Томислав Івкович

Томислав Івкович (сербохорв. Tomislav Ivković, нар. 11 серпня 1960, Загреб) — югославський та хорватський футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Томислав Івкович
Особисті дані
Народження	11 серпня 1960(1960-08-11) (63 роки)
	Загреб, Югославія
Громадянство	СФРЮ  Хорватія
Позиція	воротар
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1977–1982 «Динамо» (Загреб) 53 (-?) 1983 «Динамо» (Вінковці) 15 (-?) 1983–1985 «Црвена Звезда» 46 (-?) 1985–1986 «Ваккер» (Інсбрук) 23 (-?) 1986–1988 «Сваровскі-Тіроль» 65 (-?) 1988 «Вінер Шпорт-Клуб» 15 (-?) 1989 «Генк» 14 (-?) 1989–1993 «Спортінг» 133 (-?) 1993 «Ештуріл-Прая» 9 (-?) 1993–1994 «Віторія» (Сетубал) 17 (-?) 1994–1996 «Белененсеш» 64 (-?) 1996–1997 «Саламанка» 6 (-?) 1997–1998 «Ештрела» (Амадора) 34 (-?)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1979 Югославія U-20  ? (-?) 1983–1991 Югославія 38 (-?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1999–2000 2004–2006 Хорватія (помічник) 2007 «Аль-Шааб» (помічник) 2009 «Персеполіс» (помічник) 2010 2011–2015 «Локомотива» 2016 «Локомотива» 2016–2017 2017–2018 «Славен Белупо» 2018–2019 «Рудеш» 2020–2021 «Інтер» (Запрешич) 2021 «Желєзнічар»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за клуби «Динамо» (Загреб), «Црвена Звезда» та «Спортінг», а також національну збірну Югославії, у складі якої був учасником чемпіонату світу та Європи, а також двох Олімпійських ігор.

Клубна кар'єра

У дорослому футболі дебютував 1977 року виступами за команду «Динамо» (Загреб), в якій провів п'ять сезонів, взявши участь у 53 матчах чемпіонату. За цей час виборов титул чемпіона Югославії у 1982 році і став володарем Кубка Югославії 1980 року.

На початку 1983 року перейшов у «Динамо» (Вінковці), а вже влітку став гравцем столичної «Црвени Звезди», з яким виграв чемпіонат 1983/84 років і Кубок Югославії 1985 року.

У 1985 році він перейшов до свого першого іноземного клубу, австрійського «Ваккера» (Інсбрук), взявши участь у 23 матчах чемпіонату. 1986 року від клубу відкололась команда «Сваровскі-Тіроль», де і продовжив виступи Івкович. Під керівництвом Ернста Гаппеля команда стала фіналістом Кубка Австрії у 1988 році, після чого клуб придбав австрійського воротаря Клауса Ліденбергера і югослав перейшов до іншого місцевого клубу «Вінер Шпорт-Клуб», провівши там ще пів року.

У другій половині сезону 1988/89 Івкович виступав за бельгійський «Генк», але не врятував команду від вильоту з вищого дивізіону, через що влітку покинув клуб і підписав угоду з португальським «Спортінгом», до складу якого приєднався влітку 1989 року. Відіграв за лісабонський клуб наступні чотири сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Спортінга», був основним гравцем команди. Згодом протягом 1993—1996 років захищав кольори інших португальських клубів «Ештуріл-Прая», «Віторія» (Сетубал) та «Белененсеш».

У сезоні 1996/97 виступав за «Саламанку» в другому іспанському дивізіоні, а завершив ігрову кар'єру у португальській команді «Ештрела» (Амадора), за яку виступав протягом 1997—1998 років.

Виступи за збірні

1979 року у складі юнацької збірної Югославії (U-20) взяв участь у молодіжному чемпіонаті світу 1979 року в Японії, де югослави не змогли вийти з групи, а Івкович зіграв у всіх трьох іграх. Також виступав за олімпійську збірну, з якою став переможцем домашніх Середземноморських ігор у 1979 році, а також учасником Олімпійських ігор 1980 і 1984 року, і на других з них у Лос-Анджелесі він виграв бронзову медаль.

30 березня 1983 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Югославії в товариській грі проти Румунії (2:0), а вже наступного року поїхав з командою на чемпіонат Європи 1984 року у Франції. Там Івкович був дублером Зорана Симовича і зіграв лише в одному матчі проти Данії (0:5).

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1990 року в Італії, де був основним воротарем і допоміг команді досягти 1/4 фіналу. Там Югославія програла в серії пенальті Аргентині, а Івкович запам'ятався тим, що відбив пенальті від Дієго Марадони. За кілька місяців до цього Томислав уже парирував пенальті у виконанні Марадони у матчі Кубка УЄФА за «Спортінг» проти «Наполі». Втім незважаючи на сейви, в обох матчах команда Івковича програвала в серії пенальті.

Загалом протягом кар'єри в національній команді, яка тривала 9 років, провів у її формі 38 матчів і є третім воротарем за кількістю матчів за збірну Югославії після Владимира Беари (59) і Милутина Шошкича (50).

Кар'єра тренера

По завершенні кар'єри гравця 1999 року залишився у Португалії, очоливши тренерський штаб клубу .

Починаючи з 2004 року Івкович був тренером воротарів збірної Хорватії у штабі Златко Краньчара. В липні 2006 року увесь штаб був звільнений, оскільки контракти з усім тренерським штабом не були продовжені після провального виступу на чемпіонаті світу 2006 року, де хорвати не змогли здобути жодної перемоги. Згодом Івкович працював у штабі Краньчара в еміратському «Аль-Шаабі» та іранському «Персеполісі».

2010 року Івкович очолив з другого хорватського дивізіону, а з 2011 по травень 2015 рік очолював загребську «Локомотиву» і повернувся на посаду у липні 2016 року.

У листопаді 2016 року Івкович знову покинув лавку «Локомотиви» і очолив саудівський , але вже у лютому наступного року покинув посаду.

У жовтні 2017 року очолив «Славен Белупо», де залишався до листопада 2018 року, а вже наприкінці грудня очолив загребський клуб «Рудеш».

У червні 2021 року очолив сараєвський «Желєзнічар» і тренував «залізничників» до 24 грудня того ж року, коли пішов у відставку.

10 січня 2022 року Івкович став спортивним директором боснійського клубу Прем'єр-ліги «Борац» (Баня-Лука).

Титули і досягнення

• Чемпіон Югославії (2):

«Динамо» (Загреб):

«Црвена Звезда»:

• Володар Кубка Югославії (2):

«Динамо» (Загреб):

«Црвена Звезда»:

• Переможець Середземноморських ігор: 1979
• Бронзовий олімпійський призер: 1984

Примітки

1. . www.rsssf.com. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 19 лютого 2022.
2. . www.rsssf.com. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 19 лютого 2022.
3. . eu-football.info (англ.). Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
4. Strack-Zimmermann, Benjamin. . www.national-football-teams.com (англ.). Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
5. Paolo Caprio (28 settembre 1989). . L'Unità. с. 28. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. {{}}: Недійсний |deadurl=sì ()
6. . Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
7. . reprezentacija.rs. 5 березня 2020. Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
8. . PrvaHNL.hr (хор.). Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
9. . www.index.hr (хор.). Архів оригіналу за 19 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
10. . nk-slaven-belupo.hr. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 19 лютого 2022.
11. . sportske.jutarnji.hr (hr-hr) . 31 грудня 2018. Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 19 лютого 2022.
12. . SportSport.ba (хор.). Архів оригіналу за 28 вересня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
13. Wizard, Social. . www.hntv.hr (hr-HR) . Архів оригіналу за 29 грудня 2021. Процитовано 19 лютого 2022.
14. N.K. (10 січня 2022). (босн.). Klix.ba. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 10 січня 2022.

Посилання

• на сайті ФІФА (англ.)

• Томислав Івкович на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Томислав Івкович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Тренерська статистика на сайті transfermarkt.com (англ.)
• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
• Томислав Івкович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Томислав Івкович на сайті BDFutbol.com (англ.)
• Томислав Івкович на сайті Eu-football.info (англ.)