Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Житомирська дієцезія лат Dioecesis Zytomeriensis дієцезія римо католицької церкви була заснована у 1798 в результаті лік

Луцько-Житомирська дієцезія

Луцько-Житомирська дієцезія

Житомирська дієцезія (лат. Dioecesis Zytomeriensis) — дієцезія римо-католицької церкви, була заснована у 1798 в результаті ліквідації Київської дієцезії.

Житомирська дієцезія
лат. Dioecesis Zytomeriensis
image
Кафедральний собор святої Софії (Житомир)
Обрядримо-католицький
Країнаimage Україна
Головне містоЖитомир
Катедральний соборКафедральний собор святої Софії (Житомир)
МитрополіяЛьвівська

З'єднана aeque principaliter з Луцькою, тому іноді називалася Луцько-Житомирською. У 1795 році в результаті Третього поділу Речі Посполитої Луцьк увійшов до складу Російської імперії. Катерина II провела реорганізацію латинських єпархій на придбаних землях. Луцьк став центром Луцько-Житомирської дієцезії, до його складу увійшли території скасованих Київської та Житомирської дієцезій.

Належала до Могилівської митрополії. У 1925 році Луцько-Житомирська дієцезія була поділена на Луцьку і Житомирську, у зв'язку з тим, після закінчення радянсько-польської війни Луцьк опинився у складі Польщі, а Житомир у радянській Україні. У вересні 1939 року Луцьк було приєднано до СРСР. Припинила діяльність під радянською владою, була відроджена у 1991 році в незалежній Україні. З 1998 це Києво-Житомирська дієцезія.

Єпископи Луцько-Житомирській дієцезії

За період з 1795 по 1914 рр. у Луцько-Житомирській дієцезії змінилося сім єпископів:

За Речі Посполитої

До поділів Речі Посполитої до Луцької дієцезії входили парафії майже всієї Волині, Підляшшя, Брацлавщини і Полісся, які утворювали 14 деканатів (церковно-адміністративних одиниць, що об’єднували парафії на певній території дієцезії).

За Російської імперії у XVIII сторіччі

У роки поділів Речі Посполитої (1772-1795) організація католицької церкви зазнала значних адміністративно-територіальних змін. 6 (17) вересня 1795 року указом Катерини ІІ було ліквідовано серед інших Луцьку дієцезію, на зміну якій з’явилась Пінська. До її складу ввійшли Волинська та Мінська губернії. Очолив новостворену дієцезію київський єпископ Цецішевський.

Політика імператриці Катерини ІІ стосовно католицької церкви базувалася на таких засадах:

  • духовенство не повинно було підкорятися ніякій владі, що знаходилася поза кордонами імперії,
  • перебування іноземного духовенства на території Російської імперії заборонялося,
  • духовенство, яке не присягло на вірність цариці, позбавлялося духовного сану.

Жорстка політика царської влади щодо католицької церкви змінилася після смерті Катерини ІІ. Її наступник на троні Павло І запросив до Петербурга останнього апостольського нунція в Польщі Лаврентія Літту для здійснення реорганізації римо-католицької церкви в Росії. Після низки узгоджень із владою у 1798 році відбувається новий розподіл дієцезій: було створено шість нових дієцезій і серед них – Луцько-Житомирську. Єпископом Луцько-Житомирської дієцезії залишається Каспер-Казимир Цецішевський.

Перший Луцько-Житомирський єпископ Каспер-Казимир Цецішевський одразу після утворення цієї нової дієцезії перейшов до Луцька.

За Російської імперії у XIX-ХХ сторіччі

Єпископ Михайло Півницький свою резиденцію разом із консисторєю і семінарією мусив перенести до Житомира. Після смерті єпископа М. Півницького почалися довгі перерви в наступництві луцько-житомирських пасторів, які навмисне викликала царська влада, щоб ще більше послабити римо-католицьку церкву на Волині. Перша вакансія тривала три роки.

Наступна вакансія продовжувалася п’ять років, після того, як луцько-житомирський єпископ Симон-Мартин Козловський був призначений могилівським архієпископом у 1892 році. Його наступник єпископ Кирило Любовідзький недовго керував справами дієцезії (1897-1898 рр.), після його смерті дієцезія два роки була без єпископа. З 1911 по 1916 рр. Луцько-Житомирська дієцезія знову залишилася без керівника.

Структура дієцезій і деканальна сітка, змінені та розбудовані на межі XVIII–XIX ст., залишилися без особливих змін аж допочатку ХХ ст.

Деканати

Незважаючи на важке становище римо-католицької церкви, кількість деканатів у Луцько-Житомирській дієцезії в основному залишалася незмінною, коливалася в межах 12-14. Лише після підписання конкордату Росії з Папою (із серпня 1847 р.) сталися певні територіальні зміни в дієцезії: вона розширилася за рахунок деканатів, що були в Київській губернії, ординатором став Каспер Боровський (1848-1883), із цього часу дієцезія складається із 17 деканатів і близько 170 парафій.

Нове поповнення Луцько-Житомирській дієцезії відбувається у 1866 р. після приєднання до неї деканатів Кам’янецької дієцезії. Утворення деканатів залежало від дієцезіального єпископа, а межі деканатів повинні були співпадати з межами повітів. Наприклад, межі Луцького деканату збігалися з межами Луцького повіту.

До структури Луцько-Житомирській дієцезії в різні часи входили римсько-католицькі деканати:

Парафії

Що ж до парафіяльної сітки, то вона не відрізнялась якимись бурхливими процесами. Створення нових парафій повністю залежало від рішення царської влади, яка всіма засобами намагалася гальмувати процес утворення нових осередків римо-католицької віри.

Якщо не було можливості заборонити створення нової парафії, то царський уряд швидше погоджувався на створення філії парафіяльного костьолу, або дозволяв відкрити каплицю, внаслідок чого при досить стабільному розвитку парафіяльної сітки помітне збільшення кількості каплиць, які повинні були задовольняти душпастирські потреби. 14 липня 1819 р. було прийнято указ про будівництво костьолів лише у тих місцях, де була достатня кількість парафіян, не менше 400 осіб чоловічої статі. У костьолах та каплицях побудованих самовільно, не призначалися ксьондзи, а їх приписували до парафіяльних костьолів.

Така політика, хоч і не так інтенсивно проводилась і у 40-50-х роках. Наприклад, у 1847 р. у Луцько-Житомирській дієцезії було 257 каплиць, де здійснювалися богослужіння в певні дні, визначені для цього духовною колегією . У 1870 р. у дієцезії вже було 596 каплиць . Зменшення кількості каплиць простежується вже лише у кінці ХІХ – на початку ХХ ст (див. табл. 1).

Таблиця 1. Кількість парафій, філій та каплиць у Луцько-Житомирській дієцезії (1827-1914 рр.)

1827 р. 1846 р. 1850 р. 1870 р. 1892 р. 1907 р. 1914 р.
Парафіяльні костьоли 81 113 164 257 245 243 254
Філії 2 12 16 56 52 61 46
Каплиці 0 259 370 595 359 323 333

Кількість парафій у кожному деканаті не була однаковою і сталою, оскільки вона залежала від кількості костьолів.

У 1843 році усі римо-католицькі парафії були поділені на п’ять класів, для утриманя духовенства виділено штати. У 1847 році у Луцько-Житомирській дієцезії було: 1 костел першого класу в Луцьку, що отримував 600 крб. сріблом у рік; 4 костьоли другого класу в Ковелі, Новоград-Волинську, Корці та Полонці з утриманням 500 крб. сріблом, 20 костьолів третього класу, які отримували 400 крб.; 33 костьоли четвертого класу, на які припало по 275 крб.; та 43 костьоли п’ятого класу, що повинні були розраховувати свої видатки на суму у 230 крб. на рік .

Під час ліквідації парафій кошти, які виділялися на їх утримання, розділялися між іншими парафіями, а при створенні нових відбувався перехід існуючих парафій у нижчі класи, зі зменшенням кількості грошей на їх утримання.

Священики

Кількість священиків у Луцько-Житомирській дієцезії також не була сталою і визначалася, передусім, ставленням влади до поляків-католиків (див. табл. 2).

Таблиця 2. Кількість римо-католицького духовенства у Луцько-Житомирській дієцезії (1827-1914 рр.)

1827 р. 1846 р. 1850 р. 1870 р. 1892 р. 1907 р. 1914 р.
Парафіяльні адміністратори 81 91 131 242 216 225 240
Вікарії, вівтаристи, філіалісти та інші 40 66 83 103 30 34 46

Були періоди, коли російський уряд проводив цілеспрямовану політику на знищення, усунення від посад католицьких священиків, особливо після поразки польських повстань 1830-1831 рр. та 1863 рр. Цей же період відзначається процесом закриття великої кількості костьолів та монастирів.

Віруючі

Важливим видом діяльності парафіяльного духовенства був облік віруючих. У спеціальних книгах щорічно зазначалася кількість новонароджених, померлих, хрещених, щеплених від віспи, одружених, розведених, тих хто посповідався та прийняв причастя, старих людей, яким більше 90 років, та ін. Наприклад:

у 1862 році у Волинській губернії проживало 174 994 римо-католики; народилося протягом цього року 6 669 дітей, з них незаконороджених – 315; померло – 4613; одружились – 1947; вибуло з католицької церкви в православну – 89 [12, 21]. Парафіяльне духовенство було наділено функціями контролю: воно повинно було слідкувати, щоб віруючі регулярно ходили до костьолу, сповідалися та причащалися.

Потрібно відзначити постійне зростання кількості римо-католиків у Луцько-Житомирській дієцезії. Група католицького населення становила десяту частину серед інших віросповідувань (див. табл. 3).

Таблиця 3. Кількість жителів Волинської губернії за віросповідуванням

1863 р. 1912 р.
Православні 1 171 356 2 698 377
Католики 172 266 348 485
Протестанти 2 202 189 007
Євреї 175 833 548 176
Караїми 253 326
Магометяни 237 1004

Найбільша кількість римо-католиків порівняно з представниками інших конфесій проживала у Луцьку – третина всього населення. Причиною цього було те, що тут довгий час перебувала єпископська кафедра (з 1428 р.), єзуїтський колегіум та велика кількість монастирів, різних чернечих орденів. Серед повітів найбільша кількість римо-католиків проживала в Житомирському та Новоград-Волинському повітах, що було зумовлене становленням Житомира адміністративним центром губернії і переведенням до нього римо-католицької єпископської кафедри.

Отже, можна стверджувати, що, незважаючи на політичні, економічні та соціальні обставини, які склалися на Волині у період після поділів Речі Посполитої, римо-католицька віра залишалася однією з найпоширеніших на території губернії. Упродовж ХІХ ст. кількість римо-католицького духовенства та парафіян зросла. Що ж до католицьких монастирів на території Луцько-Житомирській дієцезії, то їх кількість суттєво зменшилася внаслідок польських повстань 1830-1831рр. та 1863 рр.

Монастирі

3 грудня 1831 року Комітет у справах західних губерній затвердив правила ліквідації католицьких монастирів. Усі вони поділялися на три категорії:

ті, які брали безпосередню участь у повстані; ті, які мали залежних селян-католиків; ті, які не мали мінімальної кількості ченців згідно з канонічними правилами. Згідно з цими правилами, на Волині було закрито 35 монастирів: Торговицький, Козинський, Каменекотерський, Чарторийський, Невірківський, Кульчинський, Старокостянтинівський домініканський, Шумбарський, Берестецький, Теофільпольський тринітарський, Чуднівський, Нарковицький, Янівецький, Кустинський бернардинські, Городиський, Дорогостайський, Лабунський, Киселінський, Олевський, Ушомирський, Топоржинський, Аннопольський кармелітів древніх правил, Володимирський, Устилузький, Острозький капуцинський, Нововишневецький кармелітів босих, Шумський, Кременецький, Дружкопольський, Корецький, Івницький францисканський, Затуржецький, Радзихівський, Коднянський августинський та Берездівський маріанів .

25 грудня 1841 р. було видано два інші царські укази про передачу в казну населених маєтків єпископату і монастирів та переведення їхніх селян у відання держави. Згідно з цими указами монастирі поділялися на штатні та нештатні, а штатні, у свою чергу, ще на три розряди, монахи переводилися на державний оклад. Залежно від розряду встановлювалися штати монастиря та розміри плати монахам.

Монастирям дозволялося тримати більшу кількість ченців, ніж це встановлювалося штатними єпископами, але ті, хто не значився в них, плати не отримували. До штату першорозрядного чоловічого монастиря входили 22 монахи, другорозрядного – 16, третьорозрядного – 13. Штат жіночого першорозрядного монастиря складався з 19 черниць, другорозрядного – із 16 і третьорозрядного – з 11 черниць. Із 1843 року усі монастирі були підпорядковані візитатору, представнику білого духовенства, якого вибирало єпархіальне керівництво.

У 1851 році прийнято закон про порядок поповнення штатних римо-католицьких монастирів ченцями за рахунок заштатних і про ліквідацію тих монастирів, в яких було менше ніж 8 ченці. Заштатні монастирі зачинялися, коли у них зоставалося менше ніж 8 монахів, а прийом нових не допускався. Коли ж з’являлися вакансії у штатних монастирях, то туди переводилися монахи із заштатних . Це призвело до ще більшого зменшення кількості монастирів у Луцько-Житомирській дієцезії.

Якщо у 1866 році у ній було 8 чоловічих монастирів (Бердичівський, Межиріч-Острожський, Заславський, Дедеркальський, Старокостянтинівський, Ходорківський, Дубенський та Луцький жіночий (бригіток)), то в 1883 році залишилося 6 монастирів (Заславський бернардинський, Дедеркальський реформатський, Старокостянтинівський, Ходорківський і Вінницький капуцинський жіночий кармелітський монастир), а в 1887 році лише три монастирі – Заславський, Вінницький та Дубенський. На початку ХХ ст. у дієцезії чинним був лише один Заславський бернардинський монастир.

Якщо ж говорити про кількість чернечого римо-католицького духовенства, то варто зазначити, що спостерігається постійне зменшення кількості ченців. Наприклад, у 1803 році у Луцько-Житомирській дієцезії було 388 ченців та 45 черниць; у 1883 році в дієцезії нараховувалося 56 ченців у монастирях губернії та 14 ченців, які не мали монастирів свого ордену і були при різних костьолах дієцезії, а ткож 8 черниць – кармеліток Дубенського монастиря та 4 черниці – домініканки, котрі були зараховані до цього монастиря. У 1914 році у Заславському бернардинському монастирі перебувало 3 ченці, 2 ієреї, які проживали у монастирі. Всього в Луцько-Житомирській дієцезії ще було 7 ченців, які не мали монастирів свого ордену у дієцезії (див. табл. 4).

Таблиця 4. Монастирі Луцько-Житомирської дієцезії (1846-1914 рр.)

1827 р. 1850 р. 1870 р. 1907 р. 1914 р.
Чоловічі Штатні 5 7 5 1 1
Ченці 76 80 53 10 12
Заштатні 10 5
Ченців 93 70
Жіночі Штатні 1 1 1
Черниць 14 11 9
Заштатні 2 3 1
Черниць 31 39 11

Вплив політики Російської імперії на устрій РКЦ

Католицтво було пануючим віросповідданям у Речі Посполитій, але із входженням її земель до складу Російської імперії вважалося терпимим. Царський уряд змушений рахуватися з магнатами та поміщиками цієї території, які в основному були католиками, з католицьким духовенством, яке при своїх костьолах та монастирях займалося вихованням молоді.

Відносини уряду з католицизмом складалися по-різному, то вони були досить спокійними – як у часи Катерини ІІ та Павла І, то досить напруженими – при Миколі І, що було викликано участю католицького духовенства у повстанні 1830-1831 років і самовільним переходом частини уніатів у католицизм. Після придушеня повстання 1863 р. політика царизму стає ще більш жорсткішою стосовно римо-католицького духовенства.

Всі ці події не могли не позначитися на територіально-адміністративному устрої римо-католицької церкви. Незважаючи на те, що в кінці XVIII на початку ХХ ст. структура римо-католицької церкви на Волині в основному зберігалася така ж, як і в минулі часи, але у зв’язку з тим, що після поділів Речі Посполитої перед російським урядом постала проблема включення Правобережної України, і у тому числі й Волині, в систему єдиної імперської держави, починається наступ на римо-католицизм.

Встановлюється самовільний територіальний та адміністративний поділ, церква перетворюється на державне відомство, усі сфери її діяльності регламентуються державними законами, ведеться цілеспрямована політика на зменшення впливу римо-католицької церкви в житті краю, на її знищення як такої.

Бібліографія

  1. Державний архів Житомирської області, ф. 178, оп. 1, спр. 557.
  2. Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф. 442, оп. 419, спр. 111.
  3. Иноверцы в Волынской губернии. – К., 1863. – 22 с.
  4. Обзор Волынской губернии за 1912 г. Приложение ко всеподданейшому отчету Волынского губернатора. – Житомир, 1913. – 183 с.
  5. Piotr Nitecki, Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Warszawa 2000.

Джерела

  • ЦДІАК України. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів. Деканати [ 22 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  • Державний архів Житомирської області. КАТАЛОГ МЕТРИЧНИХ КНИГ Т. 1 Житомир видавництво «Волинь» 2010 [ 18 червня 2018 у Wayback Machine.]

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Zhitomirska diyeceziya lat Dioecesis Zytomeriensis diyeceziya rimo katolickoyi cerkvi bula zasnovana u 1798 v rezultati likvidaciyi Kiyivskoyi diyeceziyi Zhitomirska diyeceziyalat Dioecesis ZytomeriensisKafedralnij sobor svyatoyi Sofiyi Zhitomir Kafedralnij sobor svyatoyi Sofiyi Zhitomir Obryadrimo katolickijKrayina UkrayinaGolovne mistoZhitomirKatedralnij soborKafedralnij sobor svyatoyi Sofiyi Zhitomir MitropoliyaLvivska Z yednana aeque principaliter z Luckoyu tomu inodi nazivalasya Lucko Zhitomirskoyu U 1795 roci v rezultati Tretogo podilu Rechi Pospolitoyi Luck uvijshov do skladu Rosijskoyi imperiyi Katerina II provela reorganizaciyu latinskih yeparhij na pridbanih zemlyah Luck stav centrom Lucko Zhitomirskoyi diyeceziyi do jogo skladu uvijshli teritoriyi skasovanih Kiyivskoyi ta Zhitomirskoyi diyecezij Nalezhala do Mogilivskoyi mitropoliyi U 1925 roci Lucko Zhitomirska diyeceziya bula podilena na Lucku i Zhitomirsku u zv yazku z tim pislya zakinchennya radyansko polskoyi vijni Luck opinivsya u skladi Polshi a Zhitomir u radyanskij Ukrayini U veresni 1939 roku Luck bulo priyednano do SRSR Pripinila diyalnist pid radyanskoyu vladoyu bula vidrodzhena u 1991 roci v nezalezhnij Ukrayini Z 1998 ce Kiyevo Zhitomirska diyeceziya Yepiskopi Lucko Zhitomirskij diyeceziyiZa period z 1795 po 1914 rr u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi zminilosya sim yepiskopiv Kasper Kazimir Cecishevskij 1798 1828 Mihajlo Pivnickij 1831 1845 Kasper Borovskij 1848 1883 Simon Martin Kozlovskij 1883 1891 Kirilo Lyubovidzkij 1897 1898 Bolyeslav Yeronim Klopotovskij 1899 1901 Karol Antonij Nedzyalkovskij 1901 1911 Za Rechi PospolitoyiDo podiliv Rechi Pospolitoyi do Luckoyi diyeceziyi vhodili parafiyi majzhe vsiyeyi Volini Pidlyashshya Braclavshini i Polissya yaki utvoryuvali 14 dekanativ cerkovno administrativnih odinic sho ob yednuvali parafiyi na pevnij teritoriyi diyeceziyi Za Rosijskoyi imperiyi u XVIII storichchiU roki podiliv Rechi Pospolitoyi 1772 1795 organizaciya katolickoyi cerkvi zaznala znachnih administrativno teritorialnih zmin 6 17 veresnya 1795 roku ukazom Katerini II bulo likvidovano sered inshih Lucku diyeceziyu na zminu yakij z yavilas Pinska Do yiyi skladu vvijshli Volinska ta Minska guberniyi Ocholiv novostvorenu diyeceziyu kiyivskij yepiskop Cecishevskij Politika imperatrici Katerini II stosovno katolickoyi cerkvi bazuvalasya na takih zasadah duhovenstvo ne povinno bulo pidkoryatisya niyakij vladi sho znahodilasya poza kordonami imperiyi perebuvannya inozemnogo duhovenstva na teritoriyi Rosijskoyi imperiyi zaboronyalosya duhovenstvo yake ne prisyaglo na virnist carici pozbavlyalosya duhovnogo sanu Zhorstka politika carskoyi vladi shodo katolickoyi cerkvi zminilasya pislya smerti Katerini II Yiyi nastupnik na troni Pavlo I zaprosiv do Peterburga ostannogo apostolskogo nunciya v Polshi Lavrentiya Littu dlya zdijsnennya reorganizaciyi rimo katolickoyi cerkvi v Rosiyi Pislya nizki uzgodzhen iz vladoyu u 1798 roci vidbuvayetsya novij rozpodil diyecezij bulo stvoreno shist novih diyecezij i sered nih Lucko Zhitomirsku Yepiskopom Lucko Zhitomirskoyi diyeceziyi zalishayetsya Kasper Kazimir Cecishevskij Pershij Lucko Zhitomirskij yepiskop Kasper Kazimir Cecishevskij odrazu pislya utvorennya ciyeyi novoyi diyeceziyi perejshov do Lucka Za Rosijskoyi imperiyi u XIX HH storichchiYepiskop Mihajlo Pivnickij svoyu rezidenciyu razom iz konsistoryeyu i seminariyeyu musiv perenesti do Zhitomira Pislya smerti yepiskopa M Pivnickogo pochalisya dovgi perervi v nastupnictvi lucko zhitomirskih pastoriv yaki navmisne viklikala carska vlada shob she bilshe poslabiti rimo katolicku cerkvu na Volini Persha vakansiya trivala tri roki Nastupna vakansiya prodovzhuvalasya p yat rokiv pislya togo yak lucko zhitomirskij yepiskop Simon Martin Kozlovskij buv priznachenij mogilivskim arhiyepiskopom u 1892 roci Jogo nastupnik yepiskop Kirilo Lyubovidzkij nedovgo keruvav spravami diyeceziyi 1897 1898 rr pislya jogo smerti diyeceziya dva roki bula bez yepiskopa Z 1911 po 1916 rr Lucko Zhitomirska diyeceziya znovu zalishilasya bez kerivnika Struktura diyecezij i dekanalna sitka zmineni ta rozbudovani na mezhi XVIII XIX st zalishilisya bez osoblivih zmin azh dopochatku HH st Dekanati Nezvazhayuchi na vazhke stanovishe rimo katolickoyi cerkvi kilkist dekanativ u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi v osnovnomu zalishalasya nezminnoyu kolivalasya v mezhah 12 14 Lishe pislya pidpisannya konkordatu Rosiyi z Papoyu iz serpnya 1847 r stalisya pevni teritorialni zmini v diyeceziyi vona rozshirilasya za rahunok dekanativ sho buli v Kiyivskij guberniyi ordinatorom stav Kasper Borovskij 1848 1883 iz cogo chasu diyeceziya skladayetsya iz 17 dekanativ i blizko 170 parafij Nove popovnennya Lucko Zhitomirskij diyeceziyi vidbuvayetsya u 1866 r pislya priyednannya do neyi dekanativ Kam yaneckoyi diyeceziyi Utvorennya dekanativ zalezhalo vid diyecezialnogo yepiskopa a mezhi dekanativ povinni buli spivpadati z mezhami povitiv Napriklad mezhi Luckogo dekanatu zbigalisya z mezhami Luckogo povitu Do strukturi Lucko Zhitomirskij diyeceziyi v rizni chasi vhodili rimsko katolicki dekanati Zaslavskij dekanat Parafiyi Sho zh do parafiyalnoyi sitki to vona ne vidriznyalas yakimis burhlivimi procesami Stvorennya novih parafij povnistyu zalezhalo vid rishennya carskoyi vladi yaka vsima zasobami namagalasya galmuvati proces utvorennya novih oseredkiv rimo katolickoyi viri Yaksho ne bulo mozhlivosti zaboroniti stvorennya novoyi parafiyi to carskij uryad shvidshe pogodzhuvavsya na stvorennya filiyi parafiyalnogo kostolu abo dozvolyav vidkriti kaplicyu vnaslidok chogo pri dosit stabilnomu rozvitku parafiyalnoyi sitki pomitne zbilshennya kilkosti kaplic yaki povinni buli zadovolnyati dushpastirski potrebi 14 lipnya 1819 r bulo prijnyato ukaz pro budivnictvo kostoliv lishe u tih miscyah de bula dostatnya kilkist parafiyan ne menshe 400 osib cholovichoyi stati U kostolah ta kaplicyah pobudovanih samovilno ne priznachalisya ksondzi a yih pripisuvali do parafiyalnih kostoliv Taka politika hoch i ne tak intensivno provodilas i u 40 50 h rokah Napriklad u 1847 r u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi bulo 257 kaplic de zdijsnyuvalisya bogosluzhinnya v pevni dni viznacheni dlya cogo duhovnoyu kolegiyeyu U 1870 r u diyeceziyi vzhe bulo 596 kaplic Zmenshennya kilkosti kaplic prostezhuyetsya vzhe lishe u kinci HIH na pochatku HH st div tabl 1 Tablicya 1 Kilkist parafij filij ta kaplic u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi 1827 1914 rr 1827 r 1846 r 1850 r 1870 r 1892 r 1907 r 1914 r Parafiyalni kostoli 81 113 164 257 245 243 254 Filiyi 2 12 16 56 52 61 46 Kaplici 0 259 370 595 359 323 333 Kilkist parafij u kozhnomu dekanati ne bula odnakovoyu i staloyu oskilki vona zalezhala vid kilkosti kostoliv U 1843 roci usi rimo katolicki parafiyi buli podileni na p yat klasiv dlya utrimanya duhovenstva vidileno shtati U 1847 roci u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi bulo 1 kostel pershogo klasu v Lucku sho otrimuvav 600 krb sriblom u rik 4 kostoli drugogo klasu v Koveli Novograd Volinsku Korci ta Polonci z utrimannyam 500 krb sriblom 20 kostoliv tretogo klasu yaki otrimuvali 400 krb 33 kostoli chetvertogo klasu na yaki pripalo po 275 krb ta 43 kostoli p yatogo klasu sho povinni buli rozrahovuvati svoyi vidatki na sumu u 230 krb na rik Pid chas likvidaciyi parafij koshti yaki vidilyalisya na yih utrimannya rozdilyalisya mizh inshimi parafiyami a pri stvorenni novih vidbuvavsya perehid isnuyuchih parafij u nizhchi klasi zi zmenshennyam kilkosti groshej na yih utrimannya Svyasheniki Kilkist svyashenikiv u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi takozh ne bula staloyu i viznachalasya peredusim stavlennyam vladi do polyakiv katolikiv div tabl 2 Tablicya 2 Kilkist rimo katolickogo duhovenstva u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi 1827 1914 rr 1827 r 1846 r 1850 r 1870 r 1892 r 1907 r 1914 r Parafiyalni administratori 81 91 131 242 216 225 240 Vikariyi vivtaristi filialisti ta inshi 40 66 83 103 30 34 46 Buli periodi koli rosijskij uryad provodiv cilespryamovanu politiku na znishennya usunennya vid posad katolickih svyashenikiv osoblivo pislya porazki polskih povstan 1830 1831 rr ta 1863 rr Cej zhe period vidznachayetsya procesom zakrittya velikoyi kilkosti kostoliv ta monastiriv Viruyuchi Vazhlivim vidom diyalnosti parafiyalnogo duhovenstva buv oblik viruyuchih U specialnih knigah shorichno zaznachalasya kilkist novonarodzhenih pomerlih hreshenih sheplenih vid vispi odruzhenih rozvedenih tih hto pospovidavsya ta prijnyav prichastya starih lyudej yakim bilshe 90 rokiv ta in Napriklad u 1862 roci u Volinskij guberniyi prozhivalo 174 994 rimo katoliki narodilosya protyagom cogo roku 6 669 ditej z nih nezakonorodzhenih 315 pomerlo 4613 odruzhilis 1947 vibulo z katolickoyi cerkvi v pravoslavnu 89 12 21 Parafiyalne duhovenstvo bulo nadileno funkciyami kontrolyu vono povinno bulo slidkuvati shob viruyuchi regulyarno hodili do kostolu spovidalisya ta prichashalisya Potribno vidznachiti postijne zrostannya kilkosti rimo katolikiv u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi Grupa katolickogo naselennya stanovila desyatu chastinu sered inshih virospoviduvan div tabl 3 Tablicya 3 Kilkist zhiteliv Volinskoyi guberniyi za virospoviduvannyam 1863 r 1912 r Pravoslavni 1 171 356 2 698 377 Katoliki 172 266 348 485 Protestanti 2 202 189 007 Yevreyi 175 833 548 176 Karayimi 253 326 Magometyani 237 1004 Najbilsha kilkist rimo katolikiv porivnyano z predstavnikami inshih konfesij prozhivala u Lucku tretina vsogo naselennya Prichinoyu cogo bulo te sho tut dovgij chas perebuvala yepiskopska kafedra z 1428 r yezuyitskij kolegium ta velika kilkist monastiriv riznih chernechih ordeniv Sered povitiv najbilsha kilkist rimo katolikiv prozhivala v Zhitomirskomu ta Novograd Volinskomu povitah sho bulo zumovlene stanovlennyam Zhitomira administrativnim centrom guberniyi i perevedennyam do nogo rimo katolickoyi yepiskopskoyi kafedri Otzhe mozhna stverdzhuvati sho nezvazhayuchi na politichni ekonomichni ta socialni obstavini yaki sklalisya na Volini u period pislya podiliv Rechi Pospolitoyi rimo katolicka vira zalishalasya odniyeyu z najposhirenishih na teritoriyi guberniyi Uprodovzh HIH st kilkist rimo katolickogo duhovenstva ta parafiyan zrosla Sho zh do katolickih monastiriv na teritoriyi Lucko Zhitomirskij diyeceziyi to yih kilkist suttyevo zmenshilasya vnaslidok polskih povstan 1830 1831rr ta 1863 rr Monastiri 3 grudnya 1831 roku Komitet u spravah zahidnih gubernij zatverdiv pravila likvidaciyi katolickih monastiriv Usi voni podilyalisya na tri kategoriyi ti yaki brali bezposerednyu uchast u povstani ti yaki mali zalezhnih selyan katolikiv ti yaki ne mali minimalnoyi kilkosti chenciv zgidno z kanonichnimi pravilami Zgidno z cimi pravilami na Volini bulo zakrito 35 monastiriv Torgovickij Kozinskij Kamenekoterskij Chartorijskij Nevirkivskij Kulchinskij Starokostyantinivskij dominikanskij Shumbarskij Beresteckij Teofilpolskij trinitarskij Chudnivskij Narkovickij Yaniveckij Kustinskij bernardinski Gorodiskij Dorogostajskij Labunskij Kiselinskij Olevskij Ushomirskij Toporzhinskij Annopolskij karmelitiv drevnih pravil Volodimirskij Ustiluzkij Ostrozkij kapucinskij Novovishneveckij karmelitiv bosih Shumskij Kremeneckij Druzhkopolskij Koreckij Ivnickij franciskanskij Zaturzheckij Radzihivskij Kodnyanskij avgustinskij ta Berezdivskij marianiv 25 grudnya 1841 r bulo vidano dva inshi carski ukazi pro peredachu v kaznu naselenih mayetkiv yepiskopatu i monastiriv ta perevedennya yihnih selyan u vidannya derzhavi Zgidno z cimi ukazami monastiri podilyalisya na shtatni ta neshtatni a shtatni u svoyu chergu she na tri rozryadi monahi perevodilisya na derzhavnij oklad Zalezhno vid rozryadu vstanovlyuvalisya shtati monastirya ta rozmiri plati monaham Monastiryam dozvolyalosya trimati bilshu kilkist chenciv nizh ce vstanovlyuvalosya shtatnimi yepiskopami ale ti hto ne znachivsya v nih plati ne otrimuvali Do shtatu pershorozryadnogo cholovichogo monastirya vhodili 22 monahi drugorozryadnogo 16 tretorozryadnogo 13 Shtat zhinochogo pershorozryadnogo monastirya skladavsya z 19 chernic drugorozryadnogo iz 16 i tretorozryadnogo z 11 chernic Iz 1843 roku usi monastiri buli pidporyadkovani vizitatoru predstavniku bilogo duhovenstva yakogo vibiralo yeparhialne kerivnictvo U 1851 roci prijnyato zakon pro poryadok popovnennya shtatnih rimo katolickih monastiriv chencyami za rahunok zashtatnih i pro likvidaciyu tih monastiriv v yakih bulo menshe nizh 8 chenci Zashtatni monastiri zachinyalisya koli u nih zostavalosya menshe nizh 8 monahiv a prijom novih ne dopuskavsya Koli zh z yavlyalisya vakansiyi u shtatnih monastiryah to tudi perevodilisya monahi iz zashtatnih Ce prizvelo do she bilshogo zmenshennya kilkosti monastiriv u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi Yaksho u 1866 roci u nij bulo 8 cholovichih monastiriv Berdichivskij Mezhirich Ostrozhskij Zaslavskij Dederkalskij Starokostyantinivskij Hodorkivskij Dubenskij ta Luckij zhinochij brigitok to v 1883 roci zalishilosya 6 monastiriv Zaslavskij bernardinskij Dederkalskij reformatskij Starokostyantinivskij Hodorkivskij i Vinnickij kapucinskij zhinochij karmelitskij monastir a v 1887 roci lishe tri monastiri Zaslavskij Vinnickij ta Dubenskij Na pochatku HH st u diyeceziyi chinnim buv lishe odin Zaslavskij bernardinskij monastir Yaksho zh govoriti pro kilkist chernechogo rimo katolickogo duhovenstva to varto zaznachiti sho sposterigayetsya postijne zmenshennya kilkosti chenciv Napriklad u 1803 roci u Lucko Zhitomirskij diyeceziyi bulo 388 chenciv ta 45 chernic u 1883 roci v diyeceziyi narahovuvalosya 56 chenciv u monastiryah guberniyi ta 14 chenciv yaki ne mali monastiriv svogo ordenu i buli pri riznih kostolah diyeceziyi a tkozh 8 chernic karmelitok Dubenskogo monastirya ta 4 chernici dominikanki kotri buli zarahovani do cogo monastirya U 1914 roci u Zaslavskomu bernardinskomu monastiri perebuvalo 3 chenci 2 iyereyi yaki prozhivali u monastiri Vsogo v Lucko Zhitomirskij diyeceziyi she bulo 7 chenciv yaki ne mali monastiriv svogo ordenu u diyeceziyi div tabl 4 Tablicya 4 Monastiri Lucko Zhitomirskoyi diyeceziyi 1846 1914 rr 1827 r 1850 r 1870 r 1907 r 1914 r Cholovichi Shtatni 5 7 5 1 1 Chenci 76 80 53 10 12 Zashtatni 10 5 Chenciv 93 70 Zhinochi Shtatni 1 1 1 Chernic 14 11 9 Zashtatni 2 3 1 Chernic 31 39 11Vpliv politiki Rosijskoyi imperiyi na ustrij RKCKatolictvo bulo panuyuchim virospoviddanyam u Rechi Pospolitij ale iz vhodzhennyam yiyi zemel do skladu Rosijskoyi imperiyi vvazhalosya terpimim Carskij uryad zmushenij rahuvatisya z magnatami ta pomishikami ciyeyi teritoriyi yaki v osnovnomu buli katolikami z katolickim duhovenstvom yake pri svoyih kostolah ta monastiryah zajmalosya vihovannyam molodi Vidnosini uryadu z katolicizmom skladalisya po riznomu to voni buli dosit spokijnimi yak u chasi Katerini II ta Pavla I to dosit napruzhenimi pri Mikoli I sho bulo viklikano uchastyu katolickogo duhovenstva u povstanni 1830 1831 rokiv i samovilnim perehodom chastini uniativ u katolicizm Pislya pridushenya povstannya 1863 r politika carizmu staye she bilsh zhorstkishoyu stosovno rimo katolickogo duhovenstva Vsi ci podiyi ne mogli ne poznachitisya na teritorialno administrativnomu ustroyi rimo katolickoyi cerkvi Nezvazhayuchi na te sho v kinci XVIII na pochatku HH st struktura rimo katolickoyi cerkvi na Volini v osnovnomu zberigalasya taka zh yak i v minuli chasi ale u zv yazku z tim sho pislya podiliv Rechi Pospolitoyi pered rosijskim uryadom postala problema vklyuchennya Pravoberezhnoyi Ukrayini i u tomu chisli j Volini v sistemu yedinoyi imperskoyi derzhavi pochinayetsya nastup na rimo katolicizm Vstanovlyuyetsya samovilnij teritorialnij ta administrativnij podil cerkva peretvoryuyetsya na derzhavne vidomstvo usi sferi yiyi diyalnosti reglamentuyutsya derzhavnimi zakonami vedetsya cilespryamovana politika na zmenshennya vplivu rimo katolickoyi cerkvi v zhitti krayu na yiyi znishennya yak takoyi BibliografiyaDerzhavnij arhiv Zhitomirskoyi oblasti f 178 op 1 spr 557 Centralnij derzhavnij istorichnij arhiv u m Kiyevi f 442 op 419 spr 111 Inovercy v Volynskoj gubernii K 1863 22 s Obzor Volynskoj gubernii za 1912 g Prilozhenie ko vsepoddanejshomu otchetu Volynskogo gubernatora Zhitomir 1913 183 s Piotr Nitecki Biskupi Kosciola w Polsce w latach 965 1999 Slownik biograficzny Warszawa 2000 DzherelaCDIAK Ukrayini Zvedenij katalog metrichnih knig klirovih vidomostej ta spovidnih rozpisiv Dekanati 22 zhovtnya 2018 u Wayback Machine Derzhavnij arhiv Zhitomirskoyi oblasti KATALOG METRIChNIH KNIG T 1 Zhitomir vidavnictvo Volin 2010 18 chervnya 2018 u Wayback Machine

Дата публікації:
Топ