Геологія Монголії

Геологія Монголії

У цілому територія Монголії належить до Центральноазіатського складчастого пояса. У геологічній будові Монголії беруть участь всі вікові комплекси порід, починаючи від архейсько-нижньопротерозойських (дорифейських) до сучасних. Дорифейські комплекси є у всіх складчастих системах Монголії — в рифеїдах, ранніх і пізніх каледонідах і герцинідах. Вони представлені сильно зміненими поліметаморфічними породами, серед яких виділяються два комплекси: нижній — гнейсово-амфіболітовий з мармурами і верхній – карбонатно-кварцитовий з підлеглими гнейсами і амфіболітами. Їх вік — пізній архей — ранній протерозой (1900-2600 млн років).

Древні породи виступають переважно в західній частині Монголії. Нижньо- і середньорифейський комплекс, який знаходиться зверху, представлений породами зеленосланцевої фації з зонами фації епідотових амфіболітів. До більш молодого верхньорифейського комплексу належать дві одновікові серії порід — дархатська і дзабханська (грубо- і тонкоуламкові породи, частково червоноколірні, з прошарками і лінзами доломіту з строматолітами верх. рифею, кислі ефузиви). Вендсько-кембрійський комплекс представлений різними формаціями: переважно карбонатною (доломіт і вапняки з кременем), теригенно-карбонатно-вулканогенною і переважно вулканогенною із зеленокам’яно-зміненими базальтами, андезито-дацитами, яшмами і теригенними породами з рифовими вапняками.

У Монгольському Алтаї поширена монотонна піщано-сланцева серія умовно верхньокембрійської доби, а у східній частині Монгольського Алтаю відомі піщано-алевритові і ефузивні гірські породи нижнього-середнього ордовика і нижнього силуру. На іншій території ордовик і силур простежуються локально і представлені орогенними формаціями. На півдні (Гобі), в зоні Південно-Монгольських герцинід розвинені евгеосинклінальні комплекси силурійсько-девонської і нижньокам’яновугільної доби, що включають зеленокам’яні вулканіти, яшми, кременисто-сланцеві і туфогенно-ґрауваккові утворення.

У Центральній і Північно-Східній Монголії (Хангай і Хентей) накладені структури складені потужними геосинклінальними девонськими і нижньокам’яновугільними кременисто-теригенними і теригенно-сланцевими комплексами. Верхньопалеозойські орогенні морські і континентальні формації герцинід представлені уламковими і вулканогенними гірськими породами верхнього карбону і пермі. У Монголії поширені також континентальні відклади мезозою (тріас, юра, крейда), складені строкатим набором осадових (на заході) і вулканогенних (на сході) порід. Найбільш молоді комплекси порід представлені неогеновими і четвертинними (калієвими і натрієвими) базальтами і різними пухкими відкладами. Для всіх тектонічних епох, аж до ранньокрейдової, характерні гранітоїди.

У Північній і Центральній Монголії вони займають (у зрізі) до 50% площі, а на заході (в Монгольському Алтаї) не менше 25%. Основні і ультраосновні магматичні породи складають порівняно вузькі, протяжні офіолітові пояси, пов'язані із зонами глибинних розломів. Нерідко їх розглядають як зони з древньою океанічною корою. У результаті тектонічних рухів рифейської, байкальської, каледонської, герцинської і мезозойської епох на території Монголії сформувалася складна мозаїчно-блокова структура, в якій виділяють три великі блоки: північний, ранньокаледонський (Північна і Центральна Монголія); західний, каледонський (Західна Монголія), збігається з Монгольським Алтаєм; південний, герцинський субширотний (Півд. М.). Всі вони відокремлені один від одного розломами; розлом, що відокремлює Південно-Монгольські герциніди від каледонських структур, розташованих північніше, називається Головним Монгольським лінеаментом.

Потужність земної кори в межах Монголії 40-55 км, при цьому в центральній частині Монголії розташована зона з аномальною мантією, що продовжує на південний захід від Байкалу зону Байкальської системи рифтів.

Див. також

• Корисні копалини Монголії

Джерела

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — .