Сенкевичівка

Сенкевичíвка  — селище в Україні, у Луцькому районі Волинської області. Селище розташоване за 5 км від автошляху Львів — Луцьк. У Сенкевичівці знаходиться однойменна залізнична станція на 125-му кілометрі залізничної лінії Львів — Луцьк. Відстань від Сенкевичівки до колишнього районного центру — Горохова — 22 км, до обласного — Луцька — 30 км.

селище Сенкевичівка
Країна	Україна
Область	Волинська область
Район	Луцький район
Громада	Городищенська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA07080050020030304
Основні дані
Засновано	1924 (100 років)
Статус	із 2024 року
Площа	2,34 км²
Населення	▼ 1 208 (01.01.2022)
Густота	576 осіб/км²;
Поштовий індекс	45750
Телефонний код	+380 3379
Географічні координати	50°31′45″ пн. ш. 25°02′18″ сх. д. / 50.52917° пн. ш. 25.03833° сх. д. / 50.52917; 25.03833Координати: 50°31′45″ пн. ш. 25°02′18″ сх. д. / 50.52917° пн. ш. 25.03833° сх. д. / 50.52917; 25.03833
Відстань
Найближча залізнична станція:	Сенкевичівка
До райцентру:
- фізична:	25 км
До обл. центру:
- залізницею:	43 км
- автошляхами:	38 км
Селищна влада
Адреса	45750, Волинська обл., Луцький р-н, смт Сенкевичівка, вул. Шевченка, 39
Голова селищної ради	Гаврилюк Валентин Анатолійович, староста Сенкевичівського старостинського округу
Карта
Сенкевичівка
Сенкевичівка
Сенкевичівка у Вікісховищі

Історія

Карта місцевості станом на 1872 рік з позначеним поселенням Будки, з якого починається історія Сенкевичівки.

Сенкевичівка була заснована у 1924 році. Поселення виникло на місці старішої «колонії» Будки Губинські після зведення станції на новозбудованій залізниці між Луцьком та Львовом, навколо якої зосередились склади сільгосппродукції та купців.

Вокзал — одна з найстаріших будівель Сенкевичівки, яка збудована приблизно у 1930-х роках

Будівля млина у Сенкевичівці (1930-ті роки ХХ століття)

Село Будки Губинські має більш давню історію: воно було засноване наприкінці XVIII століття, коли місцевий землевласник Сенкевич розпродав свої землі колоністам (чехам, полякам та німцям), які і заснували колонію. За переказами, назва Будки Губинські походить від того, що перші переселенці будували для себе тимчасові житла («будки») у затишному низинному місці (теперішня вулиця Будки). Судячи з карти місцевості 1872 року, село Будки складалося з кількох хат, оточених лісом.

У період перебування у складі Польщі (1924—1939 рр.) село розвивалося як центр торгівлі та дрібної промисловості. Біля станції почали оселятися купці, які скуповували сільськогосподарську продукцію і відправляли її залізницею до Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. Тут відбувалися щотижневі ярмарки, а селяни з навколишніх сіл приходили найматися на роботу на млин і два цегельні заводи. З тих часів у Сенкевичівці залишилося небагато пам'яток чи споруд. Окремої уваги заслуговує будівля залізничного вокзалу, зведена за типовим для того часу планом (схожі споруди і в інших станціях на залізниці Львів — Луцьк, зокрема у Звинячах та Мар'янівці), окрім однієї деталі — другий поверх будинку є житловим.

Будинок чеської сім'ї у Сенкевичівці (приблизно 20-ті-30-ті роки XX ст.)

Ще одним свідком того періоду історії селища є чотириповерхова будівля млина поблизу центрального скверу (станом на 2017 рік ця будівля є технічною спорудою школи-інтернату). Також у Сенкевичівці був зведений костел, однак у 1943 році він був спалений в ході українсько-польського конфлікту.

У 1929 році на Сенкевичівку поширені правила міської забудови.

У Сенкевичівці довоєнного періоду окрім українців проживали численні общини інших національностей (поляки, чехи, євреї). Зокрема, у 1943 році у селі народився відомий чеський фотограф Богдан Голомічек. Більшість чехів повернулися на батьківщину наприкінці 1940-х років. На вулиці Гагаріна зберігся будинок чеської сім'ї (у радянські часи він став приміщенням для адміністрації Сенкевичівської пересувної механізованої колони, станом на 2017 рік — у закинутому стані у приватній власності).

Друга світова війна і повоєнний період

Пам'ятний знак на місці розстрілу близько 800 євреїв у Сенкевичівці у червні 1942 року

19 вересня 1939 року у Сенкевичівку увійшли війська Червоної армії СРСР в ході «операції з возз'єднання українців Західної України і УРСР». З першим приходом радянської влади проти мешканців селища почалися репресії — арешти і депортація у Сибір. До 1959 року селище було центром Сенкевичівського району.

Сенкевичівка була окупована нацистськими військами 25 червня 1941 року буквально за декілька днів після нападу Німеччини на Радянський Союз. У червні 1942 року на південно-східній околиці села було розстріляно близько 800 євреїв — мешканців як Сенкевичівки, так і навколишніх сіл. Нині на місці, де сталася ця жахлива трагедія, встановлення пам'ятний знак. На роботи до Німеччини як «остарбайтери» були вивезені кілька десятків молодих людей з селища.

Пам'ятник Невідомому солдату у Сенкевичівці

У 1942—1943 роках багато мешканців Сенкевичівки приєдналися до українського визвольного руху, який боровся проти німецьких окупантів, а згодом і проти Червоної армії та репресивних органів НКВД. У Сенкевичівці воєнного періоду був розміщений гарнізон нацистів та «пастерунок» польських поліцаїв. За переказами мешканців, навколишні ліси і менші села були під контролем загонів УПА, проти яких нацисти використовували навіть авіацію. Через значну присутність озброєних сил Сенкевичівку оминули серйозні зіткнення у ході українсько-польського конфлікту 1943—1944 років, на відміну від кількох менших сусідніх поселень, серед яких знищене поляками село Красний Сад.

1 квітня 1944 року Червона армія вдруге вступила у Сенкевичівку. У боях 1944 року у Сенкевичівському районі загинули 575 солдатів та офіцерів, останки яких у 1959 році перепоховали у братській могилі, на якій встановили Пам'ятник невідомому солдату.

Будівля райкому партії у Сенкевичівці (1950-ті роки)

У 1949 році було створено артіль імені Леніна, проте вона проіснувала нетривалий час.

До адміністративної реформи 1959 року селище було центром Сенкевичівського району. У селищі було зведено будівлю районного комітету КПРС (зараз — гуртожиток Сенкевичівської школи-інтернату).

За радянських часів у Сенкевичівці були збудовані та діяли такі підприємства, як асфальтно-бетонний завод, плодоконсервний завод, заготівельна контора, хлібозавод, сільгоспхімія, пересувна механізована колона. У 1960-х роках була зведена школа (нині — Сенкевичівська школа-інтернат), наприкінці 1970-х років побудована Сенкевичівська загальноосвітня школа.

Мешканці села брали участь у історичних подіях того часу: війні у Афганістані 1979—1989 років, ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року.

Меморіальна дошка Віктору Пшенюку у Сенкевичівці

Виходець із Сенкевичівки Віктор Пшенюк загинув у ході бойових дій радянського військового контингенту в Анголі у 1985 році. На його честь на будівлі школи у Сенкевичівці встановлена меморіальна дошка, а його іменем названа одна з вулиць.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	1370	98.92%
російська	10	0.72%
білоруська	3	0.22%
вірменська	1	0.07%
інші/не вказали	1	0.07%
Усього	1385	100%

У незалежній Україні

Мешканці Сенкевичівки підтримали набуття Україною незалежності у 1991 році. Відразу після проголошення незалежності було демонтовано пам'ятник Леніну у центрі селища. На початку 2000-х років радянські назви вулиць (Жовтнева, 50-річчя Жовтня, Першотравнева, Будьонного) були замінені на відповідно українські — Шевченка, Франка, Буковського.

Церква у Сенкевичівці (збудована у 1993 році, (фото — 2017 року)

З головних подій: відкриття храму Святоно Юрія (1993), газифікація селища (2001—2003).

Капличка у Сенкевичівці на місці дерева, на зрубі якого проявився хрест.

У 2011 році на території скверу в центрі селища на зрубі дерева проявився знак у вигляді хреста, що багатьма мешканцями було розцінено як «диво». Станом на 2017 рік у центральному сквері селища завершується спорудження каплички на пам'ять про цю подію.

У Сенкевичівці мешкав і працював вчителем музики місцевої школи-інтернату самодіяльний композитор, поет, художник Микола Олександрович Буковський, на честь якого була названа одна із вулиць селища.

17 липня 2020 року в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Горохівського району селище увійшло до складу Городищенської сільської громади Луцького району.

Відомі особистості

В селищі народилась:

• Попчук Людмила Йосипівна (*1952) — українська поетеса.

Примітки

1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
2. Тронько, П. Т. (1970). Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Волинська область. Інститут історії України НАН України. Процитовано 03.04.2023.
3. Rozporządzenie Ministra Robót Publicznych w porozumieniu z Ministrem Spraw Wewnętrznych z dnia 10 maja 1929 r. rozciągające przepisy dla gmin miejskich na niektóre osiedla gmin wiejskich na obszarze województwa wołyńskiego. — Dz.U. 1929 nr 41 poz. 347^{[недоступне посилання]}(пол.)
4. http://www.artfacts.net/en/artist/bohdan-holomicek-14986/profile.html#Biography
5. https://calvarybaptisthsv.org/wiki/Катастрофа_Ан-12_в_Анголе_(1985)^{[недоступне посилання]}
6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
7. http://archive.visnyk.lutsk.ua/2011/03/30/11631/
8. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Література

• Гайдай І. С., Іваненко І. П. Сенкевичі́вка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Волинська область / І. С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970: 747 с. — С. 198—205

Посилання

• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}