Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Левко вичі село в Україні в Коростенському районі Житомирської області Входить до складу Овруцької міської громади Насел

Левковичі (Овруцький район)

Левковичі (Овруцький район)

Левко́вичі — село в Україні, в Коростенському районі Житомирської області. Входить до складу Овруцької міської громади. Населення становить 911 осіб.

село Левковичі
image
Країна image Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Громада Овруцька міська громада
Основні дані
Засноване 1474
Населення 911
Площа 0,186 км²
Густота населення 4897,85 осіб/км²
Поштовий індекс 11134
Телефонний код +380 4148
Географічні дані
Географічні координати 51°22′15″ пн. ш. 28°28′08″ сх. д. / 51.37083° пн. ш. 28.46889° сх. д. / 51.37083; 28.46889Координати: 51°22′15″ пн. ш. 28°28′08″ сх. д. / 51.37083° пн. ш. 28.46889° сх. д. / 51.37083; 28.46889
Середня висота
над рівнем моря 		223 м
Водойми Ясенець
Найближча залізнична станція Велідники
Місцева влада
Адреса ради 11122, Житомирська обл., Овруцький р-н, с.Левковичі
Карта
image
image
Левковичі
image
image
Левковичі
Мапа

image Левковичі у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Левковичі.

Географія

Село розташовано на Словечансько-Овруцькому кряжі та за 25 кілометрів на північний захід від районного центру, за 7 кілометрів від найближчої залізничної станції Велідники, на автошляху Овруч-Словечне. Поблизу протікає невеличка річка Ясенець, права притока річки Словечної.

Левковичі — одне із найстаровинніших сіл на Овруччині, центр однойменної сільської ради, якій підпорядковані села Левковицький Млинок та Острови.

Історія

Ця місцевість відома з середини XV століття як поселення овруцької околичної шляхти Левківських та Невмержицьких (спочатку вони іменувались Невмиричами, пізніше — Невмирицькими). На кінець XVIII ст. переселенці з Левкович Левківський Федір Григорович з синами Лукою, Іваном, Семеном і їх жінками заснували с. Возничі, а Мацей (Матвей) с. Мацьки. Родоначальником всіх Левківських був Ларіон Валевський з Велавська (сучасне с. Валавськ Гомельської області). Ларіон Валевський одержав грамоту від удільного київського князя Олелька Володимировича у 1420 році, котрий його «вызволити рачилъ от всяких робот и повинностей». В цій грамоті сказано:

«Мы Александро Володимеровичъ пожаловали есмо на того слугу Ларивона Вела(в)ского: не надобе ему нам з слугами службы служити, а поплатовъ платити и иных никоторыхъ пошлин в Чорнобыли не велели: подводами, ни стеречи, служити ему служба з бояры. И на то дали есмо ему сес нашъ листъ з нашою печатю, потверждаючи ею к бояромъ. И писан у Вовручомъ февраля девятогонадцят дня индикъта третегонадцять».

Достовірно невідомо, чи існувало село Левковичі до появи бояр Велавських, хоча за результатами роботи Овруцької археологічної експедиції 1996—2009 рр. — Верпа, Кобилин, Левковичі, Можари, Гаєвичі і відносяться до поселень давньоруського періоду (Х—ХІІІ століття), але повноцінні археологічні розкопки там не проводились, на відміну від сусіднього села Збраньки, де виявлена стоянка періоду палеоліту. Але, цілком очевидно, що назва села «Левковичі» і бояр «Левківських» походить від імені старшого сина Булгака Белавського — «Львея» (Левка, Лева), який згадується поруч з предком Гридковичів і Сідковичів Невмержицьких — Микулою [Осташковичем Невмирицьким] в Акті розмежування угідь між володіннями Віленського єпископа (Івана Лозовича) і каноніків Віленського костелу Св. Станіслава по річках Локниця (Лохніца) і Плотниця від 21 вересня 1474 року: «…от ка[ноника] Виленьского костела святого Станислава пана Митька Петровича и пана Митька Бардича и пана Федора Бардича, Олександра Максимовича и Данила Белотьского, Микулу и Львея и инших мужов к тому обличьно собраных, урядили, утверди[ли] есьмо вечно и границю уделали рекою на имя Локницею, и продали к Солоному Бабий остров князя бискуповым людем з усим правом земли и в бортях…». Правда, у цьому документі, російські видавці Актів Археографічної комісії помилково записавши разом сполучник «і» і початкову «Л», дали Микулі прізвище «Ільвей», пропустивши при цьому ім'я «Львей», хоча цю помилку виправив польський історик В. Семкович у виданні архіву Віленської капітули, де він опублікував цей же документ, який був переписаний «святими отцями» з руського оригіналу латинськими буквами і чітко розділяв Микулу і Лева: «…а otъ ka(pituly) Wilenskoho kostela swjatoho Stanislawa pana Mitьka Petrowicza i pana Mitьka Bardicza i pana Fedora Bardicza, Oleksandra Maksimowicza i Danila Belotьskoho, Mikulu i Lьweja i inьszichь muzowъ къ tomu obliczьno sobranych urjadili, utwerьdi (li) esmo wèczьno i hranicju udèlali rëkoju na imja Lokniceju, i prodali kъ Solonomu Babii Ostrowъ knjazja biskupowymъ ljudemъ usimъ prawomъ zemli i wъ bortjachъ…» Крім того, підписання документа відбулося на заїжджому дворі в Каменщині, що належав капітулі віленській («на корчме капитульнее стороны подле Плотницы реки граничьное»), що знаходився біля дороги і броду над річкою Плотниця, згодом названий «Воробйова Корчма» або слобода Селізовка (зараз село Селезівка Овруцького району).

Левківські визнавалися шляхтою і в грамотах, виданих їм київським воєводою, багатим литовським паном-католиком Мартином Яновичем Гаштовтом (1471—1482), великим князем литовським і королем Польщі Казиміром IV Ягеллончиком, а також в указах польського короля і великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа у 1569 і 1571 роках. Згадуються вони і в описі Овруцького замку 1545 року в числі земян, які мали городню в ньому, а люстрація 1683 року вказує на Левківських як на найбагаточисленнішу частину околичної шляхти (димів 64). Ті ж документи пояснюють походження родів Верповських і Гаєвських, родичів Левківських, але вони прийняли інші прізвища, починаючи з 1510 року. Левковичі були тоді в безпосередній єдності з селом Невмиричами (Невмерицьким) й тому часто ці дві назви для позначення одного і того ж поселення вживаються в актах.

До Левкович відносились землі, які з історичних джерел відомі як урочища: Великий ліс, Газовське селище, Деснове, Жидова річка, Заремінь-болото, Кам'яна (Камінь), Косинь-острів, Крушина, Лава, Литовський острів, Люблінський мох, Михач-болото, Моровінь-острів, Нівенський луг, Переділ, Перетимль (Перетилай), Роговка-річка, Савинець, Словечна-річка, Смольчанська або Смольчинська земля, Спаський острів, Трунів острів, Тиврів-болото, Власове селище, Чорний острів.

image
Миколаївська церква в селі Левковичі, 2013 рік.

28 січня 1628 року в селі засновано василіанський Свято-Миколаївський чоловічий монастир (церква, «с первоначальной закладки как монашеская обитель», фундована на рік раніше 25 січня 1627 року Анною Невмирицькою — дружиною Стефана Нечая) на кошти пана Андрія Малюшицького (сина Ганни Солтанівни із Велавська), мечника київського Іполіта Родкевича (чоловіка Анастасії Ставецької) і дворян Левківських, Невмирицьких (Невмержицьких) та їх братів. Першим ігуменом цієї святині був Єремій Гдишинський. Монастир користувався особливою повагою в місцевої шляхти і вважався її релігійним центром. В день святого Миколая, тобто в день свята монастирської церкви, тут збиралося багато прихожан з усіх навколишніх сіл. Шляхтичі складали духовні заповіти з вимогами, щоб їх тіла обов'язково поховали у монастирі у Левковичах і щоб їхні нащадки відслужили панахиди за упокій душі померлих. Чимало околичної шляхти вкладало гроші на користь монастиря, а деякі навіть вступали до монастирської братії. З 1690 року Левковицький монастир був приписаний до Межигірсьюго Спасо-Преображенського православного монастиря поблизу Києва, в якому протягом 1669—1703 рр. посаду ігумена займав Феодосій Васьковський (до речі, уроженець села Васьковичів теперішнього Коростенського району), автор добре відомого дослідникам історії Києва свідчення про становище і маєтки київських міщан напередодні Хмельниччини. Відома скарга Невмирицьких і Левківських 1606 року про наїзд (з дозволу овруцького старости) попа Пятницької церкви в Овручі Никона на їхні двори і конфіскацію «коней двое и волов тры за неякое ведро меду, на церков Пятницкую якобы от нас приходячое».

Взагалі, впродовж 1536 р. і до 90-х років XVIII ст. включно кожен черговий намісник Овруча розпочинав своє правління з перевірки місцевої, околичної шляхти «на міцність», намагаючись підпорядкувати їх власному присудові, ігноруючи при цьому пряму підлеглість багатьох заушських зем'ян Києву. Зокрема, останній напередодні Хмельниччини спалах неспокою в Заушші (місцевість, розташована на берегах річки Уж, яка в старовину називалась Уш або Уша) припадає на 1605—1607 роки, за старостування в Овручі князя Михайла Вишневецького і його наступника Павла Руцького, котрі, заперечуючи шляхетство Ущапів, Васьковичів, Баранівських, Левківських, Бовсунів, Гошовських та інших, спробували примусити їх до виконання замкових послуг і сплати церковної десятини на овруцьку Пятницьку церкву.

Абсолютна більшість заушан — це «из предков своих убогая шляхта», котра «підданих не має, але сама з димів своїх платить», як зазначалося у поборових тарифах. Так, за податковою документацією 1571 року, такої шляхти було у с. Невмиричах 9 димів (будинків, дворів), у Левковичах — 6, Барановичах — 2, Кобилині — 15, Верповському- 2 дими. Згідно з реєстром збору людей на військову службу 1579 року, у Заушші і суміжній Овруччині існувало 32 села такого типу, де значилося 207 боярських «димів» — дворів, тобто близько 1200 (виходячи з розрахунку по 5-6 осіб на «дим») душ шляхти. Наприкінці XVII і у XVIII ст. посилилася спроба польської шляхти не тільки до посилення соціального гніту місцевого українського населення, а й до його релігійного поневолення, до окатоличення. Так, 18 червня 1716 року жителі Левковичів зірвали спробу намісника монастиря Макарія Недзельського і монаха Феодосія взяти участь разом з овруцькими єзуїтами у процесії на честь католицького свята «Божого тіла». Натовп чоловіків і жінок наздогнав і затримав монахів аж у Велідниках. Вони забрали у монахів церковні книги, а в Макарія патент на звання, намісника монастиря, зняли з них ряси і клобуки, залишили в одній білизні, позбавивши таким чином можливості продовжувати далі подорож до Овруча і брати участь в наміченій процесії. Ось так левковичани покарали легковажний задум своїх монахів і протистояли втручанню єзуїтів у їхні монастирські справи.

У XIX столітті Левковичі входили до складу Хлуплянського маєтку поміщиків Міліовичів. Нова церква Миколаївська дерев'яна, відбудована в 1815 році.

Радянську окупацію встановлено в січні 1918 року. Під час німецько-радянської війни 300 чоловік билися на фронтах та в партизанських загонах проти німецько-нацистських загарбників. 280 чоловік нагороджено орденами й медалями, 79 — загинуло смертю хоробрих. На честь їх встановлено обеліск Слави. Левковичі славляться своїми вишивальницями. 1967 року їх вироби експонувалися на Виставці досягнень народного господарства СРСР.

Примітки

  1. Коронная Метрика Московского архива Министерства юстиции, IВ., Кн. № 2, f. 167. Новые регесты: РГАДА, Фонд 389, оп.1, Дело 192, Лист 166 об. 168. Опубл.: Михайло Грушевський. Твори: у 50 томах, Том 5, Світ, 2003, стор. 111—115
  2. Деякі дослідники відносять селище Левковичі до виробничого поселення кінця Х — середини ХІІІ ст., як і Нагоряни, Хлупляни, Прибитки в системі індустрії пірофілітового сланцю на Словечансько-Овруцькому кряжі (Див.: Овруцька середньовічна пірофілітова індустрія: результати, проблеми та перспективи дослідження [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] / С. В. Павленко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 1. — С. 157—166).
  3. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  4. Телегин Д. Я. Палеолитическая стоянка Збраньки на Житомирщине // Советская археология. № 1, 1980 г.
  5. А. В. Суперанская. Имя— через века и страны. Наука, 1990. С. 47. Див. також: А. В. Суперанская. Имя — через века и страны / Изд. 2-е, испр. М.: Издательство ЛКИ, 2007. [ 6 липня 2017 у Wayback Machine.]
  6. . Архів оригіналу за 13 січня 2019. Процитовано 16 травня 2017.
  7. . Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 14 березня 2022.
  8. Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wileńskiej = Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis. T. 1, (1387—1507), Semkowicza, Władysława Aleksandera. Kraków, 1932—1948, S. 335—336, док. № 287
  9. . Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 15 травня 2017.
  10. Jerzy Ochmański. Powstanie i rozwój latyfundium biskupstwa wileńskiego, 1387-1550: ze studiów nad rozwojem wielkiej własności na Litwie i Białorusi w średniowieczu. - Uniwersytet im. A. Mickiewicz, 1963. S. 143.
  11. . Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  12. . Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 8 вересня 2016.
  13. . Архів оригіналу за 24 квітня 2017. Процитовано 8 вересня 2016.
  14. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8. Vilnius: Ibidem, 1995., стор. 371
  15. Новицкий И. П. Указатель к изданиям Временной комиссии для разбора древних актов, учреждённой при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. (С 1845 по 1877 год). Т. 2. Имена географические. Киев, 1882. С. 425—426.
  16. ЦДІАК, Фонд 11, Оп. 1, Спр. 9, Арк. 869.
  17. ДАЖО, Фонд 178, Опись 53, Дело 43 «Главное обозрение (генеральное описание) костёлов Овручского и Барашевского деканатов».
  18. . Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 14 березня 2022.
  19. . Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 14 березня 2022.
  20. . Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 15 грудня 2010.
  21. . Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 14 березня 2022.
  22. . Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 14 березня 2022.
  23. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 квітня 2014. Процитовано 14 березня 2022.
  24. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1888.
  25. Zrodła Dziejowe, T. XX, стр. 25-29. Warszawa, 1894.
  26. Архив Юго-Западной России, Часть 7, Т. 3. Киев: 1905.
  27. В. Антонович «Содержание актов об околичной шляхте», стр. 26—28.
  28. П. Таргонський. Ці віковічні Левковичі (публікація в періодиці).
  29. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 519.

Посилання

  • .
  • В. Антонович "Последние времена козачества на правой стороне Днепра (1679—1716). [ 3 червня 2011 у Wayback Machine.]
  • Boniecki Adam Herbarz polski, t. 1-16, Gebethner & Wolff, Warszawa 1905 [ 8 серпня 2009 у Wayback Machine.]
  • Herbarz Wołyński — opracowanie: Towarzystwo «Pro Archivo», Kraków. [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Список дворян Волынской губернии. Волынская губернская типография. Житомир., 1906 год.
  • Погода в селі Левковичі [ 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Джерела

  • РГАДА (Российский Государственный Архив Древних Актов). Коронная Метрика Московского архива Министерства юстиции, IB., Кн. № 2, f. 167.
  • Архив Юго-Западной России. Часть IV. Том 1. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Киев, 1867 [ 26 червня 2014 у Wayback Machine.]
  • Дело Волынского дворянского депутатского собрания о дворянском происхождении Валевских-Левковских. Жит. обл. гос. архив. Ф. 146. Оп. 1178. № 133.
  • Adam Boniecki. Herbarz Polski, Tom XIV, стр. 208—209, Warszawa, 1911.
  • Seweryn Hrabieg Uruskie. Rodzina Herbarz szlachty polskiej. T. IX., стр. 18-19, Warszawa, 1912
  • Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна.- Видання друге, переглянуте і виправлене.- К. 2008.
  • П. Н. Батюшков. Волынь, исторические судьбы юго-западного края. С.- Пб., 1888 г.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Levko vichi selo v Ukrayini v Korostenskomu rajoni Zhitomirskoyi oblasti Vhodit do skladu Ovruckoyi miskoyi gromadi Naselennya stanovit 911 osib selo Levkovichi Krayina Ukrayina Oblast Zhitomirska oblast Rajon Korostenskij rajon Gromada Ovrucka miska gromada Osnovni dani Zasnovane 1474 Naselennya 911 Plosha 0 186 km Gustota naselennya 4897 85 osib km Poshtovij indeks 11134 Telefonnij kod 380 4148 Geografichni dani Geografichni koordinati 51 22 15 pn sh 28 28 08 sh d 51 37083 pn sh 28 46889 sh d 51 37083 28 46889 Koordinati 51 22 15 pn sh 28 28 08 sh d 51 37083 pn sh 28 46889 sh d 51 37083 28 46889 Serednya visota nad rivnem morya 223 m Vodojmi Yasenec Najblizhcha zaliznichna stanciya Velidniki Misceva vlada Adresa radi 11122 Zhitomirska obl Ovruckij r n s Levkovichi Karta Levkovichi Levkovichi Mapa Levkovichi u Vikishovishi U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Levkovichi GeografiyaSelo roztashovano na Slovechansko Ovruckomu kryazhi ta za 25 kilometriv na pivnichnij zahid vid rajonnogo centru za 7 kilometriv vid najblizhchoyi zaliznichnoyi stanciyi Velidniki na avtoshlyahu Ovruch Slovechne Poblizu protikaye nevelichka richka Yasenec prava pritoka richki Slovechnoyi Levkovichi odne iz najstarovinnishih sil na Ovruchchini centr odnojmennoyi silskoyi radi yakij pidporyadkovani sela Levkovickij Mlinok ta Ostrovi IstoriyaCya miscevist vidoma z seredini XV stolittya yak poselennya ovruckoyi okolichnoyi shlyahti Levkivskih ta Nevmerzhickih spochatku voni imenuvalis Nevmirichami piznishe Nevmirickimi Na kinec XVIII st pereselenci z Levkovich Levkivskij Fedir Grigorovich z sinami Lukoyu Ivanom Semenom i yih zhinkami zasnuvali s Voznichi a Macej Matvej s Macki Rodonachalnikom vsih Levkivskih buv Larion Valevskij z Velavska suchasne s Valavsk Gomelskoyi oblasti Larion Valevskij oderzhav gramotu vid udilnogo kiyivskogo knyazya Olelka Volodimirovicha u 1420 roci kotrij jogo vyzvoliti rachil ot vsyakih robot i povinnostej V cij gramoti skazano My Aleksandro Volodimerovich pozhalovali esmo na togo slugu Larivona Vela v skogo ne nadobe emu nam z slugami sluzhby sluzhiti a poplatov platiti i inyh nikotoryh poshlin v Chornobyli ne veleli podvodami ni sterechi sluzhiti emu sluzhba z boyary I na to dali esmo emu ses nash list z nashoyu pechatyu potverzhdayuchi eyu k boyarom I pisan u Vovruchom fevralya devyatogonadcyat dnya indikta tretegonadcyat Dostovirno nevidomo chi isnuvalo selo Levkovichi do poyavi boyar Velavskih hocha za rezultatami roboti Ovruckoyi arheologichnoyi ekspediciyi 1996 2009 rr Verpa Kobilin Levkovichi Mozhari Gayevichi i vidnosyatsya do poselen davnoruskogo periodu H HIII stolittya ale povnocinni arheologichni rozkopki tam ne provodilis na vidminu vid susidnogo sela Zbranki de viyavlena stoyanka periodu paleolitu Ale cilkom ochevidno sho nazva sela Levkovichi i boyar Levkivskih pohodit vid imeni starshogo sina Bulgaka Belavskogo Lveya Levka Leva yakij zgaduyetsya poruch z predkom Gridkovichiv i Sidkovichiv Nevmerzhickih Mikuloyu Ostashkovichem Nevmirickim v Akti rozmezhuvannya ugid mizh volodinnyami Vilenskogo yepiskopa Ivana Lozovicha i kanonikiv Vilenskogo kostelu Sv Stanislava po richkah Loknicya Lohnica i Plotnicya vid 21 veresnya 1474 roku ot ka nonika Vilenskogo kostela svyatogo Stanislava pana Mitka Petrovicha i pana Mitka Bardicha i pana Fedora Bardicha Oleksandra Maksimovicha i Danila Belotskogo Mikulu i Lveya i inshih muzhov k tomu oblichno sobranyh uryadili utverdi li esmo vechno i granicyu udelali rekoyu na imya Lokniceyu i prodali k Solonomu Babij ostrov knyazya biskupovym lyudem z usim pravom zemli i v bortyah Pravda u comu dokumenti rosijski vidavci Aktiv Arheografichnoyi komisiyi pomilkovo zapisavshi razom spoluchnik i i pochatkovu L dali Mikuli prizvishe Ilvej propustivshi pri comu im ya Lvej hocha cyu pomilku vipraviv polskij istorik V Semkovich u vidanni arhivu Vilenskoyi kapituli de vin opublikuvav cej zhe dokument yakij buv perepisanij svyatimi otcyami z ruskogo originalu latinskimi bukvami i chitko rozdilyav Mikulu i Leva a ot ka pituly Wilenskoho kostela swjatoho Stanislawa pana Mitka Petrowicza i pana Mitka Bardicza i pana Fedora Bardicza Oleksandra Maksimowicza i Danila Belotskoho Mikulu i Lweja i inszich muzow k tomu obliczno sobranych urjadili utwerdi li esmo weczno i hranicju udelali rekoju na imja Lokniceju i prodali k Solonomu Babii Ostrow knjazja biskupowym ljudem usim prawom zemli i w bortjach Krim togo pidpisannya dokumenta vidbulosya na zayizhdzhomu dvori v Kamenshini sho nalezhav kapituli vilenskij na korchme kapitulnee storony podle Plotnicy reki granichnoe sho znahodivsya bilya dorogi i brodu nad richkoyu Plotnicya zgodom nazvanij Vorobjova Korchma abo sloboda Selizovka zaraz selo Selezivka Ovruckogo rajonu Levkivski viznavalisya shlyahtoyu i v gramotah vidanih yim kiyivskim voyevodoyu bagatim litovskim panom katolikom Martinom Yanovichem Gashtovtom 1471 1482 velikim knyazem litovskim i korolem Polshi Kazimirom IV Yagellonchikom a takozh v ukazah polskogo korolya i velikogo knyazya litovskogo Sigizmunda II Avgusta u 1569 i 1571 rokah Zgaduyutsya voni i v opisi Ovruckogo zamku 1545 roku v chisli zemyan yaki mali gorodnyu v nomu a lyustraciya 1683 roku vkazuye na Levkivskih yak na najbagatochislennishu chastinu okolichnoyi shlyahti dimiv 64 Ti zh dokumenti poyasnyuyut pohodzhennya rodiv Verpovskih i Gayevskih rodichiv Levkivskih ale voni prijnyali inshi prizvisha pochinayuchi z 1510 roku Levkovichi buli todi v bezposerednij yednosti z selom Nevmirichami Nevmerickim j tomu chasto ci dvi nazvi dlya poznachennya odnogo i togo zh poselennya vzhivayutsya v aktah Do Levkovich vidnosilis zemli yaki z istorichnih dzherel vidomi yak urochisha Velikij lis Gazovske selishe Desnove Zhidova richka Zaremin boloto Kam yana Kamin Kosin ostriv Krushina Lava Litovskij ostriv Lyublinskij moh Mihach boloto Morovin ostriv Nivenskij lug Peredil Peretiml Peretilaj Rogovka richka Savinec Slovechna richka Smolchanska abo Smolchinska zemlya Spaskij ostriv Truniv ostriv Tivriv boloto Vlasove selishe Chornij ostriv Mikolayivska cerkva v seli Levkovichi 2013 rik 28 sichnya 1628 roku v seli zasnovano vasilianskij Svyato Mikolayivskij cholovichij monastir cerkva s pervonachalnoj zakladki kak monasheskaya obitel fundovana na rik ranishe 25 sichnya 1627 roku Annoyu Nevmirickoyu druzhinoyu Stefana Nechaya na koshti pana Andriya Malyushickogo sina Ganni Soltanivni iz Velavska mechnika kiyivskogo Ipolita Rodkevicha cholovika Anastasiyi Staveckoyi i dvoryan Levkivskih Nevmirickih Nevmerzhickih ta yih brativ Pershim igumenom ciyeyi svyatini buv Yeremij Gdishinskij Monastir koristuvavsya osoblivoyu povagoyu v miscevoyi shlyahti i vvazhavsya yiyi religijnim centrom V den svyatogo Mikolaya tobto v den svyata monastirskoyi cerkvi tut zbiralosya bagato prihozhan z usih navkolishnih sil Shlyahtichi skladali duhovni zapoviti z vimogami shob yih tila obov yazkovo pohovali u monastiri u Levkovichah i shob yihni nashadki vidsluzhili panahidi za upokij dushi pomerlih Chimalo okolichnoyi shlyahti vkladalo groshi na korist monastirya a deyaki navit vstupali do monastirskoyi bratiyi Z 1690 roku Levkovickij monastir buv pripisanij do Mezhigirsyugo Spaso Preobrazhenskogo pravoslavnogo monastirya poblizu Kiyeva v yakomu protyagom 1669 1703 rr posadu igumena zajmav Feodosij Vaskovskij do rechi urozhenec sela Vaskovichiv teperishnogo Korostenskogo rajonu avtor dobre vidomogo doslidnikam istoriyi Kiyeva svidchennya pro stanovishe i mayetki kiyivskih mishan naperedodni Hmelnichchini Vidoma skarga Nevmirickih i Levkivskih 1606 roku pro nayizd z dozvolu ovruckogo starosti popa Pyatnickoyi cerkvi v Ovruchi Nikona na yihni dvori i konfiskaciyu konej dvoe i volov try za neyakoe vedro medu na cerkov Pyatnickuyu yakoby ot nas prihodyachoe Vzagali vprodovzh 1536 r i do 90 h rokiv XVIII st vklyuchno kozhen chergovij namisnik Ovrucha rozpochinav svoye pravlinnya z perevirki miscevoyi okolichnoyi shlyahti na micnist namagayuchis pidporyadkuvati yih vlasnomu prisudovi ignoruyuchi pri comu pryamu pidleglist bagatoh zaushskih zem yan Kiyevu Zokrema ostannij naperedodni Hmelnichchini spalah nespokoyu v Zaushshi miscevist roztashovana na beregah richki Uzh yaka v starovinu nazivalas Ush abo Usha pripadaye na 1605 1607 roki za starostuvannya v Ovruchi knyazya Mihajla Vishneveckogo i jogo nastupnika Pavla Ruckogo kotri zaperechuyuchi shlyahetstvo Ushapiv Vaskovichiv Baranivskih Levkivskih Bovsuniv Goshovskih ta inshih sprobuvali primusiti yih do vikonannya zamkovih poslug i splati cerkovnoyi desyatini na ovrucku Pyatnicku cerkvu Absolyutna bilshist zaushan ce iz predkov svoih ubogaya shlyahta kotra piddanih ne maye ale sama z dimiv svoyih platit yak zaznachalosya u poborovih tarifah Tak za podatkovoyu dokumentaciyeyu 1571 roku takoyi shlyahti bulo u s Nevmirichah 9 dimiv budinkiv dvoriv u Levkovichah 6 Baranovichah 2 Kobilini 15 Verpovskomu 2 dimi Zgidno z reyestrom zboru lyudej na vijskovu sluzhbu 1579 roku u Zaushshi i sumizhnij Ovruchchini isnuvalo 32 sela takogo tipu de znachilosya 207 boyarskih dimiv dvoriv tobto blizko 1200 vihodyachi z rozrahunku po 5 6 osib na dim dush shlyahti Naprikinci XVII i u XVIII st posililasya sproba polskoyi shlyahti ne tilki do posilennya socialnogo gnitu miscevogo ukrayinskogo naselennya a j do jogo religijnogo ponevolennya do okatolichennya Tak 18 chervnya 1716 roku zhiteli Levkovichiv zirvali sprobu namisnika monastirya Makariya Nedzelskogo i monaha Feodosiya vzyati uchast razom z ovruckimi yezuyitami u procesiyi na chest katolickogo svyata Bozhogo tila Natovp cholovikiv i zhinok nazdognav i zatrimav monahiv azh u Velidnikah Voni zabrali u monahiv cerkovni knigi a v Makariya patent na zvannya namisnika monastirya znyali z nih ryasi i klobuki zalishili v odnij bilizni pozbavivshi takim chinom mozhlivosti prodovzhuvati dali podorozh do Ovrucha i brati uchast v namichenij procesiyi Os tak levkovichani pokarali legkovazhnij zadum svoyih monahiv i protistoyali vtruchannyu yezuyitiv u yihni monastirski spravi U XIX stolitti Levkovichi vhodili do skladu Hluplyanskogo mayetku pomishikiv Miliovichiv Nova cerkva Mikolayivska derev yana vidbudovana v 1815 roci Radyansku okupaciyu vstanovleno v sichni 1918 roku Pid chas nimecko radyanskoyi vijni 300 cholovik bilisya na frontah ta v partizanskih zagonah proti nimecko nacistskih zagarbnikiv 280 cholovik nagorodzheno ordenami j medalyami 79 zaginulo smertyu horobrih Na chest yih vstanovleno obelisk Slavi Levkovichi slavlyatsya svoyimi vishivalnicyami 1967 roku yih virobi eksponuvalisya na Vistavci dosyagnen narodnogo gospodarstva SRSR PrimitkiKoronnaya Metrika Moskovskogo arhiva Ministerstva yusticii IV Kn 2 f 167 Novye regesty RGADA Fond 389 op 1 Delo 192 List 166 ob 168 Opubl Mihajlo Grushevskij Tvori u 50 tomah Tom 5 Svit 2003 stor 111 115 Deyaki doslidniki vidnosyat selishe Levkovichi do virobnichogo poselennya kincya H seredini HIII st yak i Nagoryani Hluplyani Pribitki v sistemi industriyi pirofilitovogo slancyu na Slovechansko Ovruckomu kryazhi Div Ovrucka serednovichna pirofilitova industriya rezultati problemi ta perspektivi doslidzhennya 8 grudnya 2015 u Wayback Machine S V Pavlenko Arheologiya i davnya istoriya Ukrayini Zb nauk pr K IA NAN Ukrayini 2010 Vip 1 S 157 166 PDF Arhiv originalu PDF za 22 lyutogo 2016 Procitovano 8 veresnya 2016 Telegin D Ya Paleoliticheskaya stoyanka Zbranki na Zhitomirshine Sovetskaya arheologiya 1 1980 g A V Superanskaya Imya cherez veka i strany Nauka 1990 S 47 Div takozh A V Superanskaya Imya cherez veka i strany Izd 2 e ispr M Izdatelstvo LKI 2007 6 lipnya 2017 u Wayback Machine Arhiv originalu za 13 sichnya 2019 Procitovano 16 travnya 2017 Arhiv originalu za 8 bereznya 2016 Procitovano 14 bereznya 2022 Kodeks dyplomatyczny katedry i diecezji wilenskiej Codex diplomaticus ecclesiae cathedralis necnon Dioeceseos Vilnensis T 1 1387 1507 Semkowicza Wladyslawa Aleksandera Krakow 1932 1948 S 335 336 dok 287 Arhiv originalu za 6 lyutogo 2018 Procitovano 15 travnya 2017 Jerzy Ochmanski Powstanie i rozwoj latyfundium biskupstwa wilenskiego 1387 1550 ze studiow nad rozwojem wielkiej wlasnosci na Litwie i Bialorusi w sredniowieczu Uniwersytet im A Mickiewicz 1963 S 143 Arhiv originalu za 18 serpnya 2016 Procitovano 8 veresnya 2016 Arhiv originalu za 18 serpnya 2016 Procitovano 8 veresnya 2016 Arhiv originalu za 24 kvitnya 2017 Procitovano 8 veresnya 2016 Lietuvos Metrika Knyga Nr 8 Vilnius Ibidem 1995 stor 371 Novickij I P Ukazatel k izdaniyam Vremennoj komissii dlya razbora drevnih aktov uchrezhdyonnoj pri Kievskom Podolskom i Volynskom general gubernatore S 1845 po 1877 god T 2 Imena geograficheskie Kiev 1882 S 425 426 CDIAK Fond 11 Op 1 Spr 9 Ark 869 DAZhO Fond 178 Opis 53 Delo 43 Glavnoe obozrenie generalnoe opisanie kostyolov Ovruchskogo i Barashevskogo dekanatov Arhiv originalu za 28 bereznya 2014 Procitovano 14 bereznya 2022 Arhiv originalu za 14 lipnya 2014 Procitovano 14 bereznya 2022 Arhiv originalu za 26 chervnya 2014 Procitovano 15 grudnya 2010 Arhiv originalu za 9 bereznya 2016 Procitovano 14 bereznya 2022 Arhiv originalu za 7 kvitnya 2014 Procitovano 14 bereznya 2022 PDF Arhiv originalu PDF za 7 kvitnya 2014 Procitovano 14 bereznya 2022 Teodorovich N I Istoriko statisticheskoe opisanie cerkvej i prihodov Volynskoj eparhii Pochaev 1888 Zrodla Dziejowe T XX str 25 29 Warszawa 1894 Arhiv Yugo Zapadnoj Rossii Chast 7 T 3 Kiev 1905 V Antonovich Soderzhanie aktov ob okolichnoj shlyahte str 26 28 P Targonskij Ci vikovichni Levkovichi publikaciya v periodici Istoriya mist i sil Ukrayinskoyi RSR Zhitomirska oblast K Golovna redakciya URE AN URSR 1973 S 519 Posilannya V Antonovich Poslednie vremena kozachestva na pravoj storone Dnepra 1679 1716 3 chervnya 2011 u Wayback Machine Boniecki Adam Herbarz polski t 1 16 Gebethner amp Wolff Warszawa 1905 8 serpnya 2009 u Wayback Machine Herbarz Wolynski opracowanie Towarzystwo Pro Archivo Krakow 13 bereznya 2016 u Wayback Machine Spisok dvoryan Volynskoj gubernii Volynskaya gubernskaya tipografiya Zhitomir 1906 god Pogoda v seli Levkovichi 18 veresnya 2016 u Wayback Machine DzherelaRGADA Rossijskij Gosudarstvennyj Arhiv Drevnih Aktov Koronnaya Metrika Moskovskogo arhiva Ministerstva yusticii IB Kn 2 f 167 Arhiv Yugo Zapadnoj Rossii Chast IV Tom 1 Akty o proishozhdenii shlyahetskih rodov v Yugo Zapadnoj Rossii Kiev 1867 26 chervnya 2014 u Wayback Machine Delo Volynskogo dvoryanskogo deputatskogo sobraniya o dvoryanskom proishozhdenii Valevskih Levkovskih Zhit obl gos arhiv F 146 Op 1178 133 Adam Boniecki Herbarz Polski Tom XIV str 208 209 Warszawa 1911 Seweryn Hrabieg Uruskie Rodzina Herbarz szlachty polskiej T IX str 18 19 Warszawa 1912 Yakovenko N M Ukrayinska shlyahta z kincya XIV do seredini XVII st Volin i Centralna Ukrayina Vidannya druge pereglyanute i vipravlene K 2008 P N Batyushkov Volyn istoricheskie sudby yugo zapadnogo kraya S Pb 1888 g

Дата публікації:
Топ