Тишко Каленикович

Тишко (Тит) Каленикович (пом. межи 1497 та 1499) — київський боярин другої половини XV століття. Родоначальник Тишкевичів. Син боярина Каленика Калениковича «киянина» (згадується джерелами в 1457/58–1488 рр.), внук Каленика Мишковича. Мав братів Окушка (житомирський боярин, звягельський намісник, зг. 1480—1500), Гетовта (Андрія) й Дебря. Сестра — їй приписують ім'я Євфимія — вийшла заміж за Романа Івашковича.

Тишко Каленикович
Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 90 x 72,5 см.
Народився	сер. XV ст.
Помер	після 1487
Підданство	Литовсько-Руська держава
Національність	русин
Конфесія	православ'я
Рід	Калениковичі
Батько	Каленик Каленикович
Діти	5 синів
Герб
Лев (Дмитро), дворянин господарський, одружений з Феклою N; Гаврило (пом. після 1557), дворянин господарський, одружений з Анастасією Іванівною Сапегою, яка народила йому 4 синів; Михайло, дворянин господарський, одружений з Софією Яциничівною; Василь, черкаський і канівський намісник, маршалок господарський, мінський і пінський староста, підляський і смоленський воєвода, одружений з Олександрою Семенівною Чорторийською; Іван (?), одружений з Настасією Зенківною, якій записав Чортолісці й Сільце в Житомирськім повіті на р. Тетереві. По його кончині вона продала села за 100 коп широких грошей Костянтину Острозькому (21 липня 1513), пізніш їх викупив брат Василь. Вочевидь, у Тишка були дві дружини. Одна з них — Ганна, матір Бориса і Льва, як зазначає литовський історик Еймантас Гудас. Коментарі Дебр вперше зринає у привілеї вел. кн. Олександра від 19 березня 1497 чотирьом київським боярам на ряд сіл на Путивльщині. Був одружений з племінницею князя Романа Яголдайовича. Після захоплення Путивля московитянами в 1500 р. дружина з якихось причин залишилась на Сіверщині. Як свідчить переписка Василія III й Сигізмунда I (1511), Дебр добивався її повернення. Дітей він не мав, принаймні згадок про них збереглося. В пізнішій родовій традиції фігурує під ім'м Боніфацій. Примітки Русина О. В. Студії з історії Києва та київської землі. — Київ : Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, 2005. — С. 101-102106. — . Описание документов и бумаг, хранящихся в Московском архиве Министерства юстиции. Книга 21. Описание документов архива. II. Книги Литовской метрики / упор. Шамбинаго С.К., Бережков Н.Г. — Москва, 1916. — С. 100-102. Urwanowicz, Jerzy; Dubas-Urwanowicz, Ewa; Guzowski, Piotr (2003). Władza i prestiż: magnateria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Wydawn. Uniwersytetu w Białymstoku. с. 316. ISBN . Gudas, Eimantas (2015). Tiškevičių giminės karjera ir genealogija XVI a. Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje (PDF). Chronicon Palatii Magnorum Ducum Lithuaniae. 3: 33, 42. Полехов С. В. Новые документы о Киевской земле XV века // Сфрагістичний щорічник. — Київ, 2012. — Вип. 2. — С. 267-268, 276, 281. Статкевіч-Чабаганаў А. Геталты і Тышкевічы з роду Каленікавічаў герба «Ляліва» // Роднае слова. — 2011. — № 7. — С. 81-82. з джерела 22 січня 2022. Процитовано 2022-04-16. Lietuvos Metrika, knyga nr. 4 (1479–1491): Užrašymų knyga 4. — Vilnius : Lietuvos istorijos institutas, 2004. — С. 134-135. Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 3. з джерела 24 січня 2022. Процитовано 2023-06-12. Ластовський В. Родина Остафія Дашковича // Часопис української історії. — № 45. — С. 23. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. III: 1432–1534 / Wydane przez Bronisława Gorczaka. — Lwów, 1890. — С. 102. Акты Виленской комиссии для разбора древних актов. Т. 33. № 17. С. 25. Джерела Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 181-187.