Ю рій Микола йович Мажу га 13 квітня 1931 Київ УРСР СРСР 11 липня 2022 Київ Україна радянський і український актор театр

Ю́рій Микола́йович Мажу́га (13 квітня 1931, Київ, УРСР, СРСР — 11 липня 2022, Київ, Україна) — радянський і український актор театру і кіно, професор. Народний артист СРСР (1981). Народний артист Української РСР (1971). Дійсний член Національної академії мистецтв України (2002).

Мажуга Юрій Миколайович

Народився	13 квітня 1931(1931-04-13) Київ, Українська СРР, СРСР
Помер	11 липня 2022(2022-07-11)^[1] (91 рік) Київ, Україна
Громадянство	СРСР Україна
Діяльність	актор, педагог
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Вчителі	Неллі Володимир Олександрович
Заклад	Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
У шлюбі з	Литвиненко Таїсія Порфирівна
IMDb	nm0563276

Нагороди та премії
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден Дружби

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мажуга.

Життєпис

У 1953 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.

Від 1953 до 2022 року — актор Київського (нині Національного) академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. За цей час він зіграв більш ніж у восьми десятках спектаклів, з однаковим успіхом виконуючи як трагічні, так і комедійні ролі. Серед його робіт: «Ромео і Джульєта», «Історія Іркутська», «Лихо з розуму», «Гравець», «Вогонь бажань», «Ревізор».

В кінематографі дебютував у 1956 році роллю зоотехніка Василя Захаровича Мороза у фільмі «Коли співають солов'ї». Масову популярність у глядачів актору принесла роль дільничного міліціонера Санько з телевізійного серіалу «Народжена революцією» (1976—1977).

З 1966 року викладав у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, професор (1985).

У 1997—2002 роках — член-кореспондент Національної академії мистецтв України. Член Національної спілки театральних діячів України та Національної спілки кінематографістів України.

11 липня 2022 року у Києві Юрій Мажуга помер.

Роботи у театрі

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки

Фільмографія

«Багаття безсмертя» (1955, студент)
«Коли співають солов'ї» (1956, Василь)
«Правда» (1957, Вася)
«Народжені бурею» (1957, Шабель)
«Вогненний міст» (1958, епізод)
«Місто запалює вогні» (1958, людина з тапочками)
«Катя-Катюша» (1960, Жора)
«Лушка» (1964, Бичок)
«Криниця для спраглих» (1965, Петро)
«З нудьги» (1967, Матвій Єгорович)
«Ну і молодь!» (1969, солдат)
«Тихі береги» (1972, Іван Лукич)
«За все у відповіді» (1972, Максим Петров, працівник автозаправки)
«Мріяти і жити» (1974, Сукач)
«Важкі поверхи» (1974, Самородок)
«Смолоскип» (1974, телеспектакль)
«Розповіді про Кешку та його друзів» (1974, Мирон Олександрович („Вусатий“)
, кіноальманах, новела «Чіп» (1975, т/ф).
«Там вдалині, за рікою» (1975, Єгор Карпович Тараканов, отаман банди, колишній конюх)
«Хвилі Чорного моря» (1975, поручик Хвощин)
«Місто з ранку до опівночі» (1976, Максим Максимович)
«Бути братом» (1976, Борис Петрович Павлиш)
«Дивна жінка» (1977, Степан Кузьмич, друг Андрія)
«На короткій хвилі» (1977, Шидловський)
«Народжена революцією» (1973—1977, т/ф, 10 с, Санько)
«Червоні дипкур'єри» (1977, осавул Максименко)
«Хомут для Маркіза» (1977, Потейкін, міліціонер)
«Нісенітниця»/ рос. «Сапоги всмятку» (1977, Індюков, антрепренер)
«Підпільний обком діє» (1978, Семен Бесараб)
«За все у відповіді» (1978, Михайло Михайлович, батько Олега)
«Господарка» (1978, директор заводу)
(1978, Опанас Васильович Афонін, начальник цеху)
«Прихована робота» (1979, Всеславський)
(1979)
«Хто ходить по колоді» (1979, к/м)
«Дударики» (1979, епізод)
«Смужка нескошених диких квітів» (1979, Тритузний)
«Депутатська година» (1980, Курков)
«Друге народження» (1980, Сергій Сергійович Самохін, слідчий)
«Трест, що луснув» (1982, Білл Хамбл)
«Миргород та його мешканці» (1983, т/ф, Іван Никифорович)
«Канкан в Англійському парку» (1984, священик Іван Качур)
«За все у відповіді» (Максим Петров)
«До розслідування приступити» (1986)
«Ігор Саввович» (1986, т/ф, 3 с., Микола Андрійович Ніколаєв)
«Штормове попередження» (1988, Іван Харитонович Турчак)
«Гальмування в небесах» (1989, Іван Сергійович Бареєв)
«Яри» (1990, Клим Степанович Догановський)
«Фуфель» (1990, Павло Петрович, прокурор)
(1990, Львовський, інженер, арештант)
«Козаки йдуть» (1991, Сом)
«Убити „Шакала“» (1991, Гаврилич)
(1992, Георгій Адамович)
«Вперед, за скарбами гетьмана!» (1993, перший секретар)
(1993, Шавкута)
(1994)
(1995, Пилип Петрович)
«Святе сімейство» (1997)
«З вами небезпечно мати справу» (1998, телеспектакль; Родіон Миколайович; Росія—Україна)
«Вечори на хуторі біля Диканьки» (2001, Голова)
«Лялька» (2002)
«Вітання Вам!» (2007, доглядач човнової станції) та ін.

Визнання та нагороди

1960 — Орден «Знак Пошани»
1971 — Народний артист УРСР
1976 — Орден Жовтневої Революції
1981 — Народний артист СРСР
1983 — Національна премія України імені Тараса Шевченка
1986 — Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За трудову відзнаку»
1991, 30 травня — Грамота Президії ВР УРСР
1999, 22 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 3-го ступеня
2001, 26 липня — Орден «За заслуги» (Україна) 2-го ступеня
2004 — Орден Дружби (Російська Федерація)
2010, 28 березня — Театральна премія «Київська пектораль» у номінації «За вагомий внесок у театральне мистецтво».

Примітки

https://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html
Помер легендарний український актор Юрій Мажуга. ТСН.ua (укр.). 11 липня 2022. Процитовано 11 липня 2022.
. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 21 січня 2013.
Указ Президента України № 918/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 14 квітня 2022.
«Київську пектораль — 2010» вручать Юрію Мажузі^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Посилання

Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С. 384;
Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.ЗОО;
Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 450;
УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 809;
Хто є хто в Україні. К., 2000 — С. 282;
Шевченківські лауреати: 1962—2001. К., 2001. — С. 319—320.
П. М. Бондарчук. Мажуга Юрій Миколайович [ 17 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 420. — .
Комітет з Національної премії України імені тараса Шевченка [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
Національна академія мистецтв україни [ 8 серпня 2012 у Wayback Machine.]
Ю. М. Мажуга: «Я не соромлюся своїх ролей»
Ю. М. Мажуга в кіно СРСР [ 18 березня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
Біографія Ю. М. Мажуги на «Кино-Театр.ru» [ 23 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)

[[https://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html_https://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttps://tsn.ua/glamur/pomer-legendarniy-ukrayinskiy-aktor-yuriy-mazhuga-2108164.html

[2] Помер легендарний український актор Юрій Мажуга. ТСН.ua (укр.). 11 липня 2022. Процитовано 11 липня 2022.

[3] . Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 21 січня 2013.

[4] Указ Президента України № 918/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[5] . Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 14 квітня 2022.

[6] «Київську пектораль — 2010» вручать Юрію Мажузі^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[1]