У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Селецький Селецькі рос Селецкие український старшинський пізніше дворя

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Селецький.

Селецькі (рос. Селецкие) — український старшинський, пізніше дворянський рід.

Селецькі


Опис герба: див. текст

Підданство:	Річ Посполита Гетьманщина Російська імперія

Походження

Нащадки Василя Семеновича Селецького, сотника Салтиково-Дівицького (1694, 1711—1714). За службу родина була жалувана помістями в 1708 р.

В Малютинцях поміщик Дмитро Селецький мав чималі володіння: великий, обнесений ровом маєток, що звався Клином. В 1843—1844 роках в Малютинці приїжджав Т. Г. Шевченко в маєток «Отрада» Селецьких, був знайомий з Київським віце-губернатором Петром Селецьким та його сестрою.

Опис герба

Щит розділений горизонтально на дві частини. З яких у верхньому в блакитному полі позначені золотом дві шестикутні зірки, між якими хрест, під яким півмісяць, а під рога обернені вверх. В нижній частині в червоному полі три річки, позначені сріблом.

Щит увінчаний дворянським нашоломником і короною. Нашоломник: собака, що сидить в золотому ковші, вліво. Намет на щиті червоний, підкладений золотом.

Герб роду Селецьких внесений в Частину III Загального гербовника родів Всеросійської імперії, стр. 108.

Представники роду

(бл. 1732—1789) — малоросійський пошт-директор (1770 — 1782). Онук Василя Селецького;
(бл. 1743—1810) — таємний радник, катеринославський губернатор, пізніше новоросійський цивільний губернатор;
Петро Дмитрович Селецький (1821—1880) — таємний радник, київський губернський маршалок, гофмейстер імператорського двору. Правнук Лаврентія Селецького.
(1996) — російський соціолог, ^[en] ^[en] Університетського коледжу Лондона.

Див. також

Малоросійський гербовник

Примітки

. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 23 травня 2015.
. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 16 липня 2021.

Джерела та література

Ю. Мицик. Селецькі [ 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 507. — .

[1] . Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 23 травня 2015.

[2] . Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 16 липня 2021.