Опосум

Не плутати з посумом.

Опо́сум (Didelphis) — рід сумчастих ссавців родини Опосумові (Didelphidae). Відомо 6 видів, що мешкають у Північній і Південній Америці, а також в Австралії.

Опосум
Опосум віргінський взимку
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Інфраклас:	Сумчасті (Marsupialia)
Ряд:	Опосумоподібні (Didelphimorphia)
Родина:	Опосумові (Didelphidae)
Підродина:	Didelphinae
Триба:
Рід:	Опосум (Didelphis) Linnaeus, 1758
Типовий вид
Didelphis marsupialis Linnaeus, 1758
Види
Опосум південний — Didelphis albiventris (синій) Didelphis aurita (блакитний) Didelphis imperfecta (червоний) Опосум звичайний — Didelphis marsupialis (помаранчевий) Didelphis pernigra (зелений) Опосум віргінський — Didelphis virginiana (салатовий) †Didelphis solimoensis
Вікісховище: Didelphis

Опис

Опосум розміром з домашню кішку, з короткими лапами, гострою, світло забарвленою мордою й голими вухами з рожевими кінчиками. Хвіст майже голий, довгий, хапального типу. Загальне забарвлення зазвичай сіре, зрідка трапляються чорні звірки. У самок розвинена сумка, що відкривається назад. Довжина тіла — 36–53 см, хвоста — 25–33 см, маса 1,6–5,7 кг.

Спосіб життя

Опосуми населяють як низини, так і горбисту місцевість; мешкають переважно біля водойм. Активні в основному вночі. Порівняно з іншими ссавцями, здаються повільними й некмітливими. Часто прикидаються мертвими, — ця захисна реакція допомагає врятуватись від хижаків, які не їдять падла. Опосуми вправно лазять по деревах, чіпляючись за гілки п'ятипалими лапами з далеко відставленим великим пальцем і м'язистим хапальним хвостом. До осені опосуми дуже жиріють й узимку нерідко по кілька днів впадають в заціпеніння у своїх лігвищах. За останні десятиліття ареал опосума трохи збільшився на північ, але холоди лімітують це просування.

Опосуми майже всеїдні. Вони поїдають падло, безхребетних, мишей, рептилій, земноводних, гриби, багато культурних рослин, особливо кукурудзу й зернові злаки.

Розмноження

Самки починають розмножуватися у віці одного року. Притулком слугують дупла, порожнини в ґрунті під будівлями; можуть влаштовувати гнізда в смітті. У роті й на зігнутому гачком хвості самка приносить сухе листя й залишки рослин для будівлі гнізда. На півночі в опосумів буває один виводок, в південній частині ареалу — два виводки на рік. Виводок складається спочатку з 8–18 дитинчат. Після виходу із сумки зазвичай виживає не більше 7 дитинчат. Новонароджені опосуми важать приблизно 2 мг, 20 таких дитинчат вільно вміщаються в чайній ложці. За допомогою добре розвинених кігтиків на передніх лапках вони залазять в сумку матері. Через два місяці в них з'являється шерсть і відкриваються очі. Прикріпившись до сосків, вони висять на них 65–70 днів, потім починають пересуватися самостійно й харчуватися твердою їжею. Самка носить молодих дитинчат на собі. Дитинчата лазять по спині й боках матері, чіпляючись за її шерсть, часто при цьому притримуючись хвостом за її хвіст, який вона тримає над спиною кінцем уперед. Наступний виводок самка може мати через 3,5 місяці після попереднього. Тривалість життя в дикій природі в більшості видів опосума менше 2 років. У неволі вони можуть жити понад 7 років.

Використання

Міцну шкірку й жорстке хутро опосума використовують для виготовлення верхнього одягу та інших виробів. М'ясо придатне для споживання. Опосуми завдають певної шкоди господарським угіддям, але цю шкоду часто перебільшують.

Література

• Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. Johns Hopkins University Press, Baltimore 1999.
• MacManus, J.J. (1974) Didelphis virginiana en Mammalian Species. 040. American Society of Mamalogists. Documento on-line
• GRZIMEK, B., SCHLAGER, N. y OLENDORF, D., 2003: Grzimek's Animal Life Encyclopedia, Thomson Gale.^[1] Detroit.

1. Animal Scientists Thought Was Extinct in Area Spotted on Camera. Published Feb 14, 2024 at 11:33 AM EST
2. Вважали, що вони вимерли: вчені зафіксували на відео щіткохвостого опосума. // Автор: Віра Шурмакевич. 16.02.2024, 18:32