Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Ця стаття містить текст що не відповідає енциклопедичному стилю Будь ласка допоможіть удосконалити цю статтю погодивши с

Луциківка

Луциківка
Ця стаття містить текст, що не відповідає . Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі . Можливо, містить зауваження щодо потрібних змін. (вересень 2019)

Лу́циківка — село в Україні, у Сумській області, Сумському районі. Населення становить близько 450 осіб. Орган місцевого самоврядування — Миколаївська селищна рада.

село Луциківка
Країна image Україна
Область Сумська область
Район Сумський район
Рада Миколаївська селищна рада
Облікова картка Луциківка 
Основні дані
Населення ▼590 [1]
Поштовий індекс 41874
Телефонний код +380 5443
Географічні дані
Географічні координати H G O
Середня висота
над рівнем моря 		156 м
Місцева влада
Карта
image
image
Луциківка
image
image
Луциківка
Мапа

image Луциківка у Вікісховищі

Географія

Село Луциківка розташоване на березі річки Сула, вище за течією примикає село Марківка, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Сульське. Примикає до села Птиче.

До складу Миколаївської селищної ради (ОТГ) входять села: Луциківка, Птиче, Радянське та інші. Село розташоване за 57 км від районного центру м. Білопілля. Найближча залізнична станція — Вири, за 23 км. Площа населеного пункту — 203 га Населення — 502 осіб (в тому числі с. Радянске та Птиче) Кількість дворів — 214. День села — 14 жовтня (свято Покрова Пресвятої Богородиці) 7 липня(Івана Купала).

Назва

Достеменно невідоме походження назви села. Саме слово «Луциківка» зустрічається аж на Косівщині (сучасна Івано-Франківська область), там це назва невеличкої річечки, майже струмка. Можливо, назву приніс з собою на Слобожанщину хтось з переселенців з Західної України.

Якимось чином це слово пов'язане з водою, а оскільки на новому місці протікала річка, назва прижилась. Хоча це всього лиш припущення. Переселенці поселились обабіч Сули, сліди цього історичного розселення спостерігаються й донині — всі вулиці старої побудови розташовані паралельно Сулі.

Історія

Ця стаття не містить . Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на . Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2014)

Історія села Луциківки розпочинається наприкінці XVII сторіччя, коли на вільні землі на лівому березі Дніпра на береги річок Псла, Сули, Ворскли приходять переселенці з правобережжя.

Точна дата заснування села невідома, а перша писемна згадка датована 1700 роком, коли в переліку сіл, «основаных ранее, когда — неизвестно», у яких були освячені церкви, згадується і «Луциковка при Суле». Оскільки церква не могла вирости на пустому місці, логічно зробити висновок, що до 1700 року село вже існувало, більше того, було досить численним та заможним, аби мати змогу зібрати кошти на побудову церкви.

Кількість жителів села поступово зростає, і вже 1732 року в селі було 52 двори. Будинків 142, жителів — 471, переважно — «черкас» — 452 чоловік. Того ж року в селі відкривається школа, де навчається 3 учні. Луциківка входить до Межиріцького повіту. Населення займалось переважно землеробством. За переказами, у селі були як млини-вітряки, так і водяний млин, та ще виробництво селітри з гною. Колись і вулиці так називались- Вітряки та Бурти (там лежали бурти гною). За часів встановлення на Слобожанщині кріпаччини Луциківка переходить у власність Івану Онуфрійовичу Курису, чиї грецькі предки переселились в державу Російську ще за часів Олексія Михайловича та осіли в Ніжині…

Іван Онуфрійович Курис, якому належала Луциківка, волею долі потрапив на службу під керівництво самого фельдмаршала Суворова. В походах та боях проявив хоробрість та героїзм і зробив стрімку кар'єру. А за участь в штурмі Ізмаїла Іван Онуфрійович отримав чин підполковника та найвищу нагороду імперії — орден Св. Георгія. Статус кавалера ордена означав потомственне дворянство. Тоді ж підполковнику Курису були даровані шість тисяч десятин землі в «новоприобретенной от Порты Оттаманской области».

1795 року першими поселенцями нових земель стали 53 чоловіки — луциківці, яких Іван Онуфрійович привіз з свого маєтку. В степу і на схилі гори був висаджений ліс, розбитий парк, нову садибу названо було Покровське, на честь церкви Покрова Пресвятої Богородиці. Згодом назва стала подвоєною — Покровське — Курисово. З 1835 по 1850 рік в Покровське було переселено ще 140 наших земляків. Звісно, їхнього бажання ніхто не питав…

Іван Онуфрійович женився на Уляні Іванівні Ханенко, що походила із знатного гетьманського роду. Мав трьох синів, один з яких — Платон Іванович, успадкував Луциківку. А Покровське — Курисове дісталось середньому сину — Іраклію, який розбудував маєток та добудував розпочатий батьком замок в «мавританському стилі».

Платон Іванович та Єлизавета Львівна Куриси на 1843 рік володіли близько 4 тисячами десятин землі, мали «дворових людей» — 57 чоловік та 83 селянських дворів, яких жило 679 чоловік селян. Куриси були досить багатими людьми в Лебединському повіті, мали облаштовану садибу, великий будинок. Платон Іванович зібрав чималу бібліотеку, любив там проводити час за читанням, а щоб ніхто не заважав, читав переважно вночі, вдень же подовгу спав. Господарством займалась Єлизавета Львівна, у повіті вона користувалась неабияким авторитетом.

Вже на схилі літ Куриси удочеряють свою племінницю — Євгенію (Женні) Альбранд, батьки якої були вбиті чеченцями під час нападу на будівельників залізниці на Північному Кавказі. Женні видають заміж за полковника Ксаверія Булатовича, чий полк тоді стояв в Лебедині, а після смерті Курисів Євгенія Булатович успадковує їх маєток — Луциківку.

В той час в повіті стрімко розвивається цукроваріння, поміщицькі землі орендують цукрозаводчики. Євгенія Андріївна теж більшу частину земель здає в оренду відомому «цукровому королю» Харитоненку, меншу частину здає в оренду місцевим селянам та використовує для власних потреб. Маєток приносив Євгенії Андріївні досить непоганий прибуток, вона вважалась однією з найбагатших поміщиць повіту. В шлюбі з Ксаверієм Булатовичем, що отримав чин генерал-майора, вона мала трьох дітей: двох дочок та сина Олександра, якому судилось зробити Луциківку відомою. Однак генерал Булатович під час військових маневрів застудився, застуда переросла в туберкульоз, довелось лікуватися в Європі, та лікування на швейцарських курортах результату не дало, і К.Булатович в Швейцарії помирає. Похований на кладовищі в курортному місті Веве. Євгенія Андріївна залишається вдовою і єдиною власницею Луциківки.

За переказами старожилів, Євгенія Андріївна була справжньою «генеральшею». Характер мала досить суворий, часом навіть жорсткий.

Під час селянських заворушень 1905 року місцеві селяни, незадоволені умовами оренди землі та до того ж добряче підігріті спиртним, грабують та вщент спалюють маєток Євгенії Андріївни, пригадавши генеральші всі образи. Бунт тривав майже два дні, аж поки прислані з Лебедина козаки його не втихомирили. Налякана Євгенія Булатович втекла до Сум і більше до Луциківки не поверталась. Життя її завершилось трагічно на початку 20-х: колись власниця великого маєтку вмерла з голоду у власній кімнаті…

У 1918-1920 роках у селі кілька разів змінювалась влада. Остаточну владу отримали більшовицькі окупанти.

1926 року населення Луциківки становило 2860 чоловік, налічувалося 513 одноосібних селянських господарств.

1930 року, під час примусової колективізації, у селі створюються два колгоспи по обох берегах Сули: «13 років Жовтня» на правому берез та ім. Комінтерна — на лівому березі.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

На фронтах Німецько-радянської воювало 364 жителі Луциківки. Не всім їм судилося повернутися додому. 270 з них загинуло. 75 воїнів-односельців удостоєно державних нагород за мужність та героїзм. Серед них — Герой Радянського Союзу Ф. Ф. Дудник та повний кавалер Ордену Слави М. З. Павленко. На честь загиблих воїнів-односельчан в центрі села встановлено пам'ятник. Розташована обабіч стратегічних напрямків Луциківка не стала ареною кровопролитних боїв під час Німецько-радянської війни. Визволення Луциківки пройшло фактично без бою, отож село досить швидко повернулось до мирного життя. Відновила роботу школа, відновились і колгоспи. Щоправда, невдовзі вони об'єднались в один, що дістав назву «Комінтерн». В період укрупнення господарств він увійшов до складу колгоспу «Дружба» з центральною садибою в Марківці. Луциківка почала розвиватися за принципом бригадного села. Так тривало до 1987 року, коли на базі двох бригад колгоспу «Дружба» було створено колгосп «Світанок», який досить стрімко розвивався, будувався, але з розпадом Радянського Союзу колгоспне виробництво занепадає. Колгосп переживає ряд реформацій, які не мають успіху, але зрештою остаточно зникає 2000 року. Створена на його базі агрофірма «Булат» існувала нетривалий час, а далі й зовсім була ліквідована. З 2007 року орні землі навколо села орендують Українські Аграрні Інвестиції — сучасне високотехнологічне аграрне господарство.

Історія церкви

На території села знаходиться церква Покрови Пресвятої Богородиці. Перша церква в Луциківці була побудована орієнтовно у 1700 році. В 1780 році була побудована дерев’яна однопрестольна Покровська церква за кошти майора В. Яцина. До парафії належали села Луциківка, Птиче, нинішнє село Радянське і хутір Грамине. При храмі була організована школа писемності. За радянських часів, в 20 роки ХХ століття, Покровська церкву закрили, в її приміщенні розташувався Будинок культури. Орієнтовно з 1957 по 1960 роки храм було остаточно знищено. У 2010 році розпочато будівництво нового храму.

Сьогодення

На даний час в селі діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, будинок культури (розвалений), бібліотека(знаходиться в ФП), відділення зв'язку, ФП, нещодавно збудовано Аптечний пункт (поки що не працює) Луциківський старостат Миколаївської селищної ради. Село газифіковане.

Економіка

  • Луциківська філія ПП"Дружба 6", (весь персонал філії і обладнання перенесено в Марківку)

Соціальна сфера

  • У селі працює загальноосвітня школа 1-3 ступенів, де директором працює Денисенко Олена Миколаївна. Кількість учнів — 54, дошкільна група — 9 дітей. У школі — краєзнавчий музей.[2] [ 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]

Пам'ятки

  • Могила ієросхимонаха отця Антонія (Булатовича), одного з засновників в Афонському руському Свято-Пантелеймоновому монастирі православного напрямку "ім'яслав'я-ім"яБожіє" (убитий 1919 р в с.Луциківка невідомими бандитами). Мощі о.Антонія (Булатовича) в священницькому облаченії були обретені 06.09.2003 року. У чині обретенія брали участь ієромонах Сімеон (Гагатик) — зараз Архімандрит Ахтирського Свято-Троїцького монастиря і отець Володимир (Петренко Володимир Федорович, парафійний сільський священик УПЦ). Зусиллями християн-активістів з громади міста Суми у селі зведена капличка на місці поховання ієросхимонаха отця Антонія (Булатовича). На цьому місці планується побудувати храм.


Відомі люди

Хоча на території Луциківки не відбувалося визначних історичних битв та подій, проте особистостей дала вона світу досить відомих.

Луциківка далеко за межами України відома завдяки Олександру Ксаверійовичу Булатовичу (1870—1919). Офіцер, дипломат, розвідник, дослідник Африки, богослов, монах-схимник, іерсхимонах — все це одна людина — Олександр Булатович. За свої 49 років він встиг чимало.

В Луциківці, у маєтку матері, пройшли дитячі роки Олександра. 1884 року мати віддає Олександра на навчання до Олександрівського ліцею, який той закінчує з відзнакою, деякий час проводить на цивільній службі, згодом вступає на службу до Його Імператорської Величності лейб — гвардії гусарського полку — однієї з найелітарніших кавлерійських частин імперії. Тут він швидко здобуває славу одного з найкращих вершників та фехтувальників Петербургу.

1896 року корнет Булатович з місією Червоного Хреста вирушає до Ефіопії. Під час подорожі він здійснює ряд географічних відкриттів, після повернення на батьківщину в Луциківці пише книгу «Від Ентото до ріки Баро», за яку отримує відзнаку від Імператорського Російського географічного товариства.

1897 року він знову вирушає до Ефіопії, цього разу вже офіційно в складі військової місії, стає одним з військових радників імператора Менеліка ІІ, бере участь в поході армії Менеліка ІІ на південь, фактично веде армію невідомими землями. Під час походу створює докладну карту нових земель, знову робить ряд географічних відкриттів. Саме завдяки Булатовичу імперія Менеліка зростає більш як на третину. За заслуги О. Булатович отримує від Менеліка найвищі нагороди — орден Абісинської Зірки, накидку та головний убір із шкіри лева та золоті шаблю та щит.

Південний похід Антоній (Булатович) описує в своїй другій книзі — «З військами Менеліка ІІ».

Олександр Ксаверійович здійснює ще дві подорожі до Абісинії, третю — як військовий розвідник, четверту вже як священик. 1900 року він бере участь в «боксерській війні», тепер маловідомій Манчьжурській кампанії 1900 року, де командує «летючими загонами» 3-го Верхньоудінського полку Забайкальського козацтва, кавалерійськими розвідгрупами, що комлектувались з добровольців. Серед нагород за участь в китайському поході — орден Почесного Легіону за врятування французького місіонера. 1903 року постригаєтся в монахи, з 1912 р. — один з лідерів ім'яслав'я. 1913 р. після «Афонського розгрому» — висланий під нагляд поліції в Луциківку. Брав участь в Першій Світовій війні як полковий священик. 1919 року за нез'ясованих обставин вбитий в Луциківці.

Ім'я Олександра Булатовича й зараз пам'ятають в Ефіопії, відзначають його заслуги в розширенні території країни та створенні регулярної армії. Карти, створені О.Булатовичем під час походів настільки досконалі, що використовувались на початку 2000 років експедицією російського мандрівника Л.Круглова в рамках проекту «Семеро смелых» — «Следами русских путешествеников». В Луциківці на честь отця Антонія (Булатовича) збудована капличка, на могилі встановлений гранітний хрест, а в шкільному музеї створена експозиція про славного земляка.

В Луциківці народився Герой Радянського Союзу підполковник Федір Федотович Дудник (1910—1986 рр.). З 1927 року працював на машинобудівних заводах Сум та Краматорська. В 1933 році призваний до армії і направлений до Харківської школи червоних старшин. Закінчив в 1937 році Київське артилерійське, потім — Харківське авіаційне училища. З 1938 року служив у бомбардувальній авіації. Учасник радянсько-фінської війни. Брав участь у обороні Києва, Москви, воював на Кавказі, під Ленінградом, на Курській дузі. За зразкове виконання бойових завдань командування і виявлені при цьому мужність і відвагу штурману ланки 5-го гвардійського авіаполку дальньої дії 18.09.1943 р. гвардії капітану Ф. Дуднику присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Учасник визволення Болгарії, Угорщини, Румунії, Польщі, Чехословаччини, штурму Берліна. Здійснив 312 бойових вильотів. 1949 року за станом здоров'я вийшов у відставку. Проживав у Сумах. Обирався депутатом міськради. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Кілька поколінь дітей виросло, читаючи відомий дитячий журнал «Мурзилка», і мало хто знає, що більше четверті віку головним його редактором працює уроженка Луциківки Тетяна Пилипівна Андросенко. За свою працю вона неодноразово була удостоєна нагород віл Президента та Уряду Російської Федерації. Незважаючи на відповідальний пост, не пориває зв'язків з рідним селом, рідною школою.

Див. також

Примітки

  1. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2015.
  2. Книга Пам’яті Сумської області : в 3 т. — Т.ІІ Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь /автор-упорядник О. М. Корнієнко (укр.) . Суми: Ярославна. 2007. с. 27-28. ISBN .
  3. . www.pravoslav.de. Архів оригіналу за 4 грудня 2011. Процитовано 11 липня 2021.

Джерела

  • Сайт Луциківської середьної школи [ 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  • Книга Пам’яті Сумської області : в 3 т. — Т. ІІ : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / автор-упорядник О. М. Корнієнко. — Суми : Ярославна, 2007. — 324 с., іл.
  • Шестак Л. Історія села Луциківка / Людмила Шестак // Земляки : альманах Сумського земляцтва в Києві. Вип. 3. — Суми, 2006. — С. 178—180. —

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Cya stattya mistit tekst sho ne vidpovidaye enciklopedichnomu stilyu Bud laska dopomozhit udoskonaliti cyu stattyu pogodivshi stil vikladu zi stilistichnimi pravilami Vikipediyi Mozhlivo storinka obgovorennya mistit zauvazhennya shodo potribnih zmin veresen 2019 Lu cikivka selo v Ukrayini u Sumskij oblasti Sumskomu rajoni Naselennya stanovit blizko 450 osib Organ miscevogo samovryaduvannya Mikolayivska selishna rada selo Lucikivka Krayina Ukrayina Oblast Sumska oblast Rajon Sumskij rajon Rada Mikolayivska selishna rada Oblikova kartka Lucikivka Osnovni dani Naselennya 590 1 Poshtovij indeks 41874 Telefonnij kod 380 5443 Geografichni dani Geografichni koordinati 50 51 23 pn sh 34 21 06 sh d H G O Serednya visota nad rivnem morya 156 m Misceva vlada Karta Lucikivka Lucikivka Mapa Lucikivka u VikishovishiGeografiyaSelo Lucikivka roztashovane na berezi richki Sula vishe za techiyeyu primikaye selo Markivka nizhche za techiyeyu na vidstani 3 km roztashovane selo Sulske Primikaye do sela Ptiche Do skladu Mikolayivskoyi selishnoyi radi OTG vhodyat sela Lucikivka Ptiche Radyanske ta inshi Selo roztashovane za 57 km vid rajonnogo centru m Bilopillya Najblizhcha zaliznichna stanciya Viri za 23 km Plosha naselenogo punktu 203 ga Naselennya 502 osib v tomu chisli s Radyanske ta Ptiche Kilkist dvoriv 214 Den sela 14 zhovtnya svyato Pokrova Presvyatoyi Bogorodici 7 lipnya Ivana Kupala NazvaDostemenno nevidome pohodzhennya nazvi sela Same slovo Lucikivka zustrichayetsya azh na Kosivshini suchasna Ivano Frankivska oblast tam ce nazva nevelichkoyi richechki majzhe strumka Mozhlivo nazvu prinis z soboyu na Slobozhanshinu htos z pereselenciv z Zahidnoyi Ukrayini Yakimos chinom ce slovo pov yazane z vodoyu a oskilki na novomu misci protikala richka nazva prizhilas Hocha ce vsogo lish pripushennya Pereselenci poselilis obabich Suli slidi cogo istorichnogo rozselennya sposterigayutsya j donini vsi vulici staroyi pobudovi roztashovani paralelno Suli IstoriyaCya stattya ne mistit posilan na dzherela Vi mozhete dopomogti polipshiti cyu stattyu dodavshi posilannya na nadijni avtoritetni dzherela Material bez dzherel mozhe buti piddano sumnivu ta vilucheno traven 2014 Istoriya sela Lucikivki rozpochinayetsya naprikinci XVII storichchya koli na vilni zemli na livomu berezi Dnipra na beregi richok Psla Suli Vorskli prihodyat pereselenci z pravoberezhzhya Tochna data zasnuvannya sela nevidoma a persha pisemna zgadka datovana 1700 rokom koli v pereliku sil osnovanyh ranee kogda neizvestno u yakih buli osvyacheni cerkvi zgaduyetsya i Lucikovka pri Sule Oskilki cerkva ne mogla virosti na pustomu misci logichno zrobiti visnovok sho do 1700 roku selo vzhe isnuvalo bilshe togo bulo dosit chislennim ta zamozhnim abi mati zmogu zibrati koshti na pobudovu cerkvi Kilkist zhiteliv sela postupovo zrostaye i vzhe 1732 roku v seli bulo 52 dvori Budinkiv 142 zhiteliv 471 perevazhno cherkas 452 cholovik Togo zh roku v seli vidkrivayetsya shkola de navchayetsya 3 uchni Lucikivka vhodit do Mezhirickogo povitu Naselennya zajmalos perevazhno zemlerobstvom Za perekazami u seli buli yak mlini vitryaki tak i vodyanij mlin ta she virobnictvo selitri z gnoyu Kolis i vulici tak nazivalis Vitryaki ta Burti tam lezhali burti gnoyu Za chasiv vstanovlennya na Slobozhanshini kripachchini Lucikivka perehodit u vlasnist Ivanu Onufrijovichu Kurisu chiyi grecki predki pereselilis v derzhavu Rosijsku she za chasiv Oleksiya Mihajlovicha ta osili v Nizhini Ivan Onufrijovich Kuris yakomu nalezhala Lucikivka voleyu doli potrapiv na sluzhbu pid kerivnictvo samogo feldmarshala Suvorova V pohodah ta boyah proyaviv horobrist ta geroyizm i zrobiv strimku kar yeru A za uchast v shturmi Izmayila Ivan Onufrijovich otrimav chin pidpolkovnika ta najvishu nagorodu imperiyi orden Sv Georgiya Status kavalera ordena oznachav potomstvenne dvoryanstvo Todi zh pidpolkovniku Kurisu buli darovani shist tisyach desyatin zemli v novopriobretennoj ot Porty Ottamanskoj oblasti 1795 roku pershimi poselencyami novih zemel stali 53 choloviki lucikivci yakih Ivan Onufrijovich priviz z svogo mayetku V stepu i na shili gori buv visadzhenij lis rozbitij park novu sadibu nazvano bulo Pokrovske na chest cerkvi Pokrova Presvyatoyi Bogorodici Zgodom nazva stala podvoyenoyu Pokrovske Kurisovo Z 1835 po 1850 rik v Pokrovske bulo pereseleno she 140 nashih zemlyakiv Zvisno yihnogo bazhannya nihto ne pitav Ivan Onufrijovich zhenivsya na Ulyani Ivanivni Hanenko sho pohodila iz znatnogo getmanskogo rodu Mav troh siniv odin z yakih Platon Ivanovich uspadkuvav Lucikivku A Pokrovske Kurisove distalos serednomu sinu Irakliyu yakij rozbuduvav mayetok ta dobuduvav rozpochatij batkom zamok v mavritanskomu stili Platon Ivanovich ta Yelizaveta Lvivna Kurisi na 1843 rik volodili blizko 4 tisyachami desyatin zemli mali dvorovih lyudej 57 cholovik ta 83 selyanskih dvoriv yakih zhilo 679 cholovik selyan Kurisi buli dosit bagatimi lyudmi v Lebedinskomu poviti mali oblashtovanu sadibu velikij budinok Platon Ivanovich zibrav chimalu biblioteku lyubiv tam provoditi chas za chitannyam a shob nihto ne zavazhav chitav perevazhno vnochi vden zhe podovgu spav Gospodarstvom zajmalas Yelizaveta Lvivna u poviti vona koristuvalas neabiyakim avtoritetom Vzhe na shili lit Kurisi udocheryayut svoyu pleminnicyu Yevgeniyu Zhenni Albrand batki yakoyi buli vbiti chechencyami pid chas napadu na budivelnikiv zaliznici na Pivnichnomu Kavkazi Zhenni vidayut zamizh za polkovnika Ksaveriya Bulatovicha chij polk todi stoyav v Lebedini a pislya smerti Kurisiv Yevgeniya Bulatovich uspadkovuye yih mayetok Lucikivku V toj chas v poviti strimko rozvivayetsya cukrovarinnya pomishicki zemli orenduyut cukrozavodchiki Yevgeniya Andriyivna tezh bilshu chastinu zemel zdaye v orendu vidomomu cukrovomu korolyu Haritonenku menshu chastinu zdaye v orendu miscevim selyanam ta vikoristovuye dlya vlasnih potreb Mayetok prinosiv Yevgeniyi Andriyivni dosit nepoganij pributok vona vvazhalas odniyeyu z najbagatshih pomishic povitu V shlyubi z Ksaveriyem Bulatovichem sho otrimav chin general majora vona mala troh ditej dvoh dochok ta sina Oleksandra yakomu sudilos zrobiti Lucikivku vidomoyu Odnak general Bulatovich pid chas vijskovih manevriv zastudivsya zastuda pererosla v tuberkuloz dovelos likuvatisya v Yevropi ta likuvannya na shvejcarskih kurortah rezultatu ne dalo i K Bulatovich v Shvejcariyi pomiraye Pohovanij na kladovishi v kurortnomu misti Veve Yevgeniya Andriyivna zalishayetsya vdovoyu i yedinoyu vlasniceyu Lucikivki Za perekazami starozhiliv Yevgeniya Andriyivna bula spravzhnoyu generalsheyu Harakter mala dosit suvorij chasom navit zhorstkij Pid chas selyanskih zavorushen 1905 roku miscevi selyani nezadovoleni umovami orendi zemli ta do togo zh dobryache pidigriti spirtnim grabuyut ta vshent spalyuyut mayetok Yevgeniyi Andriyivni prigadavshi generalshi vsi obrazi Bunt trivav majzhe dva dni azh poki prislani z Lebedina kozaki jogo ne vtihomirili Nalyakana Yevgeniya Bulatovich vtekla do Sum i bilshe do Lucikivki ne povertalas Zhittya yiyi zavershilos tragichno na pochatku 20 h kolis vlasnicya velikogo mayetku vmerla z golodu u vlasnij kimnati U 1918 1920 rokah u seli kilka raziv zminyuvalas vlada Ostatochnu vladu otrimali bilshovicki okupanti 1926 roku naselennya Lucikivki stanovilo 2860 cholovik nalichuvalosya 513 odnoosibnih selyanskih gospodarstv 1930 roku pid chas primusovoyi kolektivizaciyi u seli stvoryuyutsya dva kolgospi po oboh beregah Suli 13 rokiv Zhovtnya na pravomu berez ta im Kominterna na livomu berezi Selo postrazhdalo vnaslidok genocidu ukrayinskogo narodu provedenogo uryadom SSSR 1923 1933 ta 1946 1947 rokah Na frontah Nimecko radyanskoyi voyuvalo 364 zhiteli Lucikivki Ne vsim yim sudilosya povernutisya dodomu 270 z nih zaginulo 75 voyiniv odnoselciv udostoyeno derzhavnih nagorod za muzhnist ta geroyizm Sered nih Geroj Radyanskogo Soyuzu F F Dudnik ta povnij kavaler Ordenu Slavi M Z Pavlenko Na chest zagiblih voyiniv odnoselchan v centri sela vstanovleno pam yatnik Roztashovana obabich strategichnih napryamkiv Lucikivka ne stala arenoyu krovoprolitnih boyiv pid chas Nimecko radyanskoyi vijni Vizvolennya Lucikivki projshlo faktichno bez boyu otozh selo dosit shvidko povernulos do mirnogo zhittya Vidnovila robotu shkola vidnovilis i kolgospi Shopravda nevdovzi voni ob yednalis v odin sho distav nazvu Komintern V period ukrupnennya gospodarstv vin uvijshov do skladu kolgospu Druzhba z centralnoyu sadiboyu v Markivci Lucikivka pochala rozvivatisya za principom brigadnogo sela Tak trivalo do 1987 roku koli na bazi dvoh brigad kolgospu Druzhba bulo stvoreno kolgosp Svitanok yakij dosit strimko rozvivavsya buduvavsya ale z rozpadom Radyanskogo Soyuzu kolgospne virobnictvo zanepadaye Kolgosp perezhivaye ryad reformacij yaki ne mayut uspihu ale zreshtoyu ostatochno znikaye 2000 roku Stvorena na jogo bazi agrofirma Bulat isnuvala netrivalij chas a dali j zovsim bula likvidovana Z 2007 roku orni zemli navkolo sela orenduyut Ukrayinski Agrarni Investiciyi suchasne visokotehnologichne agrarne gospodarstvo Istoriya cerkvi Na teritoriyi sela znahoditsya cerkva Pokrovi Presvyatoyi Bogorodici Persha cerkva v Lucikivci bula pobudovana oriyentovno u 1700 roci V 1780 roci bula pobudovana derev yana odnoprestolna Pokrovska cerkva za koshti majora V Yacina Do parafiyi nalezhali sela Lucikivka Ptiche ninishnye selo Radyanske i hutir Gramine Pri hrami bula organizovana shkola pisemnosti Za radyanskih chasiv v 20 roki HH stolittya Pokrovska cerkvu zakrili v yiyi primishenni roztashuvavsya Budinok kulturi Oriyentovno z 1957 po 1960 roki hram bulo ostatochno znisheno U 2010 roci rozpochato budivnictvo novogo hramu SogodennyaNa danij chas v seli diye zagalnoosvitnya shkola I III stupeniv budinok kulturi rozvalenij biblioteka znahoditsya v FP viddilennya zv yazku FP neshodavno zbudovano Aptechnij punkt poki sho ne pracyuye Lucikivskij starostat Mikolayivskoyi selishnoyi radi Selo gazifikovane EkonomikaLucikivska filiya PP Druzhba 6 ves personal filiyi i obladnannya pereneseno v Markivku Socialna sferaU seli pracyuye zagalnoosvitnya shkola 1 3 stupeniv de direktorom pracyuye Denisenko Olena Mikolayivna Kilkist uchniv 54 doshkilna grupa 9 ditej U shkoli krayeznavchij muzej 2 20 lyutogo 2020 u Wayback Machine Pam yatkiMogila iyeroshimonaha otcya Antoniya Bulatovicha odnogo z zasnovnikiv v Afonskomu ruskomu Svyato Pantelejmonovomu monastiri pravoslavnogo napryamku im yaslav ya im yaBozhiye ubitij 1919 r v s Lucikivka nevidomimi banditami Moshi o Antoniya Bulatovicha v svyashennickomu oblacheniyi buli obreteni 06 09 2003 roku U chini obreteniya brali uchast iyeromonah Simeon Gagatik zaraz Arhimandrit Ahtirskogo Svyato Troyickogo monastirya i otec Volodimir Petrenko Volodimir Fedorovich parafijnij silskij svyashenik UPC Zusillyami hristiyan aktivistiv z gromadi mista Sumi u seli zvedena kaplichka na misci pohovannya iyeroshimonaha otcya Antoniya Bulatovicha Na comu misci planuyetsya pobuduvati hram Vidomi lyudiHocha na teritoriyi Lucikivki ne vidbuvalosya viznachnih istorichnih bitv ta podij prote osobistostej dala vona svitu dosit vidomih Lucikivka daleko za mezhami Ukrayini vidoma zavdyaki Oleksandru Ksaverijovichu Bulatovichu 1870 1919 Oficer diplomat rozvidnik doslidnik Afriki bogoslov monah shimnik iershimonah vse ce odna lyudina Oleksandr Bulatovich Za svoyi 49 rokiv vin vstig chimalo V Lucikivci u mayetku materi projshli dityachi roki Oleksandra 1884 roku mati viddaye Oleksandra na navchannya do Oleksandrivskogo liceyu yakij toj zakinchuye z vidznakoyu deyakij chas provodit na civilnij sluzhbi zgodom vstupaye na sluzhbu do Jogo Imperatorskoyi Velichnosti lejb gvardiyi gusarskogo polku odniyeyi z najelitarnishih kavlerijskih chastin imperiyi Tut vin shvidko zdobuvaye slavu odnogo z najkrashih vershnikiv ta fehtuvalnikiv Peterburgu 1896 roku kornet Bulatovich z misiyeyu Chervonogo Hresta virushaye do Efiopiyi Pid chas podorozhi vin zdijsnyuye ryad geografichnih vidkrittiv pislya povernennya na batkivshinu v Lucikivci pishe knigu Vid Entoto do riki Baro za yaku otrimuye vidznaku vid Imperatorskogo Rosijskogo geografichnogo tovaristva 1897 roku vin znovu virushaye do Efiopiyi cogo razu vzhe oficijno v skladi vijskovoyi misiyi staye odnim z vijskovih radnikiv imperatora Menelika II bere uchast v pohodi armiyi Menelika II na pivden faktichno vede armiyu nevidomimi zemlyami Pid chas pohodu stvoryuye dokladnu kartu novih zemel znovu robit ryad geografichnih vidkrittiv Same zavdyaki Bulatovichu imperiya Menelika zrostaye bilsh yak na tretinu Za zaslugi O Bulatovich otrimuye vid Menelika najvishi nagorodi orden Abisinskoyi Zirki nakidku ta golovnij ubir iz shkiri leva ta zoloti shablyu ta shit Pivdennij pohid Antonij Bulatovich opisuye v svoyij drugij knizi Z vijskami Menelika II Oleksandr Ksaverijovich zdijsnyuye she dvi podorozhi do Abisiniyi tretyu yak vijskovij rozvidnik chetvertu vzhe yak svyashenik 1900 roku vin bere uchast v bokserskij vijni teper malovidomij Manchzhurskij kampaniyi 1900 roku de komanduye letyuchimi zagonami 3 go Verhnoudinskogo polku Zabajkalskogo kozactva kavalerijskimi rozvidgrupami sho komlektuvalis z dobrovolciv Sered nagorod za uchast v kitajskomu pohodi orden Pochesnogo Legionu za vryatuvannya francuzkogo misionera 1903 roku postrigayetsya v monahi z 1912 r odin z lideriv im yaslav ya 1913 r pislya Afonskogo rozgromu vislanij pid naglyad policiyi v Lucikivku Brav uchast v Pershij Svitovij vijni yak polkovij svyashenik 1919 roku za nez yasovanih obstavin vbitij v Lucikivci Im ya Oleksandra Bulatovicha j zaraz pam yatayut v Efiopiyi vidznachayut jogo zaslugi v rozshirenni teritoriyi krayini ta stvorenni regulyarnoyi armiyi Karti stvoreni O Bulatovichem pid chas pohodiv nastilki doskonali sho vikoristovuvalis na pochatku 2000 rokiv ekspediciyeyu rosijskogo mandrivnika L Kruglova v ramkah proektu Semero smelyh Sledami russkih puteshestvenikov V Lucikivci na chest otcya Antoniya Bulatovicha zbudovana kaplichka na mogili vstanovlenij granitnij hrest a v shkilnomu muzeyi stvorena ekspoziciya pro slavnogo zemlyaka V Lucikivci narodivsya Geroj Radyanskogo Soyuzu pidpolkovnik Fedir Fedotovich Dudnik 1910 1986 rr Z 1927 roku pracyuvav na mashinobudivnih zavodah Sum ta Kramatorska V 1933 roci prizvanij do armiyi i napravlenij do Harkivskoyi shkoli chervonih starshin Zakinchiv v 1937 roci Kiyivske artilerijske potim Harkivske aviacijne uchilisha Z 1938 roku sluzhiv u bombarduvalnij aviaciyi Uchasnik radyansko finskoyi vijni Brav uchast u oboroni Kiyeva Moskvi voyuvav na Kavkazi pid Leningradom na Kurskij duzi Za zrazkove vikonannya bojovih zavdan komanduvannya i viyavleni pri comu muzhnist i vidvagu shturmanu lanki 5 go gvardijskogo aviapolku dalnoyi diyi 18 09 1943 r gvardiyi kapitanu F Dudniku prisvoyeno zvannya Geroya Radyanskogo Soyuzu Uchasnik vizvolennya Bolgariyi Ugorshini Rumuniyi Polshi Chehoslovachchini shturmu Berlina Zdijsniv 312 bojovih vilotiv 1949 roku za stanom zdorov ya vijshov u vidstavku Prozhivav u Sumah Obiravsya deputatom miskradi Nagorodzhenij ordenami Lenina Chervonogo Prapora Vitchiznyanoyi vijni I stupenya medalyami Kilka pokolin ditej viroslo chitayuchi vidomij dityachij zhurnal Murzilka i malo hto znaye sho bilshe chetverti viku golovnim jogo redaktorom pracyuye urozhenka Lucikivki Tetyana Pilipivna Androsenko Za svoyu pracyu vona neodnorazovo bula udostoyena nagorod vil Prezidenta ta Uryadu Rosijskoyi Federaciyi Nezvazhayuchi na vidpovidalnij post ne porivaye zv yazkiv z ridnim selom ridnoyu shkoloyu Div takozhPerelik naselenih punktiv sho postrazhdali vid Golodomoru 1932 1933 Sumska oblastPrimitki PDF Arhiv originalu PDF za 4 bereznya 2016 Procitovano 18 lyutogo 2015 Kniga Pam yati Sumskoyi oblasti v 3 t T II Zrujnovani hrami Sumshini Martirolog vtrachenih svyatin avtor uporyadnik O M Korniyenko ukr Sumi Yaroslavna 2007 s 27 28 ISBN 978 966 7538 17 0 www pravoslav de Arhiv originalu za 4 grudnya 2011 Procitovano 11 lipnya 2021 DzherelaSajt Lucikivskoyi serednoyi shkoli 20 lyutogo 2020 u Wayback Machine Kniga Pam yati Sumskoyi oblasti v 3 t T II Zrujnovani hrami Sumshini Martirolog vtrachenih svyatin avtor uporyadnik O M Korniyenko Sumi Yaroslavna 2007 324 s il Shestak L Istoriya sela Lucikivka Lyudmila Shestak Zemlyaki almanah Sumskogo zemlyactva v Kiyevi Vip 3 Sumi 2006 S 178 180 ISBN 966 7164 57 8

Дата публікації:
Топ