Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту Єпископ Серапіон в

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Єпископ Серапіон (в миру Симеон Лятошевич чи Лятушевич; 1705(1705) — 22 квітня 1762) — український православний діяч доби Гетьманщини. Випускник Києво-Могилянської академії.

Єпископ Серапіон

Єпископ Переславль-Заліський та Дмитрівський

28 лютого 1753 — 29 жовтня 1753

Попередник:

Арсеній (Могилянський)

Наступник:

Амвросій (Зертис-Каменський)

Єпископ Можайський та Волоколамський,
вікарій Переславль-Заліської єпархії

16 лютого 1746 — 3 березня 1753

Попередник:

вікаріат заснований

Наступник:

Сава (Тихомиров)

Альма-матер:

Києво-Могилянська академія

Діяльність:

священник

Ім'я при народженні:

Симеон Лятошевич

Народження:

1705

Смерть:

22 квітня 1762
^d, Вологда, Російська імперія

Похований:

Вологда, Софійський собор

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лятошевич.

Єпископ Церкви Російської імперії, єпископ Вологодський та Білозерський РПЦ.

Життєпис

Освіту отримав у Київській духовній академії.

У чернецтво пострижений в Києво-Братському Богоявленському монастирі. Займав посаду члена духовної консисторії.

9 березня 1740 р. – призначений архімандритом Тверського Отрочого монастиря.

3 лютого 1741 р. – переміщений архімандритом Калязинського Макарієвого Троїцького монастиря.

30 березня 1745 р. — єпископ Можайський та Волоколамський, вікарій Переславль-Заліської єпархії.

3 березня 1753 р. — єпископ Переславль—Заліський та Дмитрівський.

Отримавши призначення на Переслав-Заліську кафедру, він найперше відкрив у своїй єпархії навчальний заклад, який поєднував нижчі та середні класи: нижчі відділення були «російські», де навчалися писати та читати московською та слов’янською мовами, далі слідувала «фара», початковий латинський клас, далі «граматика», «пиїтика» і найвищий — «риторика», де викладалися філософія та найнеобхідніші богословські науки.

29 жовтня 1753 р. – переведений на катедру Вологодську та Білозерську.

18 листопада 1759 р. – знеможений паралічем — відібрало мову, не діяла права рука; ставлеників для посвячення посилали до Костроми, чи до Новгорода, а дозвіл на побудову церков давала консисторія.

У грудні 1761 р. – звільнений на спокій до Спасо-Прилуцького монастиря.

Помер там же 22 квітня 1762 р. Похований у Вологодському Софійському соборі.

Посилання

(рос.) Восстановление Переславль-Залесской епархии