Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Вальгалла Вальгалла велика кільцева структура на поверхні Каллісто

Вальхалла (Каллісто)

Вальхалла (Каллісто)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вальгалла.

Вальгалла — велика кільцева структура на поверхні Каллісто, супутника Юпітера. Назва структура походить від Вальгалли, що за є житлом бога Одіна в Асґарді, де за його вибором спочивають звитяжні воїни після своєї смерті.

Вальгалла
лат. Valhalla
image
Центральна частина Вальгалли, яскравіша,
і кільцева структура, темніша

Центральна частина Вальгалли, яскравіша,
і кільцева структура, темніша

14°42′ пн. ш. 56°00′ зх. д. / 14.7° пн. ш. 56° зх. д. / 14.7; -56Координати: 14°42′ пн. ш. 56°00′ зх. д. / 14.7° пн. ш. 56° зх. д. / 14.7; -56
Небесне тілоКаллісто
Типметеоритний
Діаметр3800 км
ЕпонімВалгалла
image
image
Вальгалла

Вальгалла складається з метеоритного кратеру діаметром 360 км і хребтів у вигляді концентричних кілець, що досягають діаметру до 1500 км від центра утворення, внаслідок чого Вальгалла є найбільшою подібною структурою Каллісто.

Формування системи концентричних кілець Вальгалли може бути наслідком наявності рідкого або напіврідкого шару під крихкою літосферою Каллісто.

Загальний опис

Басейн Вальгалли, діаметром близько 3800 км, є найбільшою кільцевою структурою на Каллісто й у всій Сонячній системі. Її було виявлено на фотографії, надісланій на Землю зондом Вояджер 1979-80 роках, який пролітав тоді над «фронтальною» півкулею Каллісто (тією, що завжди обернена до Юпітера). З геологічного погляду, структура складається з трьох зон: центральної, внутрішньої й зовнішньої зон розломів і рельєфів.

image
Центральна частина басейну Вальгалли на Каллісто. Видно брижі, блискучі місцевості, які в оточенні рівнини виглядають темніше.

Центральна зона, близько 360 км діаметром, є прикладом : округла пляма з високим альбедо, місце, де стався удар. Поверхня є відносно гладенькою, і має рябий вигляд. Багато кратерів там є темними плямами. На зображеннях високої роздільної здатності, зібраних зондом «Галілео», центральна частина Вальгалли має численні яскраві оборки, оточені гладенькими й темними рівнинами.

Внутрішня зона розломів оточує палімпсест центральної. Гори, які оточують цей палімпсест, мають круті схили назовні. Після їх детальнішого дослідження, було виявлено, що ці укоси перериваються невеликими блискучими прожилками, оточеними темною й гладенькою речовиною. Це свідчить про дуже деградовані структури. Розломи, що розташовані на великій відстані від центру, звивисті і, здається, є ґрабенами (шириною до 20 км). Внутрішня зона розломів простягається на 950 км від центру басейну.

Зовнішня зона розломів — територія від 1500 до 1900 км від центру Вальгалли, хоча її зовнішня межа чітко не визначена. Складається з широких звивистих утворень із подвійною стінкою (скидів), які, як і внутрішні розломи, здається, є ґрабенами, але ширші (до 30 км). Вони також сильно зруйновані. На зображеннях зонда «Галілео» не було виявлено вулканічних потоків чи інших ознак ендогенної активності, які могли б призвести до утворення ґрабенів, як це припускалося після аналізу даних Вояджера. Усі утворення басейну Вальгалли виникали внаслідок зіткнень або мають тектонічне походження.

Кратери

Кілька великих кратерів і кратерних ланцюжків накладаються один на одного у Вальгаллі. На північній околиці є ланцюг  і кратери (~60 км) і  (~47 км). Довгий ланцюг кратерів, що, імовірно, утворилися від падіння шматків комети, яку ще раніше розвалили припливні сили Юпітера (як це сталося з кометою Шумейкерів-Леві 9). У південній частині басейну Вальгалли розташовані ще два великих кратери: Sarakka і Nár; на східній межі між внутрішньою і зовнішньою зонами розломів розташований (~90 км) і ланцюг . На заході спостерігається друга багатокільцева структура . Рівнини центральної частини Вальгалли мають значно меншу кількість кратерів. Це свідчить про відносну молодість цієї частини, порівняно з іншими ділянками поверхні Каллісто.

Походження

image
Западини (розломи), які оточують Вальгаллу

Багатокільцева структура Вальгалли (як й інші аналогічні структури Каллісто), імовірно, утворилася внаслідок зіткнення, яке пронизало тверду літосферу супутника і досягло підстильного шару, що складається з м'якшої речовини, теплого льоду чи навіть рідини, існування якого передбачалося на підставі даних про магнітне поле, зібраних під час місії «Галілео». Рух речовини, яка заповнювала створену зіткненням порожнину, спричинив утворення розломів у літосфері. Точний вік структури Вальгалли не відомий; однак, це наймолодша з чотирьох аналогічних структур на Каллісто. Оцінки її віку різняться від 2 до 4 мільярдів років.

Знімки, зроблені космічним апаратом Галілео, які не показують жодних ознак пошкодження поверхні на діаметрально протилежному боці супутника. Зазвичай, у результаті зіткнення об'єкта, що призвело до утворення кратерів такого масштабу, це може пошкодити протилежну точку внаслідок фокусування сейсмічних хвиль. Яскравим прикладом цього явища є густа мережа тріщин на поверхні Меркурія у точці, діаметрально протилежній кратеру, що утворює рівнину Спеки. Відсутність таких розломів на Каллісто підтверджує існування океану під поверхнею, принаймні, на час утворення структури Вальгалли, який поглинув більшу частину сейсмічної енергії.

Примітки

  1. (англ.) United States Geological Survey (USGS) (ред.). . Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 19 жовтня 2014.
  2. (англ.) . Science & Society. Архів оригіналу за 12 березня 2021. Процитовано 5 лютого 2009.
  3. (англ.) Greeley, R.; Klemaszewski, J.E.; Wagner L. та ін. (2000). Galileo views of the geology of Callisto. Planetary and Space Science. 48 (9): 829—853. Bibcode:2000P&SS...48..829G. doi:10.1016/S0032-0633(00)00050-7.
  4. (англ.) Egdir Crater. United States Geological Survey (USGS). Процитовано 16 лютого 2009.
  5. (англ.) Mimir Crater. United States Geological Survey (USGS). Процитовано 16 лютого 2009.
  6. (англ.) Skuld Crater. United States Geological Survey (USGS). Процитовано 16 лютого 2009.
  7. (англ.) (вид. 2002), U.S. Geological Survey, архів оригіналу за 14 жовтня 2011, процитовано 20 березня 2017
  8. (англ.) Klemaszewski, J.A.; Greeley, R. (2001). Geological Evidence for an Ocean on Callisto (PDF). Lunar and Planetary Science XXXI. с. 1818. Архів оригіналу (pdf) за 4 лютого 2012. Процитовано 20 березня 2017.
  9. (англ.) Spohn, T.; Schubert, G. (2003). (PDF). Icarus. 161 (2): 456—467. Bibcode:2003Icar..161..456S. doi:10.1016/S0019-1035(02)00048-9. Архів оригіналу (pdf) за 27 лютого 2008. Процитовано 20 березня 2017.
  10. (англ.) Shenk, Paul M. (1995). The geology of Callisto. Journal of Geophysical Research. 100 (E9): 19, 023—40. Bibcode:1995JGR...10019023S. doi:10.1029/95JE01855.
  11. (англ.) Moore, Jeffrey M.; Chapman, Clark R.; Bierhaus, Edward B. та ін. (2004). (PDF). У Bagenal, F.; Dowling, T.E.; McKinnon, W.B. (ред.). Jupiter: The planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press. Архів оригіналу (pdf) за 27 березня 2009. Процитовано 20 березня 2017.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Valgalla Valgalla velika kilceva struktura na poverhni Kallisto suputnika Yupitera Nazva struktura pohodit vid Valgalli sho za ye zhitlom boga Odina v Asgardi de za jogo viborom spochivayut zvityazhni voyini pislya svoyeyi smerti Valgalla lat ValhallaCentralna chastina Valgalli yaskravisha i kilceva struktura temnishaCentralna chastina Valgalli yaskravisha i kilceva struktura temnisha14 42 pn sh 56 00 zh d 14 7 pn sh 56 zh d 14 7 56 Koordinati 14 42 pn sh 56 00 zh d 14 7 pn sh 56 zh d 14 7 56Nebesne tiloKallistoTipmeteoritnijDiametr3800 kmEponimValgallaValgalla Valgalla skladayetsya z meteoritnogo krateru diametrom 360 km i hrebtiv u viglyadi koncentrichnih kilec sho dosyagayut diametru do 1500 km vid centra utvorennya vnaslidok chogo Valgalla ye najbilshoyu podibnoyu strukturoyu Kallisto Formuvannya sistemi koncentrichnih kilec Valgalli mozhe buti naslidkom nayavnosti ridkogo abo napivridkogo sharu pid krihkoyu litosferoyu Kallisto Zagalnij opisBasejn Valgalli diametrom blizko 3800 km ye najbilshoyu kilcevoyu strukturoyu na Kallisto j u vsij Sonyachnij sistemi Yiyi bulo viyavleno na fotografiyi nadislanij na Zemlyu zondom Voyadzher 1979 80 rokah yakij prolitav todi nad frontalnoyu pivkuleyu Kallisto tiyeyu sho zavzhdi obernena do Yupitera Z geologichnogo poglyadu struktura skladayetsya z troh zon centralnoyi vnutrishnoyi j zovnishnoyi zon rozlomiv i relyefiv Centralna chastina basejnu Valgalli na Kallisto Vidno brizhi bliskuchi miscevosti yaki v otochenni rivnini viglyadayut temnishe Centralna zona blizko 360 km diametrom ye prikladom okrugla plyama z visokim albedo misce de stavsya udar Poverhnya ye vidnosno gladenkoyu i maye ryabij viglyad Bagato krateriv tam ye temnimi plyamami Na zobrazhennyah visokoyi rozdilnoyi zdatnosti zibranih zondom Galileo centralna chastina Valgalli maye chislenni yaskravi oborki otocheni gladenkimi j temnimi rivninami Vnutrishnya zona rozlomiv otochuye palimpsest centralnoyi Gori yaki otochuyut cej palimpsest mayut kruti shili nazovni Pislya yih detalnishogo doslidzhennya bulo viyavleno sho ci ukosi pererivayutsya nevelikimi bliskuchimi prozhilkami otochenimi temnoyu j gladenkoyu rechovinoyu Ce svidchit pro duzhe degradovani strukturi Rozlomi sho roztashovani na velikij vidstani vid centru zvivisti i zdayetsya ye grabenami shirinoyu do 20 km Vnutrishnya zona rozlomiv prostyagayetsya na 950 km vid centru basejnu Zovnishnya zona rozlomiv teritoriya vid 1500 do 1900 km vid centru Valgalli hocha yiyi zovnishnya mezha chitko ne viznachena Skladayetsya z shirokih zvivistih utvoren iz podvijnoyu stinkoyu skidiv yaki yak i vnutrishni rozlomi zdayetsya ye grabenami ale shirshi do 30 km Voni takozh silno zrujnovani Na zobrazhennyah zonda Galileo ne bulo viyavleno vulkanichnih potokiv chi inshih oznak endogennoyi aktivnosti yaki mogli b prizvesti do utvorennya grabeniv yak ce pripuskalosya pislya analizu danih Voyadzhera Usi utvorennya basejnu Valgalli vinikali vnaslidok zitknen abo mayut tektonichne pohodzhennya KrateriKilka velikih krateriv i kraternih lancyuzhkiv nakladayutsya odin na odnogo u Valgalli Na pivnichnij okolici ye lancyug i krateri 60 km i 47 km Dovgij lancyug krateriv sho imovirno utvorilisya vid padinnya shmatkiv kometi yaku she ranishe rozvalili priplivni sili Yupitera yak ce stalosya z kometoyu Shumejkeriv Levi 9 U pivdennij chastini basejnu Valgalli roztashovani she dva velikih krateri Sarakka i Nar na shidnij mezhi mizh vnutrishnoyu i zovnishnoyu zonami rozlomiv roztashovanij 90 km i lancyug Na zahodi sposterigayetsya druga bagatokilceva struktura Rivnini centralnoyi chastini Valgalli mayut znachno menshu kilkist krateriv Ce svidchit pro vidnosnu molodist ciyeyi chastini porivnyano z inshimi dilyankami poverhni Kallisto PohodzhennyaZapadini rozlomi yaki otochuyut Valgallu Bagatokilceva struktura Valgalli yak j inshi analogichni strukturi Kallisto imovirno utvorilasya vnaslidok zitknennya yake pronizalo tverdu litosferu suputnika i dosyaglo pidstilnogo sharu sho skladayetsya z m yakshoyi rechovini teplogo lodu chi navit ridini isnuvannya yakogo peredbachalosya na pidstavi danih pro magnitne pole zibranih pid chas misiyi Galileo Ruh rechovini yaka zapovnyuvala stvorenu zitknennyam porozhninu sprichiniv utvorennya rozlomiv u litosferi Tochnij vik strukturi Valgalli ne vidomij odnak ce najmolodsha z chotiroh analogichnih struktur na Kallisto Ocinki yiyi viku riznyatsya vid 2 do 4 milyardiv rokiv Znimki zrobleni kosmichnim aparatom Galileo yaki ne pokazuyut zhodnih oznak poshkodzhennya poverhni na diametralno protilezhnomu boci suputnika Zazvichaj u rezultati zitknennya ob yekta sho prizvelo do utvorennya krateriv takogo masshtabu ce mozhe poshkoditi protilezhnu tochku vnaslidok fokusuvannya sejsmichnih hvil Yaskravim prikladom cogo yavisha ye gusta merezha trishin na poverhni Merkuriya u tochci diametralno protilezhnij krateru sho utvoryuye rivninu Speki Vidsutnist takih rozlomiv na Kallisto pidtverdzhuye isnuvannya okeanu pid poverhneyu prinajmni na chas utvorennya strukturi Valgalli yakij poglinuv bilshu chastinu sejsmichnoyi energiyi Primitki angl United States Geological Survey USGS red Arhiv originalu za 24 grudnya 2016 Procitovano 19 zhovtnya 2014 angl Science amp Society Arhiv originalu za 12 bereznya 2021 Procitovano 5 lyutogo 2009 angl Greeley R Klemaszewski J E Wagner L ta in 2000 Galileo views of the geology of Callisto Planetary and Space Science 48 9 829 853 Bibcode 2000P amp SS 48 829G doi 10 1016 S0032 0633 00 00050 7 angl Egdir Crater United States Geological Survey USGS Procitovano 16 lyutogo 2009 angl Mimir Crater United States Geological Survey USGS Procitovano 16 lyutogo 2009 angl Skuld Crater United States Geological Survey USGS Procitovano 16 lyutogo 2009 angl vid 2002 U S Geological Survey arhiv originalu za 14 zhovtnya 2011 procitovano 20 bereznya 2017 angl Klemaszewski J A Greeley R 2001 Geological Evidence for an Ocean on Callisto PDF Lunar and Planetary Science XXXI s 1818 Arhiv originalu pdf za 4 lyutogo 2012 Procitovano 20 bereznya 2017 angl Spohn T Schubert G 2003 PDF Icarus 161 2 456 467 Bibcode 2003Icar 161 456S doi 10 1016 S0019 1035 02 00048 9 Arhiv originalu pdf za 27 lyutogo 2008 Procitovano 20 bereznya 2017 angl Shenk Paul M 1995 The geology of Callisto Journal of Geophysical Research 100 E9 19 023 40 Bibcode 1995JGR 10019023S doi 10 1029 95JE01855 angl Moore Jeffrey M Chapman Clark R Bierhaus Edward B ta in 2004 PDF U Bagenal F Dowling T E McKinnon W B red Jupiter The planet Satellites and Magnetosphere Cambridge University Press Arhiv originalu pdf za 27 bereznya 2009 Procitovano 20 bereznya 2017

Дата публікації:
Топ