Голод у Росії (1891—1892)

Голод у Росії 1891—1892 років — економічна й епідемічна криза, що охопила восени 1891 — влітку 1892 року основну частину Чорнозем'я і Середнього Надволжя (17 губерній з населенням 36 мільйонів осіб).

Л. М. Толстой і його помічники складають списки селян, які потребують допомоги. Зліва направо: П. І. Бірюков, Г. І. Раєвський, П. І. Раєвський, Л. М. Толстой, І. І. Раєвський, А. М. Новиков, , . Село Бегічівка Рязанської губернії. Фотографія П. Ф. Самаріна, 1892 рік

Іван Айвазовський. Роздача продовольства. 1892 рік

Безпосередньою причиною кризи був надзвичайно сильний неврожай у цій зоні в 1891 році, який уразив саме ті місцевості, де значна частина селянських господарств була економічно слабкою. Запаси зерна в державно-громадській системі продовольчої допомоги, призначеної для ліквідації подібних криз, на момент неврожаю практично були відсутні. Ціни на їжу повсюдно росли, а попит і ціни на працю селян у зоні неврожаю — падали. Істотна частина населення таким чином не мала ні зерна поточного врожаю, ні запасів від попередніх урожаїв, що дозволяли б дожити до наступного врожаю, ні можливості знайти роботу і жити на заробітну плату. Унаслідок цього з'явилася реальна небезпека масового голоду й краху сільського господарства, яка вимагала організації державної допомоги голодуючим.

Допомога голодуючим надавалася у формі продовольчої позики збіжжям. Держава централізовано фінансував закупівлі збіжжя, які здійснювалися губернськими земствами; зерно потім позичати сільським товариствам, які, в свою чергу, видавали його в позику нужденним. Правила видачі позик і їх розміри були жорстко регламентовані, а списки одержувачів допомоги перевірялися чиновниками і земськими службовцями. Стандартний розмір позики становив 12,3 кг зерна в місяць на людину. Крім продовольчої позики, селяни отримували також позику на засів полів. Максимальна кількість одержувачів позик в найбільш голодні весняні місяці 1892 року становила 11,85 млн осіб. Загальний розмір позик становив 1,48 млн тонн зерна, а загальні витрати держави на всі види допомоги перевищили 160 млн рублів (7,2 % від витрат бюджету за 1891—1892 роки сумарно). Кампанія із закупівлі зерна була організована земствами невдало, закупівлі проводилися хаотично і привели до надмірного росту цін. Перевезення величезних кількостей зерна в незвичайний час і в незвичайних напрямках призвела до дезорганізації роботи залізниць. Держава також зробила для боротьби з голодом низку адміністративних заходів, найголовнішими з яких були заборона на експорт збіжжя і пільговий залізничний тариф для продовольчої допомоги.

Нестача харчування в ураженій неврожаєм зоні посилилилася епідемічною кризою, яка складалася з двох фаз. Для першої фази (зима 1891—1892 років) були типові ендемічні інфекції, перш за все тиф. Збільшення пересувань (в пошуках роботи) і систематичне недоїдання великої частини населення стали причиною того, що і захворюваність, і смертність від інфекцій помітно зросли. У другій фазі (літо 1892 року) до зони голоду прийшла пандемія холери. Пік смертності від холери припав на липень і серпень, тобто на момент, коли власне голод вже закінчився. Загальне збільшення смертності в зоні неврожаю в 1891—1892 роках склало близько 400 тис. осіб. Розділити вплив власне голоду і інфекцій не видається можливим; за деякими оцінками, смертей виключно від голоду (аліментарна дистрофія) практично не було.

Страждання голодуючих викликали велике співчуття у освіченій частини суспільства, в село ринув потік інтелігентних добровольців, які прагнули організувати допомогу селянам. Держава, намагаючись контролювати цей процес, організувала систему офіційних благодійних установ і спробувала налагодити співпрацю з добровольцями, залучаючи їх до складання і перевірки списків отримувачів допомоги. Найбільш ефективною формою громадської допомоги селянам виявилися благодійні їдальні.

Дії уряду з організації допомоги постраждалим від голоду були сприйняті громадською думкою критично. На думку як сучасників, так і істориків, голод послужив початковою точкою в розвитку конфлікту між самодержавною владою і громадськістю.

Література

• Давыдов М. А. Всероссийский рынок в конце XIX — начале XX вв. и железнодорожная статистика. — М. : Алетейа, 2010. — 832 с. — .
• Нефёдов С. А. Демографически-структурный анализ социально-экономической истории России. Конец XV — начало XX века. — Екатеринбург : Изд-во УГГУ, 2005. — 540 с.
• Растянников В. Г., Дерюгина И. В. Урожайность хлебов в России. 1795—2007. — М. : ИВ РАН, 2009. — 192 с. Rast
• Хок Стивен Л. Голод, болезни и структуры смертности в приходе Борщевка, Россия, 1830—1912 // Социально-демографическая история России XIX—XX вв. Современные методы исследования. — Тамбов, 1999.
• Smith, Harold F. Bread for the russians. William C. Edgar and the relief campaign of 1892 // Minnesota History. — 1970. — Т. summer. — С. 54—62.
• Figes, Orlando. A people’s tragedy: the Russian Revolution, 1891—1924. — Penguin Books, 1998. — 923 с.
• Wheatcroft, S.G. The 1891—1892 famine in Russia: towards a more detailed analysis of its scale and demographic significance // Economy and society in Russia and the Soviet Union, 1860—1930. Essays for Olga Crisp. — St. Martin’s Press, 1992. — С. 44—64.
• Henze, Charlotte E. Disease, health care and goverment in late imperial Russia. Life and death on the Volga, 1823—1914. — N. Y. : Routlege, 2011. — 227 с.
• Robbins, Richard G. Famine in Russia, 1891—1892. — Columbia University Press, 1975. — .
• Simms, James Y. Jr. The Crop Failure of 1891: Soil Exhaustion, Technological Backwardness, and Russia’s «Agrarian Crisis». // Slavic Review. — 1982. — Т. 41, № 2. — С. 236—250.
• Simms, James Y. Jr. The Economic Impact of the Russian Famine of 1891—92 // The Slavonic and East European Review. — 1982. — Т. 60, № 1. — С. 63—74.