damaliscus з разом із антилопою топі і отримав наукову назву Damaliscus hunteri. пізніше вид помістили до власного роду як Beatragus hunteri .

Нещодавні генетичні аналізи каріотипічної та мітохондріальної ДНК підтверджують теорію про те, що хірола відрізняється на стільки сильно від топі,що її слід віднести до свого роду. Хіроли також різняться своєю унікальною поведінкою. Ні Alcelaphus, ні Damaliscus не займаються флеменом, тобто коли самець пробує на смак сечу самки, щоб визначити її готовність до парування. Це єдині роди голоподібних, які втратили таку поведінку. Хірола все ще займається флеменом, хоча це менш очевидно, ніж в інших видів.

Рід Beatragus виник приблизно 3,1 мільйона років тому і колись був широко поширений на континенті, що підтверджують численні скам'янілості, знайдені в Ефіопії, Джибуті, Танзанії та Південній Африці .

Екологія

Хірола пристосована до посушливого клімату. Середовища їх проживання коливаються від відкритих луків із легкими чагарниками до лісистих саван із низькими чагарниками та розкиданими деревами, найчастіше на піщаних ґрунтах. Хірола може довгий час обходитися без води. Хірола віддає перевагу короткій зеленій траві.

Хірола ведуть осідлий спосіб життя, проте у сухий сезон часто переміщуються у пошуках трави. Вони віддають перевагу травам із високим співвідношенням листя до стебла, а види вважаються важливими в їх раціоні. Антилопи добре пристосовані до споживання місцевої сухої трави та інших грубих кормів.

Хіроли часто зустрічаються в асоціаціях з іншими травоїдними видами, зокрема з ориксом, газеллю Гранта, зеброю Берчелла та топі. Натомість вони уникають антилоп гну, буйволів та слонів. Також хірола не конкурує з крупною домашньою рогатою худобою, оскільки віддає перевагу короткій траві.

Соціальна структура і відтворення

Самиці антилоп хіроли народжують насамоті і можуть залишатися окремо від стада до двох місяців, що робить їх уразливими до хижаків. Згодом самиця знову приєднається до стада, що складається з самок та їх дитинчат. Маточні стада налічують від 5 до 40 тварин, хоча середній розмір стада зазвичай становить 7-9 особин. Їх зазвичай супроводжує дорослий самець.

Теля Хірола годується грудним молоком, Східний національний парк Цаво, 2011 рік

Стадо самиць з телятами, національний парк Цаво Схід, 2011)

Молоді хіроли покидають ясельне стадо у віці приблизно дев'яти місяців і утворюють тимчасові групи. Вони можуть збиратися в змішані або одностатеві невеликі стада; молоді самці можуть формувати холостяцькі стада від 2 до 38 особин; неповнолітні самиці можуть приєднуватися до дорослого самця; якщо немає інших антилоп свого виду, молоді хіроли можуть приєднатися до стада газелей Гранта, чи просто проводити більшу частину часу наодинці.

Стадо холостяка з трьох недорослих самців, національний парк Цаво Схід, 2011 р.

Дорослі самці намагаються закріпитися на території з гарним пасовиськом. Площа цих територій сягає 7 квадратних кілометрів і позначені послідом, виділеннями з підошвеноямкових залоз і місцями ямками, де самці шкрябають ґрунт копитами та ріжуть рослинність ногами. Існує припущення, що при низькій щільності популяції, дорослі самці відмовляються від захисту власної території і замість цього йдуть за стадом. Самиці не захищають територію, але мають домашні ареали, які перекривають території кількох дорослих самців. Розмір домашнього ареалу стада коливається від 26 до 164,7 квадратного кілометра (10,0 до 63,6 миля²) із середнім розміром 81,5 квадратного кілометра (31,5 миля²).

Стада самиць з телятами є відносно стабільними, але стада холостяків дуже нестабільні. У 1970-х роках спостерігали, як хіроли утворюють скупчення до 300 особин, щоб скористатися обмеженими, але просторово згрупованими ресурсами під час сухого сезону (Bunderson, 1985). Інформація про територіальність самців і те, як це пов’язано з успіхом спаровування, відсутня (Butynski, 2000).

Молодняк народжується з вересня по листопад. Дані про вік статевої зрілості та період вагітності недоступні для дикої хіроли, однак у неволі вагітність становила приблизно 7,5 місяців (227–242 дні), при цьому одна самка спаровувалася у віці 1,4 року та народжувала в 1,9 року. Ще одна пара хірол спаровувалася, коли їм було 1,7 року. У неволі однією з головних причин смертності є рани, спричинені агресією всередині стада, в тому числі агресією між самицями.

Загрози

Причини історичного зменшення чисельності хіроли невідомі, але, ймовірно, це поєднання факторів, що включають хвороби (зокрема, чуму великої рогатої худоби), полювання, сильні посухи, конкуренцію за їжу та воду з домашньої худоби та втрату середовища існування, спричинену вторгненням деревних рослин, як результат винищення слонів у межах свого ареалу.

Антилопа віддає перевагу територіям, які використовуються для випасу домашньої худоби, що піддає їх підвищеному ризику таким захворюваням, як туберкульоз. Вони вразливі до браконьєрства.

Чисельність популяції

Природний ареал хіроли становить не більше 1500  км ² на кенійсько-сомалійському кордоні, але є також переселена популяція в національному парку Східний Цаво. Природна популяція в 1970-х роках, ймовірно, нараховувала 10 000–15 000 особин, але між 1983 і 1985 роками спостерігалося зниження на 85–90%. Підрахунок в 1995 і 1996 роках показав, що популяція налічує приблизно 1300 особин. Дослідження 2010 року оцінило популяцію виду в 402–466 тварин.

Переселена популяція була створена в кенійському національному парку Східний Цаво із переміщеннями в 1963 та 1996 роках. Під час переміщення в 1963 році було випущено 30 тварин, і перше дослідження в грудні 1995 року показало, що на той час у Цаво було принаймні 76 особин. Через вісім місяців перевезено ще 29 хірол, які також були випущені в Цаво, щонайменше шість з яких на той час були вагітні. До грудня 2000 року популяція хіроли в Цаво повернулася до 77 особин, а до 2011 року популяція оцінювалася в 76 особин.

Стан і збереження

Хірола перебуває під загрозою зникнення, і їх кількість у дикій природі продовжує скорочуватися. У дикій природі налічується від 300 до 500 особин, і жодна особина сьогодні не утримується в неволі. Що робить їх дуже вразливими перед браконьєрством.

Незважаючи на те, що антилопа є однією з найрідкісніших антилоп, заходи щодо її збереження поки що були незначними. Національний заповідник Аравале був створений у 1973 році як невеликий заповідник для них, але з 1980-х років не обслуговувався як слід. У 2005 році чотири місцеві громади в районі Іджара у співпраці з Terra Nuova заснували заповідник Ісхакбіні Хірола. Станом на 2014 рік 23 км ^2, захищений від хижаків, огороджений заповідник був побудований в Ісхакбіні, і початкова популяція з 48 хірол добре розмножується в заповіднику.

Список літератури

1. IUCN SSC Antelope Specialist Group (2017). Beatragus hunteri. IUCN Red List of Threatened Species. 2017: e.T6234A50185297. doi:10.2305/IUCN.UK.2017-2.RLTS.T6234A50185297.en. Процитовано 11 листопада 2021.
3. Animals and Plants Unique to Kenya. lntreasures.com. Процитовано 21 грудня 2023.
4. Description of Hunter's antelope.
5. Probert, J. (2011) The Tsavo hirola: current status and future management [Архівовано 2021-07-30 у Wayback Machine.].
6. King, J., Craig, I., Andanje, S. and Musyoki, C. (2011) They Came, They Saw, They Counted, SWARA, 34: (2).
7. James Probert, Ben Evans, Sam Andanje, Richard Kock and Rajan Amin.
8. IUCN - A sanctuary for Hirola. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013.
9. Sclater, P. L. (1889) Description of Hunter's antelope.
10. (1914) Some notes on the game animals of Jubaland.
11. Dorst, J. and P. Dandelot.
12. Kingdon, J. (1982) East African Mammals.
13. Kingdon, J. (1997) The Kingdon Field Guide to African Mammals.
14. Butynski, T. M. (2000) Independent Evaluation of Hirola antelope (Beatrugus hunteri) conservation status and conservation action in Kenya.
15. Best, G. A. F., Edmond-Blanc, F. and Courtenay Witting, R. (eds.) (1962) Rowland Ward’s Records of Big Game.
16. Haltenorth, T. and Diller, H. (1977) A Field Guide to the Mammals of Africa Including Madagascar.
17. Walther, F. R. (1990) Hartebeests, Grzimek's Encyclopedia of Mammals.
18. Simpson, G. G. (1945) The principles of classification and a classification of mammals.
19. Gentry, A. W. (1990) Evolution and dispersal of African Bovidae.
20. Pitra, C., Kock, R., Hofmann, R. and Lieckfeldt, D. (1998) Molecular phylogeny of the critically endangered Hunter’s antelope (Beatragus hunteri, Sclater 1889).
21. Estes, R. D. (1999) Hirola: Generic status supported by behavioral and physiological evidence.
22. Kumamoto, A. T., Charter, S. J., Houk, M. L. and Frahm, M. (1996) Chromosomes of the Damaliscus (Artiodactyla, Bovidae): Simple and complex centric fusion rearrangements.
23. Estes, R. D. (1991) The Behaviour Guide to African Mammals.
24. Andanje, S. A. and Goeltenboth, P. (1995) Aspects of the Ecology of the Hunter's Antelope or Hirola (Beatrugus hunteri, Sclater, 1889) in Tsavo East National Park, Kenya.
25. Gentry, A. W. and Gentry, A. (1978) Fossil Bovidae (Mammalia) of Olduvai Gorge, Tanzania: Part 1.
26. Thomas, H., Coppens, Y., Thibault.
27. Bunderson, W. T. (1981) Ecological separation of wild and domestic mammals in an East African Ecosystem.
28. Dahiye, Y. M. (1999) Population Size and Seasonal Distribution of the Hunter’s Antelope or Hirola (Beatragus hunteri, Sclater, 1889) in Southern Garissa, Kenya.
29. Andanje, S. A. (2002) Factors limiting the abundance and distribution of hirola (Beatragus hunteri) in Kenya^{[недоступне посилання]}.
30. Bunderson, W. T. (1985) The Population, Distribution and Habitat Preferences of the Hunter's Antelope Damaliscus hunteri in north-east Kenya.
31. Hofmann, R. R. (1996) Hirola: Translocation to Tsavo NP and new scientific information.
32. Andanje, S. A. (1997) Hirola monitoring progress report: update analysis of animal movement, location and herding.
33. Andanje, S. A. and Ottichilo, W. K. (1999) Population status and feeding habits of the translocated sub-population of Hunter's antelope or hirola (Beatragus hunteri, Sclater, 1889) in Tsavo East National Park, Kenya.
34. Gosling, L. M. (1986) The evolution of mating strategies in male antelopes.
35. Smielowski, J. (1987) A note on the reproductive biology of the Hunter's antelope or hirola (Damaliscus hunteri – Sclater, 1889) in the zoo environment.
36. Magin, C. (1996) Hirola Recovery Plan.
37. Macdonald, D.W. (2006) The Encyclopedia of Mammals.
38. Ishaqbini Hirola Community Conservancy
39. Northern Rangelands Trust
40. King, J., Craig, I., Golicha, M., Sheikh, M., Lesowapir, S., Letoiye, D., Lesimirdana, D., and Worden, J. (2014) Status of hirola in Ishaqbini community conservancy.

• Статус збереження антилопи Hirola Beatragus hunteri та дії щодо збереження в Кенії [1]