Богуславка Маруся

Маруся Богуславка — легендарна героїня українського фольклору XVI та XVII ст., яка, за переказами, народилась у Богуславі. Подібно до Насті Лісовської (Роксолани), Богуславку взяли у полон турки і віддали до гарему турецького султана. Відома козацька дума цього періоду оповідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає з ключами від його замку і темниці. Вона використовує можливість звільнити 700 українських козаків-невільників, які перебували в полоні протягом 30 невільних (за іншими варіантами думи 33) років. Та вона не повертається з ними додому, а залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильне єднання з землею свого походження.

Маруся Богуславка
Інформація
Стать	Жінка
Чоловік	Турецький паша або султан
Родичі	Батько - православний священник із Богуслава, згідно з легендою мала 2 сестер
Релігія	Православ'я, мусульманство
Походження	Богуслав, Україна
Національність	Українка
Маруся Богуславка у Вікісховищі

Походження та примітки

Записано в першій половині 50-х років XIX ст. від кобзаря Ригоренка з села Краснокутськ, надруковано в «Записках о Южной Руси» (т. І, стор. 210—214).

Відомо більше двадцяти п'яти варіантів думи, записаних з 1850 по 1932 роки. Дума багато разів досліджувалася та широко використовувалася в літературі. Тарас Шевченко передрукував її в своєму букварі; Михайло Старицький на основі цього народного твору написав драму «Маруся Богуславка»; український радянський композитор Анатолій Свєчніков написав балет «Маруся Богуславка».

У думі знайшли відображення високі патріотичні почуття, глибока віра народу в своє визволення від турецького ярма. Відзначається дума довершеністю художньої форми. В змалюванні картин турецької неволі і визволення невільників вона має багато спільного з думою «Іван Богуславець» і невільницькими плачами.

Вшанування пам'яті

Марусі Богуславці встановлено пам'ятник у Богуславі на місці, де за переказами, стояла хата її батька-священика, у 1981 році, автор В. Богдановський.

На честь Марусі Богуславки названо пластовий курінь УПЮ число 46 імені Марусі Богуславки.

У літературі

• (історична драма) — Нечуй-Левицький Іван Семенович (1875);
• «Маруся Богуславка. Староруська поема (1620—1621)» — Куліш Пантелеймон Олександрович (1899);
• «Маруся Богуславка» (оповідання) — Веретельник Андрій (1902);
• «Маруся Богуславка» (роман) — Багряний Іван (1957);
• «Маруся Богуславка» (повість) — Марія Пригара;
• «Маруся Богуславка» (історичний роман у віршах) — Микола Тютюнник (2007).

У музиці

• (балет, лібрето В. Чаговця) — Свєчніков Анатолій Григорович (1951); Лібрето балету Маруся Богуславка написане Наталією Михайлівною Скорульською за консультативною участю Всеволода Чаговця.
•  — Фоменко Микола Олександрович;

У драматургії

•  — Старицький Михайло Петрович (1899);

У мистецтві

Серед художників до цього образу зверталися: Дерегус М. Г., Скирда Ю. А. та ін.

У кінематографі

• «Маруся Богуславка» (режисер Василенко Н. К., «Київнаукфільм», 1966);

Посилання

• Маруся Богуславка // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 99-100.

• Дума про Марусю Богуславку — виконує один з найвідоміших українських кобзарів сучасності Микола Будник [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (аудіо)
• Роман Івана Багряного «Буйний вітер» («Маруся Богуславка») [ 28 січня 2012 у Wayback Machine.]

Джерела

• Українські народні думи. У 5 т. Т. 1 : Думи раннього козацького періоду / упор. М. К. Дмитренко, Г. В. Довженок (тексти), С. Й. Грица (мелодії) та ін. Передмови: М. К. Дмитренко, С. Й. Грица, статті, коментарі, примітки Г. В. Довженок, А. Ю. Ясенчук, Т. М. Шевчук, О. І. Шалак, Н. М. Пазяк, І. І. Кімакович. — К., 2009;
• Шевчук Тетяна. Темниця і храм: концепт світла в українських народних думах (міфологічні структури в думі про Марусю Богуславку) // Мова та історія : зб. наукових праць. — К., 2012/2013. — Вип. 228. — С. 3—17.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 1 грудня 2018. Процитовано 1 грудня 2018.
2. Захарчук, Н. В. (2013). . Мистецтвознавчі записки. № 24. с. 218—226. ISSN 2226-2180. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 18 травня 2021.