Віннету нім Winnetou вигаданий вождь племені апачів головний герой низки книг Карла Мая Віннетунім WinnetouВіннету Ілюст

Віннету́ (нім. Winnetou) — вигаданий вождь племені апачів, головний герой низки книг Карла Мая.

Віннету
нім. Winnetou
Віннету. Ілюстрація 1894 р.
Творець:	Карл Май
Стать:	чоловіча
Національність:	^[en]
Родина:	Рібанна (наречена)
Рід занять:	вождь
Роль виконує:	П'єр Бріс Гойко Мітіч
Медіафайли у Вікісховищі

Віннету з ілюстрації Саші Шнейдера до книги Карла Мая «Віннету III», 1904

Коротка характеристика персонажа

Віннету, син вождя ^[en], вірний своєму слову та відданий своїм друзям, відважний, але не безрозсудно, при цьому дуже розсудливий і шанований за це всіма місцевими племенами, навіть войовничими команчами.

Він чудовий вершник, майстерно володіє як вогнепальною, так і метальною зброєю, ножами, списами та ін. Знає звичаї американських колоністів, оскільки отримав гарну освіту в їхньому середовищі. У той же час він суворо дотримується звичаїв свого народу. По-чоловічому скромний і про себе вважає за краще говорити завжди в третій особі. Крім того він дуже толерантний і миролюбний, намагаючись всіляко перешкодити можливим конфліктам і залагодити їх суто мирними шляхами, істинний борець за мир і дружбу між корінним населенням Америки і європейськими переселенцями.

За переконаннями Віннету фаталіст і вірить, що все на світі вже зумовлено Маніту.

Особливості втілення персонажа в кіно і на сцені

Віннету у виконанні П'єра Бріса — червоношкірий джентльмен з інтелігентним тонким обличчям, вишуканими жестами. Його образ є втіленням благородства, сміливості, любові до природи й прагнення захистити індіанців від «білих вовків». На відміну від образу Віннету Карла Мая, який тенденційно зробив його безкорисливою тінню білого героя, Віннету в трактуванні П'єра Бріса став значно привабливішим, ніж схематичний Шатергенд у виконанні Лекса Баркера.
Гойко Мітіч, виконавець ролі Віннету у низці фільмів, не потребував дублерів: легко сідав на коня, плавав тощо. Як він зізнавався, найскладнішим трюком для нього було паління люльки миру, адже він ніколи не палив.
Мітіч грав Віннету також у театральних постановках за мотивами романів письменника Карла Мая.
Образ Віннету, втілений Мітічем на екрані був настільки переконливий, що це підтвердили самі корінні американські жителі:

— Чингачгук, Гострозорий Сокіл, Віннету… А із справжніми індіанцями спілкувалися коли-небудь?
— Один американський журналіст зацікавився моїми фільмами, показав їх у резерваціях. Ми познайомилися, і в один прекрасний момент я опинився в гостях у індіанців, що дотримуються давніх традицій. Вони прийняли Гострозорого Сокола і дивувалися, як блідолиций європеєць створив такі правдиві образи їхніх предків. Мені тоді вручили індіанський амулет, у відповідь я дістав привезені подарунки, у тому числі коробку хорошого тютюну. У відповідь мені подарували індіанське покривало і прийняли до племені, так що я тепер можу вважати себе справжнім індіанцем. Мені навіть дали нове ім'я. Шаман запитав, чи є в мене, як це водиться у індіанців, прообраз у тваринному світі. Я відповів «ні». Він сказав: «Подумай про тварину». Я закрив очі і тут же побачив вовка, який дивиться на мене пильно. Коли я розкрив очі, шаман поглянув на мене і сказав: «Ти — вовк»! Я був приголомшений. Так що тепер я справжній індіанець на ім'я Вовк.

Червону пов'язку Віннету у виконанні Мітіча скопіював Сільвестер Сталлоне в трилогії .
Кожна чергова стрічка про Віннету ставала «блокбастером».

Фільмографія

В ролі Віннету — П'єр Бріс

«Скарби Срібного озера» (1962)
(у радянському прокаті — «Віннету — син Інчу-Чуна: Хижаки з Россвеля»; в американському — «Золото апачів») (1963)
«Олд Шаттергенд» (у радянському прокаті «Віннету — вождь апачів») (1963)
«Віннету 2» (у радянському прокаті — «Віннету — син Інчу-Чуна») (1964)
«Серед шулік» (1964)
«Нафтовий король» (1965)
«Віннету 3» (1965)
«Вірна Рука — друг індіанців» (1965)
«Віннету та напівкровок Апаначі» (1966)
«Громовержець і Віннету» (1966)
«Віннету і Шаттергенд у долині мертвих» (1969)
«Повернення Віннету», частини 1 і 2 (1998)

В ролі Віннету (ТБ)— Гойко Мітіч

Karl-May-Spiele: Im Tal des Todes (2002)
«Олд Шаттергенд» Karl-May-Spiele: Old Surehand (2003)
Karl-May-Spiele: Unter Geiern — Der Sohn des Bärenjägers (2004)
Karl-May-Spiele: Winnetou und das Geheimnis der Felsenburg (2005)
«Віннету» Karl-May-Spiele: Winnetou (2006)

Примітки

«Індієць» з Бретані / Ніна і Микола Максимови // Новини кіноекрана. — К., 1981. — Вип. 9 (вересень). — С. 17. Процитовано 11.11.2017.
«Гойко Митич — заслуженный индеец Советского Союза» (LOOK AT ME 2009)^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)
Алова А., Брылёва Я. "Гойко Митич: «Индеец по имени Волк» («Конкурент» — респектабельная газета. 25 июня 2008, 29(000151)) [ 6 квітня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
Тихомиров В. «Настоящий Чингачгук» («Огонёк», № 10(4935), 6—12 марта 2006 года) [ 27 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
Грете И. «Король приключений» (Partner-Nord № 61 3-2008)^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віннету

Це незавершена стаття про літературного персонажа.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[НК-1] «Індієць» з Бретані / Ніна і Микола Максимови // Новини кіноекрана. — К., 1981. — Вип. 9 (вересень). — С. 17. Процитовано 11.11.2017.

[2] «Гойко Митич — заслуженный индеец Советского Союза» (LOOK AT ME 2009)^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)

[3] Алова А., Брылёва Я. "Гойко Митич: «Индеец по имени Волк» («Конкурент» — респектабельная газета. 25 июня 2008, 29(000151)) [ 6 квітня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)

[4] Тихомиров В. «Настоящий Чингачгук» («Огонёк», № 10(4935), 6—12 марта 2006 года) [ 27 червня 2013 у Wayback Machine.](рос.)

[5] Грете И. «Король приключений» (Partner-Nord № 61 3-2008)^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)