Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Антоній Погорільський (рос. Антоний Погорельский, справжнє ім'я Перовський Олексій Олексійович; *1787, Почеп, Мглинський повіт, Новгород-Сіверське намісництво — †9 (21 липня) 1836, Варшава, Царство Польське) — письменник, представник українського культурного руху на Стародубщині, онук гетьмана Розумовського, брат державних діячів графів Лева і Василя Перовських, дядько Олексія Толстого і братів Олексія та Володимира Жемчужникових.
| Погорільський Антоній | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | рос. Алексей Алексеевич Перовский швед. Alexej Alexejevich Perovskij |
| Псевдо | Antonij Pogorel'skij[2], Anton Pogorel'skij[2] і J. Pogorělský[2] |
| Народився | 1787[5][…] Почеп |
| Помер | 21 липня 1836[3][…] Варшава, Російська імперія ·туберкульоз |
| Поховання | Православний цвинтар у Варшаві |
| Країна |  Російська імперія |
| Діяльність | мовознавець, письменник, дитячий письменник |
| Alma mater | Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d] |
| Знання мов | російська[7] |
| Учасник | Французько-російська війна 1812 |
| Роки активності | з 1825 |
| Рід | Перовські |
| Батько | Розумовський Олексій Кирилович |
| Родичі | Толстой Олексій Костянтинович |
| Брати, сестри | d, d, Перовський Микола Іванович і Перовський Лев Олексійович |
| |
У 1807 році закінчив Московський університет.
Автор повісті «Лефортівська маківниця» (1825), збірки повістей і оповідань «Двійник, або мої вечори в Малоросії» (1828), повісті-казки (1829), роману «Монастирка» (1830—1833).
Помер 21 липня 1836 р. у Варшаві. За його однойменним твором знято фільм «Чорна курка, або Підземні жителі» (1980).
Молоді літа. Державна служба
Позашлюбний син Олексія Кириловича Розумовського і Марії Михайлівни Соболевської, старший із братів Перовських (прізвище Перовські отримали позашлюбні діти («вихованці») графа О. К. Розумовського і дочки його берейтора М. М. Соболевської, з якою О. К. Розумовський прожив у фактичному шлюбі більше 35 років). Олексій Перовський народився 1787 року на Стародубщині, у місті Почепі, що належало тоді його дідові, колишньому гетьману України Кирилу Розумовському.
Дуже скоро батько віддав його учитися до елітного пансіону, де казенна та казармова атмосфера вельми пригнічує та нервує хлопчика. Одного дня він вирішив бігти з пансіону, впав із паркану та зламав ногу. Спогадом на все життя від цієї першої спроби вирватися за ґрати імперської системи залишається кульгавість. Але й вона не завадила талановитому хлопчику учитися, читати книжки.
1805 року Олексій Перовський вступив до Московського університету, а вже через два роки закінчив його зі званням доктора філософії та словесних наук, захистивши, а потім і видавши друком свою докторську працю трьома мовами — французькою, німецькою та російською. Дворічне навчання в університеті, де науки викладали українські професори Сохацький та Прокопович-Антонський, пробудило в Олексія Перовського спрагу до вивчення української історії, яку тоді ще ніхто ретельно не систематизував: він збирав по архівах історичні матеріали, що стосуються України, та одночасно вирішив зайнятися й літературною діяльністю — написав план майбутнього роману з українського життя, у якому бажав показати, як деградує українське шляхетство в Російській імперії, позбавлене автономних прав, та приречене на зросійщення та провінційність.
Але політичні події в країні змусили Перовського відмовитися на якийсь час від літературних занять: 1812 року, коли війська Наполеона загрожували існуванню Російської імперії, імперська влада звернулася й до українців, прохаючи нащадків козацької старшини створити українські козацькі загони для боротьби з французами, обіцяючи, своєю чергою, відродження в Україні такої системи, як була за часів Гетьманщини.
Обнадієні владними обіцянками, представники козацьких родів збирали козацтво на війну (на Стародубщині створенням козацьких загонів 1812 року займався Михайло Миклашевський). Попри свою кульгавість, пішов до українського війська й Олексій Перовський — у званні штаб-ротмістру 3-го українського козачого полку він взяв участь у битвах під Дрезденом та при Кульмі. Там, у Німеччині, Перовський познайомився з князем Миколою Рєпніним, у якого служив старшим ад'ютантом. У Дрездені Олексій залишився на два роки — служба під керівництвом князя Рєпніна, особисте знайомство з великим німецьким письменником Гофманом, справили великий вплив на подальший розвиток світогляду нащадка гетьмана Розумовського. Приїхавши у Росію, Перовський вирішив повернутися саме на Україну.
Найближчим другом дитячих років Олексія була його сестра, Ганна Перовська. Норовистий батько віддав її заміж за старого графа Костянтина Толстого, але вже через кілька років цей нерівний шлюб розпався, і Ганна із маленьким сином Олексієм шукала допомоги у свого брата.
1822 року у Почепі помер Олексій Розумовський, а його маєтки у Північній Сіверщині переходять до його сина, Олексія Перовського. Перовський із сестрою та племінником переїхав сюди жити — з двома місцевими маєтками — Красним Рогом та Погорільцями буде пов'язане усе їхнє подальше життя. Сестрі Ганні більше сподобається Красний Ріг, а Олексій обрав для себе саме Погорільці, село, що розташоване на межі Сосницького та Новозибківського повітів Чернігівської губернії. Маленький племінник Альоша проводив свої дитячі літа в обох маєтках, а дядько, не створивши власної сім'ї, завжди поруч із ним, займаючись його вихованням та навчаючи його любові до рідного краю.
Літературна творчість
Свідомо відмовившись від державної служби дає свою згоду лише на діяльність як попечителя Харківського навчального округу. Але найкращі свої сили віддає літературі. Він затуляється у своїх Погорільцях, аби писати літературні твори, і псевдонім собі бере відповідний — Антоній Погорільський, натякуючи цим на долю засновника Києво-Печерської Лаври Антонія, якому так само довелося тікати на Чернігівщину з охопленого політичними суперечками Києва в ХІ ст. Найкращі твори Антонія Погорільського були написані саме тут, на Північній Сіверщині, і місцевий побут, мова та звичаї сіверських українців із великою любов'ю та спостережливістю були відображені та знайшли своє місце на сторінках його романів та повістей.
У 1825—1828 роках Антоній Погорільський пише та видає повість «Двійник, або Мої вечори в Малоросії», де, наслідуючи повістям свого улюбленого Гофмана, майстерно об'єднує в одне ціле реальність та фантастику, створюючи надзвичайний світ ілюзії та гротеску, що народжується та живе в його селі Погорільцях. Кожен вечір автор зустрічається у своєму домі з Двійником, добродушним та доброзичливим духом, з яким довгий час веде розмови про всякі незвичайні пригоди, які трапляються з людьми, та про події у потойбічному світі. Пригоди ці відбуваються у різних країнах світу — Німеччині, Франції, Москві, і співрозмовники, обговорюючи їх, завжди готові повірити у найфантастичніші випадки, зате довго сперечаються та ставлять під сумнів звичайні події звичайного життя, реальні та буденні. Навіть коли розмова заходить про духів та привидів, з'ясовується, що в них більше вірить сам автор, а його гість, сам виходець з іншого світу, більший реаліст, та існування духів повністю заперечує. Повість Погорільського, парадоксальна та приваблива, мала великий успіх у знавців літератури того часу. Навіть Пушкін згадував, що новелу «Лафертівська маківниця», яка входила до складу повісті, прочитав «двічі та одним духом». Саме завдяки цієї повісті Погорільського в українській та російській літературній мові з'являється слово «двійник», а разом із тим і такий психологічний термін, як «роздвоєння особи». Можливо, що таке саме «роздвоєння особи» відчував і сам Погорільський, нащадок українських козаків, але з юнацьких літ бранець імперської системи освіти та суспільних правил.
Завершивши «Двійника», Олексій Перовський розпочинає працювати над головним романом свого життя, того, що задумав ще у молоді роки, навчаючись в університеті. Цей роман виходить друком у 1830—1833 роках і стає першим великим за обсягом літературним твором з українського життя в російській та світовій літературі. Називається цей роман «Монастирка», і головні події його відбуваються також на Північній Сіверщині, там де жив Погорільський. Головною героїнею роману є молода дівчина, Галечка Орленко, яка провела своє дитинство за мурами Петербурзького монастиря, відірвана від реального життя, та знайома з ним лише завдяки книжкам, що читала у монастирі. Орленко повертається на свою батьківщину, на Україну, з душею, переповненою благородними поривами, відкритою для пошуків правди та справедливості, але зустрічає на рідній землі лише застій та регрес. Місцеве дворянство, предки яких із зброєю в руках захищали свою свободу та незалежність Вітчизни, деградувало та перетворилося на живий брухт, не спроможний та не охочий нізащо боротися чи якось змінювати власне життя. Нащадки Богдана Хмельницького та Івана Мазепи виродилися у кумедного Клима Сидоровича Дюндика, який боїться власної жінки, та навчає своїх дочок французької мови за допомогою хитрого росіянина Софронича, що сам вигадує нібито «французькі» слова, та забиває ними голови своїх учениць. Висміює Погорільський у романі й українських перевертнів, як-от пан Прижков, що мав від свого народження прізвище Прижко, але вигідно зрусифікувався, і став нібито росіянином.
Крім безперечного патріотичного значення, роман «Монастирка» привертає увагу ще й як безцінний етнографічний матеріал, у якому автор у подробицях описав життя і побут мешканців Північної Сіверщини, у тому числі й Стародубщини. І хоча Погорільський не називає справжніх найменувань тих місць, де відбуваються події роману, але дослідники Сіверщини упевнено пов'язують їх із тими маєтками, які насправді належали Олексію Перовському — Погорільцями, Красним Рогом, Блистовою та Орлівкою. Точні та вірні до найдрібніших подробиць зарисовки садибного побуту допомагають і сучасним реставраторам відновити зруйновані часом та владою маєтки, що належали колись гетьману Розумовському та його нащадкам. Так, наприклад, про маєток у Красному Розі Антоній Погорільський пише так:
Верстах в трьох від маєтку Ганни Трохимівни, на путівці, втім досить широкій та не дуже тряській, стоїть невеликий, дерев'яний, новий будиночок, оббитий тесом, із залізною крівлею, зеленим кольором забарвленою. В будинку цьому сім світлих великих вікон, є мезонін з балконом і крім того ганька — рід відкритих сіней, де малоросіяни охоче проводять вечори на прохолоді.
Увесь роман наповнений такими етнографічними подробицями, які розповідають про те, як мешкали, у чому ходили, які страви готували та як розмовляли мешканці нашого краю.
Народний колорит роману привернув до нього увагу літературного суспільства. «Літературна газета», у якій друкувався цей твір Погорільського, відзначала «жвавість картин, вірність описів, щасливо схоплені риси характерів малоруських та чудову мову» «Монастирки». А відомий російський літературний критик Петро В'яземський додавав: «Ось справжній і, ймовірно, перший у нас характерний роман».
Роман «Монастирка» відкрив для читаючої публіки Російської імперії справжню Україну, поборену, але нескорену, Україну, що живе своїм, відмінним від Росії внутрішнім життям, яке не по-силам подолати будь-яким русифікаторам. Мабуть імовірно, що молодий Гоголь (який, до речі, навчався у Ніжинській гімназії вищих наук саме тоді, коли попечителем її, як і всього Харківського навчального округу, був Олексій Перовський), у той час, коли бідував у Петербурзі, зазнавши невдачі з своєю німецькою драмою «Ганс Кюхельгартен», саме ознайомившись з українськими творами Антонія Погорільського, що мали тоді неабиякий успіх у суспільстві, почав писати свої українські оповідання. В усякому разі, авторитетний знавець тогочасної літератури Євген Баратинський, вперше прочитавши гоголівські «Вечори на хуторі біля Диканьки», писав:
Я приписував їх Перовському, хоч я зовсім в них не узнавав його.
Етнографічна достовірність та правдивість твору Погорільського відзначається корінними мешканцями Стародубщини навіть зараз. Так історик-архівіст зі Стародубщини Л. Соріна, у своїй статті в газеті «Віче Твері», присвяченій 220-ти річчю з дня народження Погорільського, так характеризує «Монастирку»:
Роман відзначається прекрасною мовою, психологічною та етнографічною вірністю: письменник і в дитинстві, і в зрілі роки довго жив в Малоросії, в своїх маєтках Погорільцях та Красному Розі (нині Брянська область). Будучи уродженкою цих місць, я із задоволенням відзначала стійкість характерів, звичаїв, манер, описаних в романі. І через 200 років мені чується той же малоруський говір, інтонації у жителів колишньої Гетьманщини.
Оці слова є красномовним свідченням неперевершеного таланту Олексія Перовського в описанні життя та побуту своїх земляків. Жаль лише, що та сама культурна «подвійність», яку висміював Антоній Погорільський у характерах тогочасних «освічених» українців, не обминула й авторку цієї чудової статті у тверській газеті — інакше вона б не називала рідну українську мову «малоруською». Але це якраз і є наслідки тотальної імперської русифікації, яку провадила імперська влада впродовж уже більше, як 200 років. Так що твори Антонія Погорільського залишаються актуальними і зараз.
Антоній Погорільський і Олексій Толстой
Серйозно займаючись літературою, не забував Олексій Перовський і про виховання власного племінника, до якого він, не маючи своїх дітей, ставився як до рідного сина. Малий Альоша Толстой разом із дядьком їде у подорож до Європи — у Німеччину та Італію, де знайомиться з видатними пам'ятками античної старовини, творіннями майстрів Відродження та сучасними діячами німецької культури (в Олексія Толстого на все життя залишиться згадка, як він, маленьким, сидів на колінах у Ґете). Буваючи з племінником у Петербурзі, Перовський знайомить його з Жуковським та Пушкіним, яким показує перші літературні спроби Толстого. Дядько поволі формує літературний смак свого племінника, привчає його до творчої вимогливості. Листи Перовського до нього наповнені літературними порадами. Вельми красномовним, наприклад, є відомий випадок, коли Перовський, поступаючись, мабуть, нетерпеливому бажанню юного автора, опублікував в одному з періодичних видань його вірш, помістивши поруч строгу критику на нього, з тим щоб вказати юному письменникові на передчасність його бажання друкувати свої твори. Виховував Олексій Перовський у свого племінника й любов до рідного краю, буваючи з ним у сусідніх із Погорільцями та Красним Рогом селах, де разом слухали вони народні оповідання місцевих селян та їхні пісні. Саме Красний Ріг називатиме все своє життя справжньою батьківщиною Олексій Толстой. Наслідуючи дядькові, кине й він блискучу кар'єру в Петербурзі, аби прожити своє життя у Красному Розі, на справді рідній землі. Стародубські народні легенди стануть основою перших «справжніх» літературних творів Толстого, які підпише він псевдонімом «Краснорозький», наслідуючи й тут «погорільський» псевдонім дядька. Любов до Європи, до демократичних традицій Київської Русі, рішуче неприйняття деспотичного режиму Московської Русі та сучасної йому Російської імперії — усі ці принципи та ідеали були закладені у свідомість Толстого саме його дядьком — Олексієм Перовським. У Краснорозькому ж парку, у пам'ять про справжню дружбу племінника та дядька, залишиться чудовий березовий гай, який вони разом насадили.
Але та сама «подвійність» у культурному світосприйняттю освіченого українця в Російській імперії, яку так влучно описав та висміяв у своїх творах Антоній Погорільський, мала магічну силу й над ним самим. Попри сумні спогади з років власного дитинства, коли його юну душу намагалися умертвити офіційною казенщиною в елітному пансіоні, Перовський віддає до подібного пансіону й свого племінника, бо вважає, що вижити в бюрократичній державі можливо лише «привившись» від великодержавного офіціозу у дитинстві. Та все-таки відчуття власної провини постійно гризе його душу, бо він бачить, що племіннику в пансіоні так само важко, як було важко і йому, і що нічого за тридцять літ в імперській системі виховання не змінилося. Одного разу Альоша Толстой розповів дядькові під час його відвідань у пансіонаті, зворушливу історію про те, як гуляючи на пансіонатському дворі, він подружився з куркою, і як врятував її від куховарки, яка хотіла зробити з неї бульйон. Зворушений до глибини душі цією дитячою розповіддю, у якій відчувалася трагічна самота маленької людини, позбавленої друзів і свободи, Олексій Перовський пише для племінника казку «Чорна курка або підземні жителі», казку, яка повинна була надати хлопчику силу духу, та навчити його чесності, благородству та мужності. Казка ця і зараз є улюбленою для багатьох дітей не тільки в Україні.
В останні роки життя Олексій Перовський важко хворів, і 1836 року разом з сестрою та племінником вирушає для лікування у Європу, але по дорозі, у Варшаві, помирає. Згідно з його заповітом, Красний Ріг та Погорільці переходять у володіння Ганни та Олексія Толстих.
Цікаві факти
Антоній Погорільський, мабуть першим серед російських письменників, почав використовувати назву «українці» для нашого народу в літературних творах, замість нав'язуваного офіційною владою терміну «малороси» або «малоросіяни», хоча саму країну називав здебільшого «Малоросією». Наприклад (в романі «Монастирка»):
 | Съестные припасы в Малороссии дешевы и к тому же употребляются домашние. Винокуренный завод снабжает мясом и лакомым для украинцев салом, крестьяне – яйцами и птицею; водка и наливки также не покупаются; пунш для обыкновенных гостей составляется с спиртом, настоенным на муравьях и называемым мурашковым, а для редких гостей подают ром, который в новейшие времена умудрились также делать дома из хлебного вина. |  |
Примітки
- Погорельский // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1968. — Т. 5. — С. 825–826.
- Czech National Authority Database
- Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- Тезаурус CERL — Consortium of European Research Libraries.
- Faceted Application of Subject Terminology
- LIBRIS
- ПроДетЛит — 2019.
- Лотман Л. М. Толстой А. К. // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1972. — Т. 7. — С. 539–542.
- Антоний Погорельский. Черная курица, или Подземные жители. Повести. Романы. Стихотворения. М, «Эксмо», 2009, стр. 239.
Література
- Литературная Энциклопедия. Т. 9. — М., 1935. — С. 32—33.
- Литературный Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 678.
- Всемирный биографический Энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 600.
- УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 1079.
- Ігор Роздобудько. Нащадки гетьмана Розумовського. // Стародубщина. Нарис українського життя краю.
- http://www.fantastika3000.ru/authors/p/pogorels.a/pogorels.htm
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Antonij Pogorilskij ros Antonij Pogorelskij spravzhnye im ya Perovskij Oleksij Oleksijovich 1787 Pochep Mglinskij povit Novgorod Siverske namisnictvo 9 21 lipnya 1836 Varshava Carstvo Polske pismennik predstavnik ukrayinskogo kulturnogo ruhu na Starodubshini onuk getmana Rozumovskogo brat derzhavnih diyachiv grafiv Leva i Vasilya Perovskih dyadko Oleksiya Tolstogo i brativ Oleksiya ta Volodimira Zhemchuzhnikovih Pogorilskij AntonijIm ya pri narodzhenni ros Aleksej Alekseevich Perovskij shved Alexej Alexejevich PerovskijPsevdo Antonij Pogorel skij 2 Anton Pogorel skij 2 i J Pogorelsky 2 Narodivsya 1787 5 PochepPomer 21 lipnya 1836 1836 07 21 3 Varshava Rosijska imperiya tuberkulozPohovannya Pravoslavnij cvintar u VarshaviKrayina Rosijska imperiyaDiyalnist movoznavec pismennik dityachij pismennikAlma mater Istoriko filologichnij fakultet Moskovskogo derzhavnogo universitetu d Znannya mov rosijska 7 Uchasnik Francuzko rosijska vijna 1812Roki aktivnosti z 1825Rid PerovskiBatko Rozumovskij Oleksij KirilovichRodichi Tolstoj Oleksij KostyantinovichBrati sestri d d Perovskij Mikola Ivanovich i Perovskij Lev Oleksijovich Mediafajli u Vikishovishi U 1807 roci zakinchiv Moskovskij universitet Avtor povisti Lefortivska makivnicya 1825 zbirki povistej i opovidan Dvijnik abo moyi vechori v Malorosiyi 1828 povisti kazki 1829 romanu Monastirka 1830 1833 Pomer 21 lipnya 1836 r u Varshavi Za jogo odnojmennim tvorom znyato film Chorna kurka abo Pidzemni zhiteli 1980 Molodi lita Derzhavna sluzhbaCerkva getmana Rozumovskogo u Pochepi Pozashlyubnij sin Oleksiya Kirilovicha Rozumovskogo i Mariyi Mihajlivni Sobolevskoyi starshij iz brativ Perovskih prizvishe Perovski otrimali pozashlyubni diti vihovanci grafa O K Rozumovskogo i dochki jogo berejtora M M Sobolevskoyi z yakoyu O K Rozumovskij prozhiv u faktichnomu shlyubi bilshe 35 rokiv Oleksij Perovskij narodivsya 1787 roku na Starodubshini u misti Pochepi sho nalezhalo todi jogo didovi kolishnomu getmanu Ukrayini Kirilu Rozumovskomu Duzhe skoro batko viddav jogo uchitisya do elitnogo pansionu de kazenna ta kazarmova atmosfera velmi prignichuye ta nervuye hlopchika Odnogo dnya vin virishiv bigti z pansionu vpav iz parkanu ta zlamav nogu Spogadom na vse zhittya vid ciyeyi pershoyi sprobi virvatisya za grati imperskoyi sistemi zalishayetsya kulgavist Ale j vona ne zavadila talanovitomu hlopchiku uchitisya chitati knizhki 1805 roku Oleksij Perovskij vstupiv do Moskovskogo universitetu a vzhe cherez dva roki zakinchiv jogo zi zvannyam doktora filosofiyi ta slovesnih nauk zahistivshi a potim i vidavshi drukom svoyu doktorsku pracyu troma movami francuzkoyu nimeckoyu ta rosijskoyu Dvorichne navchannya v universiteti de nauki vikladali ukrayinski profesori Sohackij ta Prokopovich Antonskij probudilo v Oleksiya Perovskogo spragu do vivchennya ukrayinskoyi istoriyi yaku todi she nihto retelno ne sistematizuvav vin zbirav po arhivah istorichni materiali sho stosuyutsya Ukrayini ta odnochasno virishiv zajnyatisya j literaturnoyu diyalnistyu napisav plan majbutnogo romanu z ukrayinskogo zhittya u yakomu bazhav pokazati yak degraduye ukrayinske shlyahetstvo v Rosijskij imperiyi pozbavlene avtonomnih prav ta prirechene na zrosijshennya ta provincijnist Ale politichni podiyi v krayini zmusili Perovskogo vidmovitisya na yakijs chas vid literaturnih zanyat 1812 roku koli vijska Napoleona zagrozhuvali isnuvannyu Rosijskoyi imperiyi imperska vlada zvernulasya j do ukrayinciv prohayuchi nashadkiv kozackoyi starshini stvoriti ukrayinski kozacki zagoni dlya borotbi z francuzami obicyayuchi svoyeyu chergoyu vidrodzhennya v Ukrayini takoyi sistemi yak bula za chasiv Getmanshini Obnadiyeni vladnimi obicyankami predstavniki kozackih rodiv zbirali kozactvo na vijnu na Starodubshini stvorennyam kozackih zagoniv 1812 roku zajmavsya Mihajlo Miklashevskij Popri svoyu kulgavist pishov do ukrayinskogo vijska j Oleksij Perovskij u zvanni shtab rotmistru 3 go ukrayinskogo kozachogo polku vin vzyav uchast u bitvah pid Drezdenom ta pri Kulmi Tam u Nimechchini Perovskij poznajomivsya z knyazem Mikoloyu Ryepninim u yakogo sluzhiv starshim ad yutantom U Drezdeni Oleksij zalishivsya na dva roki sluzhba pid kerivnictvom knyazya Ryepnina osobiste znajomstvo z velikim nimeckim pismennikom Gofmanom spravili velikij vpliv na podalshij rozvitok svitoglyadu nashadka getmana Rozumovskogo Priyihavshi u Rosiyu Perovskij virishiv povernutisya same na Ukrayinu Najblizhchim drugom dityachih rokiv Oleksiya bula jogo sestra Ganna Perovska Norovistij batko viddav yiyi zamizh za starogo grafa Kostyantina Tolstogo ale vzhe cherez kilka rokiv cej nerivnij shlyub rozpavsya i Ganna iz malenkim sinom Oleksiyem shukala dopomogi u svogo brata 1822 roku u Pochepi pomer Oleksij Rozumovskij a jogo mayetki u Pivnichnij Sivershini perehodyat do jogo sina Oleksiya Perovskogo Perovskij iz sestroyu ta pleminnikom pereyihav syudi zhiti z dvoma miscevimi mayetkami Krasnim Rogom ta Pogorilcyami bude pov yazane use yihnye podalshe zhittya Sestri Ganni bilshe spodobayetsya Krasnij Rig a Oleksij obrav dlya sebe same Pogorilci selo sho roztashovane na mezhi Sosnickogo ta Novozibkivskogo povitiv Chernigivskoyi guberniyi Malenkij pleminnik Alosha provodiv svoyi dityachi lita v oboh mayetkah a dyadko ne stvorivshi vlasnoyi sim yi zavzhdi poruch iz nim zajmayuchis jogo vihovannyam ta navchayuchi jogo lyubovi do ridnogo krayu Literaturna tvorchistSvidomo vidmovivshis vid derzhavnoyi sluzhbi daye svoyu zgodu lishe na diyalnist yak popechitelya Harkivskogo navchalnogo okrugu Ale najkrashi svoyi sili viddaye literaturi Vin zatulyayetsya u svoyih Pogorilcyah abi pisati literaturni tvori i psevdonim sobi bere vidpovidnij Antonij Pogorilskij natyakuyuchi cim na dolyu zasnovnika Kiyevo Pecherskoyi Lavri Antoniya yakomu tak samo dovelosya tikati na Chernigivshinu z ohoplenogo politichnimi superechkami Kiyeva v HI st Najkrashi tvori Antoniya Pogorilskogo buli napisani same tut na Pivnichnij Sivershini i miscevij pobut mova ta zvichayi siverskih ukrayinciv iz velikoyu lyubov yu ta sposterezhlivistyu buli vidobrazheni ta znajshli svoye misce na storinkah jogo romaniv ta povistej U 1825 1828 rokah Antonij Pogorilskij pishe ta vidaye povist Dvijnik abo Moyi vechori v Malorosiyi de nasliduyuchi povistyam svogo ulyublenogo Gofmana majsterno ob yednuye v odne cile realnist ta fantastiku stvoryuyuchi nadzvichajnij svit ilyuziyi ta grotesku sho narodzhuyetsya ta zhive v jogo seli Pogorilcyah Kozhen vechir avtor zustrichayetsya u svoyemu domi z Dvijnikom dobrodushnim ta dobrozichlivim duhom z yakim dovgij chas vede rozmovi pro vsyaki nezvichajni prigodi yaki traplyayutsya z lyudmi ta pro podiyi u potojbichnomu sviti Prigodi ci vidbuvayutsya u riznih krayinah svitu Nimechchini Franciyi Moskvi i spivrozmovniki obgovoryuyuchi yih zavzhdi gotovi poviriti u najfantastichnishi vipadki zate dovgo sperechayutsya ta stavlyat pid sumniv zvichajni podiyi zvichajnogo zhittya realni ta budenni Navit koli rozmova zahodit pro duhiv ta prividiv z yasovuyetsya sho v nih bilshe virit sam avtor a jogo gist sam vihodec z inshogo svitu bilshij realist ta isnuvannya duhiv povnistyu zaperechuye Povist Pogorilskogo paradoksalna ta privabliva mala velikij uspih u znavciv literaturi togo chasu Navit Pushkin zgaduvav sho novelu Lafertivska makivnicya yaka vhodila do skladu povisti prochitav dvichi ta odnim duhom Same zavdyaki ciyeyi povisti Pogorilskogo v ukrayinskij ta rosijskij literaturnij movi z yavlyayetsya slovo dvijnik a razom iz tim i takij psihologichnij termin yak rozdvoyennya osobi Mozhlivo sho take same rozdvoyennya osobi vidchuvav i sam Pogorilskij nashadok ukrayinskih kozakiv ale z yunackih lit branec imperskoyi sistemi osviti ta suspilnih pravil Zavershivshi Dvijnika Oleksij Perovskij rozpochinaye pracyuvati nad golovnim romanom svogo zhittya togo sho zadumav she u molodi roki navchayuchis v universiteti Cej roman vihodit drukom u 1830 1833 rokah i staye pershim velikim za obsyagom literaturnim tvorom z ukrayinskogo zhittya v rosijskij ta svitovij literaturi Nazivayetsya cej roman Monastirka i golovni podiyi jogo vidbuvayutsya takozh na Pivnichnij Sivershini tam de zhiv Pogorilskij Golovnoyu geroyineyu romanu ye moloda divchina Galechka Orlenko yaka provela svoye ditinstvo za murami Peterburzkogo monastirya vidirvana vid realnogo zhittya ta znajoma z nim lishe zavdyaki knizhkam sho chitala u monastiri Orlenko povertayetsya na svoyu batkivshinu na Ukrayinu z dusheyu perepovnenoyu blagorodnimi porivami vidkritoyu dlya poshukiv pravdi ta spravedlivosti ale zustrichaye na ridnij zemli lishe zastij ta regres Misceve dvoryanstvo predki yakih iz zbroyeyu v rukah zahishali svoyu svobodu ta nezalezhnist Vitchizni degraduvalo ta peretvorilosya na zhivij bruht ne spromozhnij ta ne ohochij nizasho borotisya chi yakos zminyuvati vlasne zhittya Nashadki Bogdana Hmelnickogo ta Ivana Mazepi virodilisya u kumednogo Klima Sidorovicha Dyundika yakij boyitsya vlasnoyi zhinki ta navchaye svoyih dochok francuzkoyi movi za dopomogoyu hitrogo rosiyanina Sofronicha sho sam vigaduye nibito francuzki slova ta zabivaye nimi golovi svoyih uchenic Vismiyuye Pogorilskij u romani j ukrayinskih perevertniv yak ot pan Prizhkov sho mav vid svogo narodzhennya prizvishe Prizhko ale vigidno zrusifikuvavsya i stav nibito rosiyaninom Krim bezperechnogo patriotichnogo znachennya roman Monastirka privertaye uvagu she j yak bezcinnij etnografichnij material u yakomu avtor u podrobicyah opisav zhittya i pobut meshkanciv Pivnichnoyi Sivershini u tomu chisli j Starodubshini I hocha Pogorilskij ne nazivaye spravzhnih najmenuvan tih misc de vidbuvayutsya podiyi romanu ale doslidniki Sivershini upevneno pov yazuyut yih iz timi mayetkami yaki naspravdi nalezhali Oleksiyu Perovskomu Pogorilcyami Krasnim Rogom Blistovoyu ta Orlivkoyu Tochni ta virni do najdribnishih podrobic zarisovki sadibnogo pobutu dopomagayut i suchasnim restavratoram vidnoviti zrujnovani chasom ta vladoyu mayetki sho nalezhali kolis getmanu Rozumovskomu ta jogo nashadkam Tak napriklad pro mayetok u Krasnomu Rozi Antonij Pogorilskij pishe tak Verstah v troh vid mayetku Ganni Trohimivni na putivci vtim dosit shirokij ta ne duzhe tryaskij stoyit nevelikij derev yanij novij budinochok obbitij tesom iz zaliznoyu krivleyu zelenim kolorom zabarvlenoyu V budinku comu sim svitlih velikih vikon ye mezonin z balkonom i krim togo ganka rid vidkritih sinej de malorosiyani ohoche provodyat vechori na proholodi Uves roman napovnenij takimi etnografichnimi podrobicyami yaki rozpovidayut pro te yak meshkali u chomu hodili yaki stravi gotuvali ta yak rozmovlyali meshkanci nashogo krayu Narodnij kolorit romanu privernuv do nogo uvagu literaturnogo suspilstva Literaturna gazeta u yakij drukuvavsya cej tvir Pogorilskogo vidznachala zhvavist kartin virnist opisiv shaslivo shopleni risi harakteriv maloruskih ta chudovu movu Monastirki A vidomij rosijskij literaturnij kritik Petro V yazemskij dodavav Os spravzhnij i jmovirno pershij u nas harakternij roman Roman Monastirka vidkriv dlya chitayuchoyi publiki Rosijskoyi imperiyi spravzhnyu Ukrayinu poborenu ale neskorenu Ukrayinu sho zhive svoyim vidminnim vid Rosiyi vnutrishnim zhittyam yake ne po silam podolati bud yakim rusifikatoram Mabut imovirno sho molodij Gogol yakij do rechi navchavsya u Nizhinskij gimnaziyi vishih nauk same todi koli popechitelem yiyi yak i vsogo Harkivskogo navchalnogo okrugu buv Oleksij Perovskij u toj chas koli biduvav u Peterburzi zaznavshi nevdachi z svoyeyu nimeckoyu dramoyu Gans Kyuhelgarten same oznajomivshis z ukrayinskimi tvorami Antoniya Pogorilskogo sho mali todi neabiyakij uspih u suspilstvi pochav pisati svoyi ukrayinski opovidannya V usyakomu razi avtoritetnij znavec togochasnoyi literaturi Yevgen Baratinskij vpershe prochitavshi gogolivski Vechori na hutori bilya Dikanki pisav Ya pripisuvav yih Perovskomu hoch ya zovsim v nih ne uznavav jogo Etnografichna dostovirnist ta pravdivist tvoru Pogorilskogo vidznachayetsya korinnimi meshkancyami Starodubshini navit zaraz Tak istorik arhivist zi Starodubshini L Sorina u svoyij statti v gazeti Viche Tveri prisvyachenij 220 ti richchyu z dnya narodzhennya Pogorilskogo tak harakterizuye Monastirku Roman vidznachayetsya prekrasnoyu movoyu psihologichnoyu ta etnografichnoyu virnistyu pismennik i v ditinstvi i v zrili roki dovgo zhiv v Malorosiyi v svoyih mayetkah Pogorilcyah ta Krasnomu Rozi nini Bryanska oblast Buduchi urodzhenkoyu cih misc ya iz zadovolennyam vidznachala stijkist harakteriv zvichayiv maner opisanih v romani I cherez 200 rokiv meni chuyetsya toj zhe maloruskij govir intonaciyi u zhiteliv kolishnoyi Getmanshini Oci slova ye krasnomovnim svidchennyam neperevershenogo talantu Oleksiya Perovskogo v opisanni zhittya ta pobutu svoyih zemlyakiv Zhal lishe sho ta sama kulturna podvijnist yaku vismiyuvav Antonij Pogorilskij u harakterah togochasnih osvichenih ukrayinciv ne obminula j avtorku ciyeyi chudovoyi statti u tverskij gazeti inakshe vona b ne nazivala ridnu ukrayinsku movu maloruskoyu Ale ce yakraz i ye naslidki totalnoyi imperskoyi rusifikaciyi yaku provadila imperska vlada vprodovzh uzhe bilshe yak 200 rokiv Tak sho tvori Antoniya Pogorilskogo zalishayutsya aktualnimi i zaraz Antonij Pogorilskij i Oleksij TolstojSerjozno zajmayuchis literaturoyu ne zabuvav Oleksij Perovskij i pro vihovannya vlasnogo pleminnika do yakogo vin ne mayuchi svoyih ditej stavivsya yak do ridnogo sina Malij Alosha Tolstoj razom iz dyadkom yide u podorozh do Yevropi u Nimechchinu ta Italiyu de znajomitsya z vidatnimi pam yatkami antichnoyi starovini tvorinnyami majstriv Vidrodzhennya ta suchasnimi diyachami nimeckoyi kulturi v Oleksiya Tolstogo na vse zhittya zalishitsya zgadka yak vin malenkim sidiv na kolinah u Gete Buvayuchi z pleminnikom u Peterburzi Perovskij znajomit jogo z Zhukovskim ta Pushkinim yakim pokazuye pershi literaturni sprobi Tolstogo Dyadko povoli formuye literaturnij smak svogo pleminnika privchaye jogo do tvorchoyi vimoglivosti Listi Perovskogo do nogo napovneni literaturnimi poradami Velmi krasnomovnim napriklad ye vidomij vipadok koli Perovskij postupayuchis mabut neterpelivomu bazhannyu yunogo avtora opublikuvav v odnomu z periodichnih vidan jogo virsh pomistivshi poruch strogu kritiku na nogo z tim shob vkazati yunomu pismennikovi na peredchasnist jogo bazhannya drukuvati svoyi tvori Vihovuvav Oleksij Perovskij u svogo pleminnika j lyubov do ridnogo krayu buvayuchi z nim u susidnih iz Pogorilcyami ta Krasnim Rogom selah de razom sluhali voni narodni opovidannya miscevih selyan ta yihni pisni Same Krasnij Rig nazivatime vse svoye zhittya spravzhnoyu batkivshinoyu Oleksij Tolstoj Nasliduyuchi dyadkovi kine j vin bliskuchu kar yeru v Peterburzi abi prozhiti svoye zhittya u Krasnomu Rozi na spravdi ridnij zemli Starodubski narodni legendi stanut osnovoyu pershih spravzhnih literaturnih tvoriv Tolstogo yaki pidpishe vin psevdonimom Krasnorozkij nasliduyuchi j tut pogorilskij psevdonim dyadka Lyubov do Yevropi do demokratichnih tradicij Kiyivskoyi Rusi rishuche neprijnyattya despotichnogo rezhimu Moskovskoyi Rusi ta suchasnoyi jomu Rosijskoyi imperiyi usi ci principi ta ideali buli zakladeni u svidomist Tolstogo same jogo dyadkom Oleksiyem Perovskim U Krasnorozkomu zh parku u pam yat pro spravzhnyu druzhbu pleminnika ta dyadka zalishitsya chudovij berezovij gaj yakij voni razom nasadili Ale ta sama podvijnist u kulturnomu svitosprijnyattyu osvichenogo ukrayincya v Rosijskij imperiyi yaku tak vluchno opisav ta vismiyav u svoyih tvorah Antonij Pogorilskij mala magichnu silu j nad nim samim Popri sumni spogadi z rokiv vlasnogo ditinstva koli jogo yunu dushu namagalisya umertviti oficijnoyu kazenshinoyu v elitnomu pansioni Perovskij viddaye do podibnogo pansionu j svogo pleminnika bo vvazhaye sho vizhiti v byurokratichnij derzhavi mozhlivo lishe privivshis vid velikoderzhavnogo oficiozu u ditinstvi Ta vse taki vidchuttya vlasnoyi provini postijno grize jogo dushu bo vin bachit sho pleminniku v pansioni tak samo vazhko yak bulo vazhko i jomu i sho nichogo za tridcyat lit v imperskij sistemi vihovannya ne zminilosya Odnogo razu Alosha Tolstoj rozpoviv dyadkovi pid chas jogo vidvidan u pansionati zvorushlivu istoriyu pro te yak gulyayuchi na pansionatskomu dvori vin podruzhivsya z kurkoyu i yak vryatuvav yiyi vid kuhovarki yaka hotila zrobiti z neyi buljon Zvorushenij do glibini dushi ciyeyu dityachoyu rozpoviddyu u yakij vidchuvalasya tragichna samota malenkoyi lyudini pozbavlenoyi druziv i svobodi Oleksij Perovskij pishe dlya pleminnika kazku Chorna kurka abo pidzemni zhiteli kazku yaka povinna bula nadati hlopchiku silu duhu ta navchiti jogo chesnosti blagorodstvu ta muzhnosti Kazka cya i zaraz ye ulyublenoyu dlya bagatoh ditej ne tilki v Ukrayini V ostanni roki zhittya Oleksij Perovskij vazhko hvoriv i 1836 roku razom z sestroyu ta pleminnikom virushaye dlya likuvannya u Yevropu ale po dorozi u Varshavi pomiraye Zgidno z jogo zapovitom Krasnij Rig ta Pogorilci perehodyat u volodinnya Ganni ta Oleksiya Tolstih Cikavi faktiAntonij Pogorilskij mabut pershim sered rosijskih pismennikiv pochav vikoristovuvati nazvu ukrayinci dlya nashogo narodu v literaturnih tvorah zamist nav yazuvanogo oficijnoyu vladoyu terminu malorosi abo malorosiyani hocha samu krayinu nazivav zdebilshogo Malorosiyeyu Napriklad v romani Monastirka Sestnye pripasy v Malorossii deshevy i k tomu zhe upotreblyayutsya domashnie Vinokurennyj zavod snabzhaet myasom i lakomym dlya ukraincev salom krestyane yajcami i pticeyu vodka i nalivki takzhe ne pokupayutsya punsh dlya obyknovennyh gostej sostavlyaetsya s spirtom nastoennym na muravyah i nazyvaemym murashkovym a dlya redkih gostej podayut rom kotoryj v novejshie vremena umudrilis takzhe delat doma iz hlebnogo vina PrimitkiPogorelskij Kratkaya literaturnaya enciklopediya Moskva Sovetskaya enciklopediya 1968 T 5 S 825 826 d Track Q649d Track Q27076887d Track Q4239850d Track Q24259008 Czech National Authority Database d Track Q13550863 Internet Speculative Fiction Database 1995 d Track Q2629164 Tezaurus CERL Consortium of European Research Libraries d Track Q60909659d Track Q1127581 Faceted Application of Subject Terminology d Track Q3294867d Track Q846596 LIBRIS d Track Q1798125 ProDetLit 2019 d Track Q124821483 Lotman L M Tolstoj A K Kratkaya literaturnaya enciklopediya Moskva Sovetskaya enciklopediya 1972 T 7 S 539 542 d Track Q4267382d Track Q649d Track Q4239850d Track Q24259015d Track Q27076795 Antonij Pogorelskij Chernaya kurica ili Podzemnye zhiteli Povesti Romany Stihotvoreniya M Eksmo 2009 str 239 LiteraturaLiteraturnaya Enciklopediya T 9 M 1935 S 32 33 Literaturnyj Enciklopedicheskij slovar M 1987 S 678 Vsemirnyj biograficheskij Enciklopedicheskij slovar M 1998 S 600 USE Universalnij slovnik enciklopediya K 1999 S 1079 Igor Rozdobudko Nashadki getmana Rozumovskogo Starodubshina Naris ukrayinskogo zhittya krayu http www fantastika3000 ru authors p pogorels a pogorels htm