Двоскладне речення

Двоскладне речення — в якому обов'язково повинні обидва члени — підмет і присудок. Наприклад, речення

• Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти (І. Жиленко).
• Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина)

складаються кожне з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри — я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або ситуації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п'ють, а пізні сльози ллють (Нар. творчість) у другій частині немає підмета, але він домислюється з контексту: пізні пташки сльози ллють. Поза контекстом такі речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні.

Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчувається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевидний, тобто випливає зі змісту самого речення: А тут і Чіпка в хату (Панас Мирний).

Найчастіше це трапляється в описах та ремарках: Село. Управоруч хата, навкруги город, заплетений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшники і маленька верба (М. Кропивницький). У таких реченнях є (що стосуються присудків), а самі речення констатують переважно розміщення або пересування когось або чогось у просторі. До наявних у них підмета і обставини легко домислюється присудок: ворота й хвіртка стоять, найдорожче й найважче чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город Розкинувся, квітки, соняшники і верба ростуть.

Ці речення, також двоскладні неповні. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дійсністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної ознаки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна поділити на особові, неособові та безособові.

Особові й неособові двоскладні речення за структурою однакові. Різняться вони між собою лише реальним значенням підмета

Особові та неособові двоскладні речення

Тільки до особових (тобто таких, що стосуються людей) належать усі двоскладні речення, підмет у яких виражено займенниками першої і другої осіб я, ти, ми, ви, а також займенниками той, хто, хтось, хто-небудь, будь-хто і под. У таких реченнях дія, стан чи змінна ознака завжди приписуються особам чи персоніфікованим предметам і явищам: Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри (М. Коцюбинський). Ми переконані, як і дивак Колумб, — лише за обрієм ми знайдем, що шукаєм (П. Косенко). О рідна пісне, знову ти прийшла до матері й до батька — до народу (М. Рильський). Хто чужим волом оре, той криві борозни тягне (Нар. творчість).

Речення, підмет у яких виражено займенниками я, ти, ми, ви, можуть мати й не конкретне, а узагальнено-особове значення (тобто стосуватися будь-якої особи), зокрема в прислів'ях та приказках: Ви мовчіть, а я буду слухати, а потім я буду мовчати, а ви будете слухати. Скрізь гарно, де нас нема, а ми прийдемо, то й лихо приведемо. Подумай, яку провину ти вчинив, коли ворог тебе хвалить (Нар. творчість). Ти перебуваєш в іншому, мінливому, невловимому і майже вільному від усіх законів світі — в дорозі живеш ти. В дорозі, на якій губишся в потоці машин і людей… (О. Сизоненко). Ви втрачаєте відчуття своєї істоти, ви перестаєте усвідомлювати себе — натомість відчуваєте зараз річку, ліс, повітря, усвідомлюєте все це сукупно (Є. Гуцало).

Подібні двоскладні узагальнено-особові речення трапляються переважно в описах, міркуваннях як у художньому, так і в науковому стилях: Бувають хвилі, коли ти відчуваєш себе одним цілим з яблунею, на якій сидиш, з небом, яке обмежує і не в силі обмежити видимий світ, відчуваєш себе часткою пахощів, крихіткою барв (Є. Гуцало). Будь-який предмет ми бачимо тільки тоді, коли світло, випромінюване ним або відбите його поверхнею, потрапляє в наше око (3 підручника «Фізика»). Розгорнувши цю книгу, ви ніби сідаєте до чарівного всюдихода і вирушаєте в захопливу мандрівку по країні астрономії (3 підручника «Цікава астрономія»).

Іноді у двоскладних узагальнено-особових реченнях у ролі підмета виступають іменники людина, чоловік: Коли віз ламається, людина розуму набирається (Є. Кравченко). Людина осягає себе лише в біді (Р. Іванченко). Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив (Нар. творчість). У прислів'ях та приказках в узагальненому значенні можуть вживатися також імена: Наша Федора то шиє, то поре (Нар. творчість).

Речення з підметом люди можуть мати неозначено-особове значення (тобто стосуватися когось із певного кола людей): Якось мене забули люди, не пишуть, навіть на листа не одповідають (М. Коцюбинський). Тату! Он вас люди питаються (Панас Мирний).

Двоскладні речення, підмет у яких виражено іменником, займенниками третьої особи він, вона, воно, вони, відносними займенниками який, що, належать:

• до особових, якщо підмет вказує на осіб: Той же Оскольд. Старі люди пам'ятали, як він з дружиною хрестився і потім церкву поставив на схилах Дніпра (Р. Іванченко). / обеліск нагадує про тих, що під гранітом вічним сном заснули (В. Сосюра);

• до неособових, якщо підмет називає предмети, явища, поняття (тобто неістот), а також тварин: Мета життя — зоря на людськім виднокрузі. Поки горить вона — допоки й живемо (П. Косенко). Світ скінченний, і безкраїй він же (М. Бажан). Добре довго пам'ятається, а злеє — ще довше (Нар. творчість). Вже відчувалася близькість весни (3. Тулуб). Паслась коза з козятком коло хати (Т. Шевченко).

Двоскладними неособовими, але неповними є головні частини складнопідрядних речень, виражені дієсловами уявлення здається, бачиться, ввижається, привиджується, відчувається, сниться, мариться, чується, пам 'ятається тощо, при яких є Дворядна підметова частина (відповідає на питання хто? що?): Мені ввижається, (х т о? щ о?) як в тихім, ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків (Леся Українка). Одного разу почулося Улені серед ночі, ніби сюрчав польовий коник. Останнє речення Легко перетворюється на повне двоскладне просте: Одного разу почулося Олені серед ночі (х т о? ш о?) сюрчання польового коника (1. Вільде).

Кожен із цих двох видів особових і неособових двоскладних речень має свій набір присудків. Якщо присудок береться з іншої групи слів, виникає метафора: Сонце виглянуло з-за діброви, наче висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів навкруги (І. Нечуй-Левицький).

Безособові двоскладні речення

У двоскладних безособових реченнях, на відміну від особових і неособових, поставити до підмета питання хто? що? не можна. Щоб правильно визначити підмет, тут треба враховувати зміст усього висловлювання.

Перший різновид — це постійно двоскладні речення, у яких підмет виражено неозначеною формою дієслова, а присудок — або теж неозначеною формою дієслова, або абстрактним іменником (у прикладах виділено лише підмети); Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги (М. Бажан). Керувати — це передбачати (М. Стельмах). Обов'язок лікаря — лікувати хворого (О. Гончар). Це така невимовна радість — бачити своє творіння, що збуджує в людині прекрасне (О. Довженко).

Іноді підмет у таких реченнях виражається поєднанням неозначеної форми дієслова з орудним відмінком іменника або прикметника: Бути мудрішим за себе — от завдання (Ю. Яновський).

Другий різновид — це речення, які залежно від логічного наголосу можуть сприйматися то як односкладні (із складеним дієслівним присудком), то як двоскладні (з підметом, вираженим неозначеною формою дієслова, і присудком, вираженим предикативним прислівником або безособовим дієсловом). Наприклад, речення Приємно відчувати прохолоду ночі (П. Колесник) — односкладне безособове, присудок у якому \ складений дієслівний: приємно відчувати. Але якщо допоміжне слово поставити в кінці речення, тобто логічно виділити його, то таке речення перетвориться на двоскладне безособове: Відчувати прохолоду ночі після спекотного дня кожному приємно. Тут підмет виражено неозначеною формою дієслова відчувати, а присудком стало допоміжне слово приємно. Так само двоскладними безособовими є речення Як весело було широкими грудьми повітря краяти (М. Рильський). Тяжко, важко в світі жити сироті без роду (Т. Шевченко). Так мені хороше з сидіти, жартувати; любо так, як з братом рідним (Панас Мирний) — Повертатися йому зовсім не кортіло, але залишатися без шкіри — не вабило теж (В. Стус), у яких судження присудок) про поняття, названі неозначеною формою дієслово, виражене словами весело було; тяжко, важко; хороше, любо; не кортіло, не вабило.

Третій різновид двоскладних безособових речень виникає тоді, коли в безособовому реченні з'являється підмет, виражений частками це, то, все, воно.. Це дуже добре, що все так склалося (В. Домонтович). Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник). Як виплачешся, то воно полегшає (Б. Грінченко). У мене в голові пішло все шкереберть (О. Досвітній)