У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Кременецький Митрополит Гавриїл також Григо рій Фе дорович Креме

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Кременецький.

Митрополит Гавриїл (також Григо́рій Фе́дорович Кремене́цький; 1707, Носівка, Київський полк — 9 серпня 1783, Київ) — український релігійний діяч на Гетьманщині, у Татарстані та Естонії.

Гавриїл (Кременецький)

Портрет київського митрополита Гавриїла (Кременецького). Колекція Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі

22 вересня 1770 — 9 серпня 1783

Церква:

Російська православна церква

Попередник:

Арсеній (Могилянський)

Наступник:

Іларіон (Кондратковський)

Архієпископ Санкт-Петербурзький і Ревельський

Альма-матер:

Московська духовна академія

Діяльність:

священник

Народження:

1707
Носівка, Київський полк

Смерть:

Похований:

Єп. хіротонія:

17 вересня 1749

Гавриїл у Вікісховищі

Єпископ синодальної Православної російської церкви, митрополит Київський і Галицький (з 1770 по 1783 рр.). Учасник ліквідації монастирів у часи московської імператриці Катерини II.

Життєпис

Народився у родині міського старшини. Вихованець Київської духовної академії. Особисто допомагав відбудові академії після пожежі 1705 р. Також створив потужний грошовий фонд для навчання бідних українців у Києво-Могилянській академії (54,000 рублів).

Духовна кар'єра

З 1736 р. - у Санкт-Петербурзі, де стає викладачем Олександро-Невської семінарії.
1739 р. прийняв чернечий постриг, префект Олександро-Невської семінарії.
1748 р. — архімандрит Новоспаського монастиря, стає членом Святійшого Синоду РПЦ.
1749 р. — єпископ Коломенський та Каширський РПЦ.
1755 р. — єпископ Казанський РПЦ (Татарстан).
1762 р. — призначений єпископом Санкт-Петербурзьким і Шлісельбурзьким, член комісії з церковного майна. Архієпископ
1764 р. — мав титул архієпископа Санкт-Петербурзького і Ревельського (Таллінського).
1770 р. — митрополит Київський і Галицький РПЦ.

Після повернення на Гетьманщину, митрополит Гавриїл узявся за так званих мандрівних дяків — посутню прикмету українського духовного життя:

Митрополит Гавриїл Кременецький у 1771 р. розіслав указ, в якому зазначалося: «В епархии киевской школьники разного звания, люди с места на место бродят и по имеющимся церквам избам, так называемым школам, приставая, тунеядством кормятся, и не токмо никакой пользы обществу не приносят, но паче разными своими безчиниями вред и соблазн причиняют, а через таковых своевольных бродяг на церковнослужителей настоящих и постоянных напрасное наносится нарекание»

Митрополит суворо заборонив тримати при церквах зайвих, «праздношатающихся» студентів, особливо із різночинців, та визначив штат — по два дяки на одного священника і не більше шести на «трехпричетный приход».

Серед контраверсійних вчинків — активна участь у суді над святителем Арсенієм (Мацеєвичем), при чому Гавриїл особисто забрав у нього митрополичий кийок.

Похований у склепі Київського Софійського собору.

У південній частині собору під Успенським вівтарем (колишньою давньоруською зовнішньою галереєю), за митрополита Рафаїла Заборовського (1731-1747 рр.) було влаштовано великий склеп, в якому один за іншим почили шість митрополитів: Рафаїл Заборовський (1747), Арсеній Могилянський (1770), Гавриїл Кременецький (1783), Самуїл Миславський (1796), Ієрофей (Малицький) (1799) і Серапіон (Александровський) (1824).

Джерела

Василь МИКИТАСЬ. ВАГАНТИ ТА МАНДРІВНІ ДЯКИ. Журнал «Київська старовина» (укр.)^{[недоступне посилання з липня 2019]}