Астрильд мурахоїд червонолобий Охоронний статус Близький до загрозливого МСОП 3 1 Біологічна класифікація Домен Еукаріот

Астрильд-мурахоїд червонолобий

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Астрильдові (Estrildidae)
Рід:	Астрильд-мурахоїд (Parmoptila)
Вид:	Астрильд-мурахоїд червонолобий

Біноміальна назва

Parmoptila rubrifrons
(Sharpe & , 1872)

Синоніми

Pholidornis rubrifrons

Посилання

Вікісховище:	Parmoptila rubrifrons
Віківиди:	Parmoptila rubrifrons
ITIS:	561840
МСОП:	22735256
NCBI:	2715622

Астри́льд-мурахоїд червонолобий (Parmoptila rubrifrons) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Західній Африці. Рудогрудий астрильд-мурахоїд раніше вважався підвидом червонолобого астрильда-мурахоїда, однак у 2003 році був визнаний окремим видом.

Опис

Довжина птаха становить 11-12,5 см, вага 8-10,5 г. У самців лоб і передня частина тімені яскраво-червоні, тім'я і потилиця оливково-коричнева, окремі пера на них мають білуваті кінчики. Обличчя і голова з боків оливково-коричневі, поцятковані білуватими плмками і смужками, пера на них мають білі кінчики і білі стрижні. Підборіддя білувате, решта нижньої частини тіла темно-каштанова. Крила темно-сірувато-коричневі, поцятковані світлими смужками. Очі темно-червоні, дзьоб чорний.

У самиць червона пляма на лобі відсутня. Решта верхньої частини голови і верхня частина тіла оливково-коричневі, пера на ній мають охристі кінчики. Нижня частина тіла кремово-біла, пера на ній мають темно-коричневі кінчики, що формують плямистий візерунок. У молодих птахів верхня частина тіла блідо-рудувато-коричнева, більш рівномірна, ніж у дорослих птахів, однак місцями поцяткована темними плямами.

Поширення і екологія

Червонолобі астрильди-мурахоїди мешкають в Сьєрра-Леоне, Гвінеї, Ліберії, Кот-д'Івуарі і Гані. Вони живуть у вологих рівнинних і заболочених тропічних лісах, часто поблизу водойм. Зустрічаються поодинці або парами. Живляться переважно мурахами, яких шукають на деревах, на висоті від 5 до 10 м над землею. Гніздо кулеподібне, дуже велике (діаметром до 40 см), робиться переважно самицею з переплетеної трави і листя, розміщується на невисоких деревах в підліску, на висоті від 2,5 до 3,5 м над землею.

Збереження

МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. Червонолобі астрильди-мурахоїди є рідкісними, малодослідженими птахами з фрагментованим ареалом, яким загрожує знищення природного середовища.

Примітки

BirdLife International (2016). Parmoptila rubrifrons: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 27 жовтня 2022
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 жовтня 2022.
M.W. Woodcock. Systematics and confusion in the genus Parmoptila. „Bulletin of the British Ornithologists’ Club”. 123 (4), ss. 274-277, 2003.

Джерела

Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, .
Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, .

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[iucn-1] BirdLife International (2016). Parmoptila rubrifrons: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 27 жовтня 2022

[2] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[ioc-3] Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 27 жовтня 2022.

[Woodcock-4] M.W. Woodcock. Systematics and confusion in the genus Parmoptila. „Bulletin of the British Ornithologists’ Club”. 123 (4), ss. 274-277, 2003.