У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ітигілов Олекса ндр Ата йович Ітигі лов 6 серпня 1944 с Петропавлівка

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ітигілов.

Олекса́ндр Ата́йович Ітигі́лов (6 серпня 1944, с. Петропавлівка, Бурятська АРСР, РРФСР, СРСР — 25 червня 1990, Київ, УРСР, СРСР) — радянський і український кінооператор, кінорежисер, сценарист. Лауреат премії імені Ленінського комсомолу (1974). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988).

Олександр Атайович ІтигіловАлександр Атаевич Итыгилов

Дата народження6 серпня 1944Місце народженняс. Петропавлівка, Бурятська АРСР, РРФСР, СРСРДата смерті25 червня 1990 (45 років)Місце смертіКиїв, УРСР, СРСРПохованняБайкове кладовищеГромадянство

Біографічні відомості

Народився 1944 року в селі Петропавловці Бурятської АРСР в родині службовців. В 1967 році закінчив операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, в 1978 році — Вищі режисерські курси (майстерня Гліба Панфілова).

Працював на кіностудії «Білорусьфільм», в 1967–1969 роках — на Пермському телебаченні, в 1970–1990 роках — оператором і режисером Київської кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка.

Жив у Києві. Помер 25 червня 1990 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Сім'я:

«Іду до тебе…» (1971)
«Як гартувалась сталь» (1973, т/ф, 6 с, Премія Ленінського комсомолу, 1974, Головний приз і Приз ЦК ЛКСМ Грузії VI Всесоюзного фестивалю телефільмів, Тбілісі, 1975, Приз телебачення НДР «Золота лаврова гілка», 1974)
«Каштанка» (1975, т/ф, реж. Р. Балаян)
«Театр невідомого актора» (1976)
«Продається ведмежа шкура» (1980, т/ф, у співавт. з Е. Тімліним)
«Це ми, Господи!..» (1990, т/ф, у співавт. з С. Рябцем)

«Зустріч» (1980, к/м) — картина удостоєна Головного призу МКФ короткометражних фільмів у Ліллі—80.
«Продається ведмежа шкура» (1980, т/ф, також автор сценарію)
«Побачення» (1982)
«Якщо можеш, прости...» (1984)
«Звинувачується весілля» (1986)
«Смиренний цвинтар» (1989, за повістю С. Каледіна. На кінофестивалі акторів радянського кіно «Сузір'я» (Тверь, Росія, 1990) — приз В. Гостюхіну «За найкращу чоловічу роль»)
«Це ми, Господи!..» (1990, за повістю , т/ф. Також співавт. сценар. з В. Залотухою)

Фото могили Олександра Ітигілова (kiev-necropol.narod.ru) [ 20 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
. Архів оригіналу за 13 червня 2013. Процитовано 9 червня 2013.
«Зустріч» (dic.academic.ru) [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Спілка кінематографістів України. — К., 1985. — С. 67;
Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 162;
Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 66—67;
Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — . — С. 278;
Кинословарь. — Т. 1. — СПб., 2001. — С. 463-464.