Кузьмино (Україна)

Кузьмино (до 1995 року — Кузьмине) — село в Україні, у Мукачівському районі Закарпатській області. До 2020 року було підпорядковане Кальницькій сільській раді.

село Кузьмино
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Мукачівський район
Громада	Великолучківська громада
Код КАТОТТГ	UA21040010100070033
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1565
Населення	216
Площа	0,769 км²
Густота населення	280,88 осіб/км²
Поштовий індекс	89633
Телефонний код	+380 3131
Географічні дані
Географічні координати	48°32′29″ пн. ш. 22°34′07″ сх. д. / 48.54139° пн. ш. 22.56861° сх. д. / 48.54139; 22.56861Координати: 48°32′29″ пн. ш. 22°34′07″ сх. д. / 48.54139° пн. ш. 22.56861° сх. д. / 48.54139; 22.56861
Середня висота над рівнем моря	181 м
Місцева влада
Адреса ради	89633, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Кальник, вул. Шевченка, 2
Карта
Кузьмино
Кузьмино
Мапа
Кузьмино у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кузьмино.

Історія

В 1864 році мешканцем села знайдено глечик з великою кількістю срібних польських монет, карбованих в 1610—1851 роках і більшість з них відносилася до періоду правління польського короля Сиґізмунда.

У різні часи село було розташоване в різних місцевостях і мало різні назви. Старе село виникло на низовині з двох боків річки Стара, і в той час називалось Балажієво. І дотепер ця місцевість, де зараз знаходиться Андріївське водосховище, зветься Балажовці. Люди поселились сюди тому, що земля була родючою. Не потрібно було докладати багато зусиль на її освоєння, і земля давала добрий урожай. Однак село часто потерпало від великих повеней. Вода руйнувала будівлі, затоплювала городи, посіви. Жителі села Балажієва не змогли протистояти стихіям і переселились на підвищений суходіл.

За переказами старожилів, у родині, яка першою покинула рівнину, було два сини. Старшого звали Кузьмою, який поселився вище Балажієва в урочищі, що тепер зветься Тин. Проте тут він довго не жив через відсутність достатньої кількості води, яку доводилось брати з джерела із долини. Він переселився ближче до джерела. Від його імені і пішла назва поселення Кузьмино.

Молодший син, якого звали Андрашем, переселився на підвищеній місцевості по правій стороні за течією річки Стара, а за ним масово переселились і жителі Балажієва. Нове село стало називатись Андрашовці (нині Андріївка).

Жителі села Кузьмино поселялись від центрального водного джерела Гранканя на південь до джерела Праля і називались долинянами. Ті, що поселялись на північ до джерела Грофська кирниця, звались грунчани. Ці джерела води і дотепер існують з великим дебитом води.

Перша згадка у 1565 році.

В документах XIX століття село називалось Вегеgsilvas, у перекладі з угорської Сливовий берег. Згадки про заснування села знаходимо також в документах XVI століття. Село належало багатим землевласникам графам Бутлер та Чонка.

В ХУП столітті власниками Кузьмина стали графи Паркані Іштван та Сечені Іштван.

Тиводар Легоцький у своїй праці «Березький Комітат» подає інформацію, що в 70-х роках XIX століття в Кузьмині було 109 житлових будинків, населення нараховувало 410 осіб. Була кам'яна церква, побудована у XVIII столітті. Селу належало 927 га землі, пагорби поблизу села були засаджені виноградниками

Перші згадки про церкву в селі Кузьмино маємо із року 1692.

Храми

А ось що пише Тиводар Легоцький: «Село вже у 18 ст. мало церков­ну громаду. Згідно з переписом 1778 року до села належали Кучава з дерев'яною церквою, Шкуратівці, Гайдош і Медведівці, де також була малих розмірів дерев'яна церква. Пізніше село довгий час було без свя­щеника і тому в 1797 році місцеве самоврядування вирішило, щоб з парохії с. Кальник організувати нову громаду в с. Кузьмино, яку дочасно буде обслуговувати Кальницький священик.

Було тоді у Кузьмині 271, а в Кучаві 131 жи­тель. У зв'язку з цією реорганіза­цією був призначе­ний сюди старший священик Керестеш Петро, в 1816 р. Черські Іван, в 1822 — Керестеш Петро, в 1828 — Варга Олексій, з 1835 по 1849 рік Кузьмино обслу­говував Кальниць­кий священик, як філіальну парохію.

В 1849 році знов була утворе­на тут парохія з священиком Даниловичем Йосифом, який проживав у досить зручно­му дерев'яному будинку. Після нього а 1871 році сюди переселився на його місце Слук Андрій, в 1885 році — Петрик Євген, в 1892 році — Даніснович Стефан, який вже тепер проживає в зручному кам'яному будинку.

Новозбудована і присвячена св. Василію Великому церква збу­дована з твердого (кам'яного) матеріалу, а місце старої дерев'яної цер­кви на цвинтарі знаменує великий олтарний камінь.

Метрики ведуться від 1827 року. Додаткова зарплата священика 251 форинт і 35 крайцерів, яка переведена до Мукачівського податкового уряду, як інші подібні конгруї(конгруа- святенницькі треби). Кількість вірників 230, а у філії Кучава 120, де є дерев'яна церква св. Архангела Михаїла».

На будівництво теперішньої церкви майже половину коштів було виділено державою на прохання прихожан і клопотання Мукачівської греко-католицької єпархії.

Будівництво Церкви проводилося в 1847—1856 роках. На той час у селі було 72 двори та 362 вірники.

У 1926 -28 рр. церкву було реставровано. Розпис зробив художник із Мукачева Мешко. Продавши ліс, село розрахувалось за виконану роботу.

Кузьмино — конфесійно безконфліктне село, а церковну громаду споконвіку єднало греко-католицьке віровизнання.

У повоєнні роки греко-католицизм спіткали важкі випробування, заборони і знущання з боку більшовицького віропогромного режиму.

Після 1946 року, з метою знищення греко-католицької церкви, повсюдно насаджувались віровідступництво та безбожництво. Щоб створити перед світом видимість невтручання держави у справи церковних громад, сталінська атеїстична система під багнетами енкаведистів у березні 1946 року організувала і силою змусила львівських священиків провести «собор», на якому заздалегідь було підготовлено і зачитано документ про те, що греко-католицької церкви більше не існує, а всі церковні громади з їх майном переходять у підпорядкування Московського патріархату.

128 греко-католицьких священиків, які не дали згоди про перехід в московське православ'я, були репресовані і заслані на каторжні роботи в табори ГУЛАГу.

В 1946—1949 рр. переслідування греко-католицької церкви не обминули і Кузьминську релігійну громаду. Священиком в селі був о. Іван Кость. За те, що не зрікся віри батьків, він був арештований енкаведистами, але, будучи родом із Пряшівщини і громадянином Словаччини та маючи оформлені документи на виїзд, виїхав з дозволу НКВС у Чехословаччину 1948 р.

Після Львівського ''собору" було ліквідовано і Ужгородську греко-католицьку духовну семінарію.

З 1949 до 1991 рр. греко-католицька церква існувала в підпіллі.

Кузьминська державна народна школа була заснована 1902 року. Завдяки ентузіазму активістів села у 1965 році в Кучавському лісі, на галявині, була побудована естрадна сцена, яка і нині діє.

Єврейська громада в Кузьмині мала молитовний дім, «Бужню», у якій щосуботи та на їхні релігійні свята відправляли свої релігійні обряди. урочищі «Біля пралі» знаходиться старе недіюче єврейське кладовище. З квітня 1944 року, коли із села були депортовані всі євреї, захоронення на цьому цвинтарі не проводяться. Тут збереглося декілька десятків надмогильників. Часто на цвинтар із-за кордону приїжджають родичі померлих, щоб віддати їм шану.

Особлива увага приділялась виноградарству, не було жодного господаря в селі, який би не володів площею виноградника від 200 до 600 кущів, закладених в основному європейськими і гібридними сортами за схемою посадки 1,0 х 1,20 метра для ручного обробітку. Найбільшою (близько 1 га) площею виноградника закладеного з сортів леанка, фурмінт, рислінг італійський, бакатар, шасла володів єврей Зельман Ильо.

У Кузьминському відділку в радянський час було утворено три садівничо-виноградні бригади та бригада по вирощенню власних виноградних саджанців, яка вирощувала щороку 1-2 млн саджанців, які продавали й іншим господарствам області і України.

У 60-х роках між селом Кузьмино і Андріївка було насипано греблю, перекрито річку Стара, утворилось штучне озеро. В той час Кузьмино входило до Кальницького винрадгоспу, а Андріївка — до Середнянського винрадгоспу, але через те, що обидва радгоспи входили до системи ''Закарпатвинтрест", 60 гектарів земель в урочищі Балажовці було передано Середнянському радгоспу і названо Андріївський рибник, який тепер став зоною відпочинку.

На території Кузьминського гатару вздовж річки Стара, що протікає від с. Лінці до с. Ірлява, у різний час були побудовані і працювали п'ять водяних млинів.

Перший млин називали Попів, бо власником його був піп. Цей млин був розташований недалеко від с. Лінці і обслуговував мешканців цих сіл. Мельником тут працював Федик Василь з Лінців.

Нижче за течією річки власником другого млина був Моравець Іван. Він проживав там із сім'єю і сам був мельником.

Третій млин належав єврею Зельманові Ілію. Називався цей млин за місцевістю — Підвінчиком. Працював весь рік, бо до нього був додатково підведений канал із урочища Савковиця. В 1925—1938 рр. мельником працював Лучин Гриць. При млині було житло і хлів для худоби. З квітня 1944 року, коли євреї були вивезені із села, млином володів Шляхта Іван. Останнім власником цього млина був Костюк Іван. В 1949 році при млині збудували пилораму, яка приводилась в дію силою води з водосховища.

Четвертий млин, що обслуговував селян Кузьмина та Андрашовців, належав Рошку Івану. Це був найбільш потужний млин. На річці Стара зробили греблю. Вода приводила в дію два водяні колеса та два жорна. При малому та нормальному збору і тиску води приводилося в дію одне водяне колесо, а при великому — обидва колеса. У 1938 році, після смерті Рошка Івана, його дружина найняла мельником Лучина Гриця, який працював тут до 1946 року. Сім'я Івана Рошка була бездітна. У радянські часи млин був націоналізований і переданий учасникові війни, бійцю І Чехословацького військового корпусу Напуді Михайлу. М.Напуда за час свого перебування побудував тут житло для сім'ї. Помер він у 2001 році, похований в с. Андрашовці.

Останній, п'ятий, млин належав великій єврейській родині Мовскойф. По смерті батька власниками стали два брати — Хеско і Лейба. Цей млин був також великим і молов зерно селянам Кальника, Ірляви, Кузьмина.

Після депортації євреїв мельником працював житель с. Кальник Дудаш Дмитро. Нині млин зруйнований, як і всі наявні при ньому господарські будівлі та житло.

Територія Кузьминського гатару була дуже насичена криничними джерелами, Сьогодні функціонує 7 криниць, де утримується достатньо води: Хтомова. Галакінчина. у Шаїні, під Пивницями, під Матиковом, у Копанци, у Савковиці.

серед цікавих пам'яток попередніх століть слід згадати накопані пивниці, а їх нараховується 8, і розташовані вони недалеко від села Кузьмино. Ці пивниці жителі села називають турецькими, найімовірніше тому, що вони були викопані за часів турецької навали. В час колективізації 1949-60 рр. поруч з підвалами були колгоспний господарський двір, тваринницькі ферми, склади. Підвали використовувались для зберігання вина. Нині, на жаль, підвали порожні, деякі з них збереглися, а окремі при вході засипані ґрунтом.

Кузьминське весілля

У кожному селі є своєрідний обряд проведення весілля. В Кузьмині в цей обряд входять такі події:

- Сватанки і обзори.

- Виголоски.

- Перевезення до молодої пуслань (посаг).

- Запрошення на весілля.

- Гуски.

- Плетення вінків та вбирання молодої.

- Сніданок-гостина у молодої.

- Похід до церкви на присягу. Присяга.

- Весільний похід після присяги до молодої.

- Зустріч молодих.

- Гостина в молодої.

- Дарування молодим.

- Прощання молодої з родиною, відхід до молодого, зустріч молодих.

- Дарування молодої батькам і родичам молодої.

- Танок молодої.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 249 осіб, з яких 121 чоловік та 128 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 221 особа.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,15 %
російська	1,39 %
німецька	0,46 %

Люди

• Стерчо Петро Юрійович (народився 1919 в Кузьмино — 1987) — український економіст й історик

Туристичні місця

- В 1864 році мешканцем села знайдено глечик з великою кількістю срібних польських монет, карбованих в 1610—1851 роках і більшість з них відносилася до періоду правління польського короля Сиґізмунда.

- джерело Гранканя

- джерело Праля

- джерело Грофська кирниця,

- Сьогодні функціонує 7 криниць, де утримується достатньо води: Хтомова. Галакінчина. у Шаїні, під Пивницями, під Матиковом, у Копанци, у Савковиці.

- Кузьминське весілля

- серед цікавих пам'яток попередніх століть слід згадати накопані пивниці, а їх нараховується 8, і розташовані вони недалеко від села Кузьмино. Ці пивниці жителі села називають турецькими, найімовірніше тому, що вони були викопані за часів турецької навали.

Примітки

1. Перейменоване рішенням Закарпатської обласної ради від 6 квітня 1995 року. [1]
2. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
3. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
4. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.

Посилання

• Облікова картка на сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Погода в селі [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Кузьминська ЗОШ

Примітки