Онисько Володимир Васильович

Володимир Васильович Онисько (1 грудня 1935(19351201), Тернопіль — 6 березня 2001, Україна) — український радянський футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР. Заслужений тренер УРСР (1973).

Володимир Онисько
Володимир Онисько
Особисті дані
Повне ім'я	Володимир Васильович Онисько
Народження	1 грудня 1935(1935-12-01)
	Тернопіль
Смерть	6 березня 2001(2001-03-06) (65 років)
	Україна
Зріст	170 см
Вага	67 кг
Громадянство	Україна
Позиція	оборонець
Юнацькі клуби
1955—1956	«Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1957—1960 «Динамо» (Київ) 18 (0) 1961—1964 «Авангард» (Харків) 114 (0) 1965—1966 «Локомотив» (Вінниця) 50 (0) 1967—1968 «Металіст» (Харків) 60 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1969 «Авангард» (Тернопіль) 1972—1974 «Шахтар» (Донецьк) (асист.) 1978—1980 «Поділля» (Хмельницький) 1994 «Нива» (Тернопіль) (асист.)
Звання, нагороди
Звання	Майстер спорту СРСР
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Онисько.

Біографія

Ігрова кар'єра

Володимир Онисько футболом почав займатися в Тернополі. З 1954 року грав у місцевій команді «Динамо». У 1955 році перспективного оборонця запросили в київське «Динамо», де протягом двох сезонів виступав за молодіжну команду. У 1957 році дебютував в основному складі. Всього в динамівській команді провів шість сезонів, але завоювати стабільне місце в стартовому складі не зміг. У 1960 році кияни стали срібними призерами чемпіонату. Володимир відіграв лише чотири поєдинки, що згідно з регламентом було недостатньо для отримання медалей. По закінченню першості Онисько прийняв запрошення від харківського «Авангарду», залишив розташування динамівської команди і вже новий сезон 1961 року розпочав у складі харківського колективу. Правим оборонцем відіграв в чемпіонаті 24 матчі і став твердим гравцем основи. Онисько не звертав ніякої уваги на обманні рухи тіла своїх візаві, а невідривно дивився тільки на м'яч, і коли той опинявся на досяжній для нього відстані, якимось з варіантів «шпагату» вибивав його в аут.

У 1965 році оборонець покинув «Авангард» і перейшов у вінницький «Локомотив», куди його запросив тренер Віктор Жилін, який раніше працював у Харкові та знав можливості Ониська. Але незабаром тренер покинув свій пост. Володимир відіграв за вінницьку команду ще один сезон і повернувся до Харкова, відгукнувшись на запрошення нового тренера «Металіста», Віктора Каневського. Досвідчений оборонець став одним з лідерів молодої харківської команди. Після закінчення сезону 1968 року, 33-річний футболіст вирішив завершити активну ігрову кар'єру.

Тренерська кар'єра

Повісивши бутси на цвях, Володимир повернувся до рідного міста, де очолив місцеву команду «Авангард», яка виступала у другій групі класу «А». У 1970 році переходить у житомирський «Автомобіліст», куди його запросив своїм помічником Віктор Жилін. Через рік старший тренер покинув команду, на його посаду був призначений М. П. Сосюра, що працював до цього начальником команди, а Володимир Онисько в свою чергу, зайняв його посаду.

У травні 1972 року Ониська запрошує до свого тренерського штабу новий старший тренер донецького «Шахтаря», Олег Базилевич. У перший же сезон тренерам вдалося вивести донецьку команду у вищу лігу. За цей успіх Базилевичу і Ониську було присвоєно почесне звання «Заслуженого тренера УРСР». Перший сезон після повернення в еліту радянського футболу гірники завершили на 6 місці. Новий сезон команда почала і з новим тренером, колектив очолив Юрій Захаров. Але вже в середині сезону його змінив Володимир Сальков, що працював начальником команди, а Володимир Онисько зайняв його посаду. У 1975 році, оновлений тренерський штаб привів донецьку команду до завоювання срібних медалей чемпіонату, і в наступному році гірники взяли участь у розіграші Кубка УЄФА.

У 1977 році Володимир Васильович працював тренерському штабі київського «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського і зробив свій внесок у підготовку команди, що завоювала в тому сезоні золоті медалі чемпіонату.

У 1978 році вирішив повернутися до самостійної тренерської роботи і в серпні приступив до обов'язків старшого тренера хмельницького «Поділля». На чолі команди провів ряд переможних міжнародних матчів з клубами «Доростол» (Силістра, Болгарія), «Азотул» (Слобозія, Румунія), «Штадтверке» (Мюнхен, ФРН). Натомість в чемпіонаті СРСР команда високих результатів не показувала, влаштувавшись в середині турнірної таблиці і в липні 1980 року Володимир Васильович залишив свій пост.

Сезон 1981 провів у команді «Прикарпаття» з Івано-Франківська, де обіймав посаду начальника команди. Після завершення сезону, вже остаточно повернувся до Тернополя. Працював з місцевими аматорськими командами «Ватра» (Тернопіль) та «Зоря» (Хоростків). Вже в чемпіонаті незалежної України, в сезоні 1994/95, входив в тренерський штаб головного тренера тернопільської «Ниви» Валерія Душкова. Працював інспектором тернопільської Федерації футболу.

Досягнення

• Майстер спорту СРСР: 1961
• Заслужений тренер УРСР: 1973

Примітки

1. Аркадій Галинський, книги і статті. «Футбол», 1961, №20 (рос.) . agalinsky.narod.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
2. Заслужений майстер спорту (рос.) . nazbol.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
3. «Зоря» Хоростків. Як це було... (укр.) . horostkiv.com.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 11 січня 2013.
4. Півстоліття успіхові Авангарду (укр.) . ua.metalist.ua. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.

Посилання

• Статистика на footbook.ru [ 30 вересня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Володимир Онисько — Статистика виступів за «Металіст» Харків [ 7 травня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)