Салтиков Іван Петрович

Салтиков Іван Петрович (28 червня 1730, Москва, Російська імперія — 14 листопада 1805, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський воєначальник, генерал-фельдмаршал (1796), син генерал-фельдмаршала П. С. Салтикова. Київський та московський генерал-губернатор.

Салтиков Іван Петрович
Народження	28 червня 1730(1730-06-28) або 1730^[1]
Смерть	14 листопада 1805(1805-11-14)^[2] або 14 (26) листопада 1805^[1]
Країна	Російська імперія
Звання	генерал-майор, генерал-аншеф, генерал від кавалерії і генерал-фельдмаршал^[d]
Війни / битви	Семирічна війна, Російсько-турецька війна, Російсько-турецька війна і Російсько-шведська війна
Рід	Салтикови
Діти	^d, ^d і ^d
Нагороди
Салтиков Іван Петрович у Вікісховищі

Біографія

Народився у знатній дворянській родині, син фельдмаршала Петра Салтикова. На військовій службі — з 1745 року, служив у Лейб-гвардії Семеновському полку. З 1758 року — камер-юнкер імператорського двору.

Учасник Семирічної війни. За успіхи в боях отримав військові звання бригадира (1760) і генерал-майора (1761), був нагороджений орденом Святого Олександра Невського.

Учасник російсько-турецьких воєн 1768—1774 і 1787—1791 років, командував дивізією. Прославився як хоробрий, але водночас і невмілий воєначальник. Вів розпусний спосіб життя, прославився як великий боржник. З 1784 року — генерал-ад'ютант, владимирський і костромський намісник. Під час російсько-шведської війни 1788—1790 років — головнокомандувач фінляндської армії. З 1795 року — у відставці.

З початком правління Павла I відновлений на військовій службі. Імператор присвоїв Салтикову звання генерал-фельдмаршала (15 грудня 1796). Із 15 грудня 1796 року — київський генерал-губернатор. Із 2 листопада 1797 року — московський генерал-губернатор (раніше цю ж посаду займав і його батько). З 1804 року — у відставці за власним бажанням. Жив і помер у Петербурзі.

Військові звання

• Бригадир (1760)
• Генерал-майор (1761)
• Генерал-поручник (1766)
• Генерал-аншеф (1773)
• Генерал-фельдмаршал (1796)

Нагороди

Був нагороджений орденами Андрія Первозванного, Святого Георгія 2-го ступеня, Святого Володимира, Святого Олександра Невського, Святої Анни, орденом Святого Іоанна Єрусалимського, почесною золотою зброєю.

Примітки

1. Исаев Ю. Н. Чуваська енциклопедія — Чувашское книжное издательство, 2006. — С. 2567. — 2567 с. —
   d:Track:Q22918706d:Track:Q4517503d:Track:Q19909792
2. https://www.biografija.ru/biography/saltykov-graf-ivan-petrovich.htm
3. Алисханова, М.Х. (24 червня 2020). СОЛДАТЫ ПОБЕДЫ: ВОИНЫ-ЧЕЧЕНЦЫ, КАВАЛЕРЫ ОРДЕНА АЛЕКСАНДРА НЕВСКОГО НА ФРОНТАХ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ. Известия Чеченского государственного университета. № 1/17. с. 130—133. doi:10.36684/12-2020-17-1-130-133. ISSN 2587-9626. Процитовано 1 січня 2022.
4. Frantsouzoff, Serge (31 грудня 2016). Four Deaths of Saint George. St.Tikhons' University Review. Series III. Philology. Т. 49, № 4. с. 87—95. doi:10.15382/sturiii201649.87-95. ISSN 1991-6485. Процитовано 1 січня 2022.

Джерела

• Бантыш-Каменский Д. Н. 33-й Генералъ-Фельдмаршалъ Графъ Иванъ Петровичь Салтыковъ // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. — Пушкино: Культура, 1991.
• Е. П. Карнович. Замечательные богатства частных лиц в России.- Спб., 1874.- С. 95.