У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петровський Петровський Леонід Григорович 30 травня 11 червня 1897 189

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петровський.

Петровський Леонід Григорович (30 травня (11 червня) 1897(18970611) — 17 серпня 1941) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант.

Петровський Леонід Григорович

Народження

30 травня (11 червня) 1897
с. Неліповського рудника (нині місто Артемове Торецької міської ради Донецької області)

Російська імперія

Смерть

17 серпня 1941 (44 роки)
Жлобин

Поховання

Країна

Приналежність

Освіта

Військова академія імені М. В. Фрунзе

Роки служби

1917–1938 1940-1941

Звання

Генерал-лейтенант

Командування

армія

Війни / битви

Громадянська війна в Росії, Німецько-радянська війна

Відносини

батько — Петровський Григорій Іванович

Нагороди

Біографія

Петровський Леонід Григорович народився 11 червня 1897 року в селищі Неліповського рудника (нині місто Артемове Торецької міської ради Донецької області). Його батьки, Григорій Іванович і Домна Федорівна, які були переслідувані царської охранкою за активну участь у робітничому русі в місті Катеринославі (нині Дніпропетровськ), були змушені виїхати на Донбас. Григорій Іванович Петровський працював слюсарем на Щербинівському руднику (нині шахта імені Дзержинського в місті Торецьк Донецької області). Тут він спільно з Петром Анісимовичем Мойсеєнко, на початку 1903 року організував соціал-демократичний гурток. Вони керували проведенням маївок і страйків шахтарів на Щербинівських рудниках в 1903–1905 роках.

У 1917 році Петровський Леонід Григорович вступив до Червоної Гвардії і брав участь у штурмі Зимового палацу в Ленінграді. У роки громадянської війни брав участь у боях на різних фронтах як командир взводу, роти, помічник командира і комісар полку. Був тричі поранений. Закінчив академію РСЧА (1922 рік), курси удосконалення вищого командного складу (1928 рік). Після закінчення академії Петровський командував батальйоном, полком, був начальником штабу стрілецької дивізії. З листопада 1928 року командував кавалерійською, потім стрілецької дивізії, а з травня 1937 року він командир 5-го стрілецького корпусу в Білоруському воєнному окрузі. З грудня 1937 року Л. Петровський командувач Середньоазіатським військовим округом, а з березня до травня 1938 року заступник командувача військами Московського військового округу. Під час репресій у травні 1938 року він був відсторонений від посади і звільнений в запас. У грудні 1940 року поновлений у кадрах армії і призначений командиром шістдесят третього стрілецького корпусу, який дислокувався в Приволзькому військовому окрузі. Шістдесят третій стрілецький корпус у червні-серпні 1941 року в складі 21-ї армії Західного фронту брав участь в оборонних боях у Білорусі, в районі Рогачіва та Жлобина. У липні в ході контрудару радянських військ на Бобруйському напрямку корпус під керівництвом Петровського успішно форсував Дніпро, звільнив Рогачів і Жлобин, просунувся на 30 км на захід від Дніпра. 13 серпня 1941 року, коли корпус вів бої в оточенні, Петровський одержав наказ про призначення його командувачем 21-ї армії. Однак він попросив відстрочити вступ на посаду до виведення частин корпусу з оточення. Після майже 50-денних запеклих боїв 17 серпня 1941 року на південний схід від Жлобина при прориві з оточення генерал Петровський був смертельно поранений. Похований у селі Стара Рудня Жлобинського району Гомельської області. Після Німецько-радянської війни за Постановою Ради Міністрів СРСР на могилі Л. Г. Петровського встановлено пам'ятник.

Нагороди, пам'ять

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня (посмертно), Червоної Зірки, медаллю «XX років РСЧА».

Почесний громадянин міста Жлобина Гомельської області Білорусі (1999, посмертно).

Іменем Петровського Л. Г. названа вулиця в місті Жлобин.

Джерела

Виктор Савченко. Наш Дзержинск. — Донецк, ООО «ИПП „Промінь“», 2008, с. 240—244. (рос.)