Жорж Папазов болг Георги Панайотов Папазов Georges Papazoff 2 лютого 1894 Ямбол Болгарія 23 квітня 1972 Ванс Франція бол

Жорж Папазов (болг. Георги Панайотов Папазов / Georges Papazoff; 2 лютого 1894, Ямбол, Болгарія — 23 квітня 1972, Ванс, Франція) — болгарський і французький живописець сюрреаліст, письменник, більшу частину життя прожив у Франції.

Жорж Папазов
Georges Papazoff


При народженні	Георги Панайотов Папазов
Народження	2 лютого 1894(1894-02-02) Ямбол, Князівство Болгарія
Смерть	23 квітня 1972(1972-04-23) (78 років)
	Ванс
Національність	болгарин
Країна	Болгарія, Франція
Жанр	художник, графік, живописець, літератор
Діяльність	художник, письменник, унаочнювач
Напрямок	сюрреалізм, абстракціонізм
Роботи в колекції	Художня галерея Єльського університету, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо і Музей Унтерлінден
Автограф



Жорж Папазов у Вікісховищі

Біографія

Георгі (Жорж) Папазов народився 2 лютого 1894 року в місті Ямбол. У 1918 році закінчив факультет ландшафтної архітектури в Празі. У тому ж 1918-му, подорожуючи по Європі, в Мюнхені взяв участь в семінарі художника авангардиста Ганса Гофмана. Вперше показав роботи на виставці в Софії в 1919 році.

У 1921 році оселився в Берліні, де познайомився з австрійським експресіоністом Оскаром Кокошкою та де вперше побачив роботи Клеє. У 1924 році Папазов приїжджає в Париж, близько сходиться зі своїм співвітчизником Жюлем Паскіним, а також з такими значущими персонажами нового французького живопису, як Андре Дерен і Моріс де Вламінк. У короткий термін Папазов стає чи не ключовою фігурою на Монпарнасі, вже у 1925 році показує роботи в Салоні Незалежних.

У другій половині 1920-х його напівабстрактні, фантастичні роботи (які стилістично були близькі і Жуану Міро, і Максу Ернсту) бажали бачити на своїх виставках сюрреалісти, але він відхилив пропозицію формально увійти в групу, бачачи в них «закоренілих сектантів». З сюрреалістів близько був знайомий з Робером Десносом, а Марсель Дюшан показував роботи Папазова в мистецьких колах Нью-Йорка.

У 1930 році він переїжджає на Rue des Plantes (англ.) таким чином, ставши сусідом Александра Колдера і Макса Ернста. Здійснює (1933—1934) турне по Європі, показуючи свої роботи в Югославії, Італії, Швеції, Чехословаччині.

У 1934 році Папазов приїхав на батьківщину; художник навіть збирався залишитися там на постійне проживання. Він пробув у Болгарії близько двох років, і в цей час був, з одного боку, дуже активний: відкрив у травні 1934 року в галереї «Кооп» свою виставку, потім, в жовтні 1935 року — ще одну, супроводивши її шістьма лекціями. З іншого боку, він подовгу усамітнюється в монастирях або в далеких селах. У ці місяці відносини з болгарськими колегами коливалися від прохолодних до ворожих (його новаторські речі залишилися на батьківщині незрозумілими), і 14 липня 1936 року Папазов залишає Болгарію, на цей раз назавжди. Повернувшись до Парижу, поселяється на Монмартрі.

У 1952 році художник публікує автобіографічну повість «Брати Дренови» французькою мовою. Йде на спочинок у 1960 році, оселившись у Вансе, на південному сході Франції, в департаменті Приморські Альпи на Лазурному березі. Тут він і помер 23 квітня 1972 року.

З 1952 року в Ямболі, рідному місті Папазова, діє художня галерея, що носить його ім'я. У центрі міста є також вулиця [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.], названа на честь художника.

Твори

«Пейзаж от Чехия» (1916),
«Портрет на майката на художника» (1924),
«Морето» (1925),
«Двойка» (1928),
«Пейзаж от Дордона» (1930),
«Корабокрушение» и «Гладиатори» (1957), та ін.

Примітки

Жюль Паскін. Портрет Жоржа Папазова. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2019.
Андре Дерен навіть стає хрещеним батьком дочки Папазова, Міріам (1925—1999).
Exposition de Georges Papazoff (фр.). Agence Germain Pire. 10 лютого 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 31 травня 2015.
Орлинова, Яна. Ж. Папазов и Д. Перец (болг.). Orlinova. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2015.

Література

Станчева, Румяна Л. Художникът Жорж Папазов като писател [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — София: Colibri, 2014. — 168 с. — . [5]
Succession M. P. Important Ensemble De Gravures, Aquarelles et Peintures Provenant ed l'Atelier de Georges Papazoff. 1894—1972. — Paris: MES LOISEAU ET SCHMITZ, 2000.
Papazoff, Georges. GEORGES PAPAZOFF (1894—1972) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Genève: Musée du Petit Palais, Musée d'Art Moderne, 1990. — 20 ill, 4 p. (фр.)
Кръстев, Кирил. Жорж Папазов — 1894—1972 (Изложба на творби от фонда на музея Пти-Пале) — Женева. — Международна фондация Людмила Живкова, 1988. — 57 с. (болг.)
Papazoff, Georges; Soupault, Philippe. PAPAZOFF [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.]. — Gallery, 1975. (фр.)
Papazoff, Georges. Sur les Pas du Peintre — Suivi de «Documents et Témoignages». — Paris: Galerie de Seine, 1971. — 123 p. (фр.)
Papazoff, Georges; Marcel, Aymé. Lettres à Derain [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.]. — Nouvelles éditions. — Debresse, 1966. — 125 p. (фр.)
Papazoff, Georges. Derain, mon copain [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] / Derain, André (Ill). — Valmont, 1960. (фр.)
Мавродинов, Никола. Новата българска живопис [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]. — София: Българска книга, 1947. — 128 ил., 87 с.
Pappasoff, Georges. Pascin… Pascin… C'est moi !. — Paris: Le Triangle, 1932. — 56 p.

Джерела

Adam Biro et André Passeron, Dictionnaire général du surréalisme et de ses environs, Office du Livre, Fribourg, Suisse et Presses universitaires de France, Paris, 1982
Jean-Paul Crespelle, Montparnasse vivant, Paris, 1962
Gaston Diehl, Georges Papazoff, Paris, Cercle d'art, 1995
Andrei B. Nakov, Georges Papazoff: franc-tireur du surréalisme, éditions de la Connaissance, Bruxelles, 1973
Philippe Soupault, Papazoff: le domaine unique de la diversité et de la surprise. Paris: Galerie de Seine, 1975
Кирил Кръстев, Жорж Папазов, София, 1973
Румяна Станчева, Художникът Жорж Папазов като писател. София: Колибри, 2014, 168 с.

Посилання

Відео: Каже Жорж Папазов [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.] [1] [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.] кілька коротких епізодів протягом 5-хвилинного ролика : 0: 25-0: 50; 1: 15-1: 30; 2: 40-3: 00
Відео: «Червона рукавичка і біла рукавичка» («Gant rouge et gant blanc», 1924—1925) [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.] [2] [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.] (ассамбляж Жоржа Папазова); півтори хвилини з шедевром
WikiArt.org [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.]
Artnet.com [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.] [4] [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
Димитър Аврамов, «Жорж Папазов» [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.], Портал за култура, изкуство и общество, 06.03.2013
Творби на Жорж Папазов в artnet.com [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
«Сюрреалистична композиция», 1940 г.
Ирина Генова. Историзиране на модерното изкуство – липсващите имена. Жорж Папазов [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.], 2007

Georges Pappasoff [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт на Андрей Наков.

[1] Жюль Паскін. Портрет Жоржа Папазова. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2019.

[2] Андре Дерен навіть стає хрещеним батьком дочки Папазова, Міріам (1925—1999).

[3] Exposition de Georges Papazoff (фр.). Agence Germain Pire. 10 лютого 2008. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 31 травня 2015.

[4] Орлинова, Яна. Ж. Папазов и Д. Перец (болг.). Orlinova. Архів оригіналу за 20 лютого 2015. Процитовано 30 травня 2015.

[George_Paparov3-5] Georges Pappasoff [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт на Андрей Наков.