Аріанська вежа у Войцехуві триповерхова побудована з каменю і цегли вежа зведена в два етапи у 1527 році за люблінського

Аріанська вежа у Войцехуві – триповерхова, побудована з каменю і цегли вежа, зведена в два етапи у 1527 році за люблінського старости Яна Пілецького. Після руйнування більш ранніх укріплень, Пілецький відновив їх у модернізованій формі й адаптував для вогнепальної зброї. Укріплення отримало форму чотирикутника з трьома бастіонами у формі трапеції, а на місці четвертої поставив вежу із зовнішніми сходами. Вежа мала характер як оборонний, так і резиденційний.

Аріанська вежа у Войцехуві


51°14′ пн. ш. 22°14′ сх. д. / 51.233° пн. ш. 22.233° сх. д. / 51.233; 22.233Координати: 51°14′ пн. ш. 22°14′ сх. д. / 51.233° пн. ш. 22.233° сх. д. / 51.233; 22.233
Країна	Польща
Розташування	Войцехув
Дата закінчення спорудження	до 1527

Аріанська вежа у Войцехуві Аріанська вежа у Войцехуві (Польща)
Аріанська вежа у Войцехуві у Вікісховищі

Ймовірно, в першій половині XVI століття весь колишній фільварок був обнесений муром з бійницями, щоб посилити оборонні якості застави. Залишки муру збереглися біля башти у стіні господарчої будівлі. Після спорудження нового двору покинута башта повільно занепадала, поки не була відновлена у 1907 році за проектом Яна Кощиця Віткевича. Знову ретельно відреставрована і реконструйована вона була у 1971—1974 роках за проектом Тадеуша Августинка.

Назва

Тодішні власники Войцехува Спінкові були кальвіністами, Оріховські були аріанами, тож до їхньої садиби пристала назва «аріанська», бо використовувалася для потреби аріанської кірхи. Це питання є спірним, але частина дослідників підтримує тезу про церковні функції вежі, при цьому наголошується, що спочатку вона служила кальвіністській громаді, а потім аріанській. Одним зі свідчень є напис на могилі кальвінського пастора Станіслава Спінки, розташованій при католицькому костелі у Войцехуві: . Звучить він так:

S. † S. Thu liezy zaczny maz Pan Stanisław Spinek z Wojcziechowa, któri umarł XX dnia Marca roku Pańskiego MDLXXVIII [...]. Ten to właśnie mąż, biorący gorliwy udział w rozkrzewieniu u nas arjanizmu, połączywszy się z innemi zwolennikami tej sekty, około 1560 r. napadł zbrojnie na kościół w Wojciechowie, grunty kościelne zabrał w posiadanie, jak o tym świadczą akta miejscowe, a w zamku swoim założył zbory kalwiński i arjański. W niedługim czasie, staraniem wyznawców i protektorów arjanizmu, w obrębie murów zamkowych wzniesiono oddzielny gmach na pomieszczenie świątyni arjańskiej, która zarazem służyć miała za strażnicę zamkową, a przetrwała do dni naszych.

Вежа сьогодні

Зараз в Аріанській вежі розташовані Ґмінний центр культури, Краєзнавчий Музей, Музей ковальства, гмінна бібліотека, інформаційний пункт агротуризму й Аріанська кав'ярня.

Згадки

Будівлю згадує Стефан Жеромський в романі «Звернення Юди». Докладні відомості про вежу надав письменникові Ян Кощиц Віткевич, автор проекту її реставрації. Жеромський розмістив вежу у вигаданому містечку «Посуха в сандомирській землі». Представляє її наступним чином:

Pradawna, w założeniu swym kwadratowa wieża miała z północnej strony dwie potężne skarpy, które trzema skośnymi skokami zwężały się ku górze i po sam szczyt sięgały. Spadki tych pochyłych uskoków były niegdyś nakryte, jak świadczyły resztki, kamieniami z wystającym dla ścieku gzymsem o gotyckim profilu. Z tyłu od północy, była przybudówka, niższa i węższa od głównej budowli. […] Zarówno wieża, jak przybudówka pokryte były starą dachówką holenderską wielkiego wymiaru […] Bliższe i szczegółowsze dochodzenia […] wykazały, że tam to właśnie, w tej sali [pierwszego piętra] mieściło się ariańskie zborzyszcze. Ona też nadała charakter moralny całej budowli. […] Bywał tu pewnie magnat zubożały Jan Niemojewski, który na sejm w Lublinie między tłumy szlachty szumne, wspaniałe […] wchodził w pokornej postawie, milczący, bez oręża, bez służby i towarzystwa, w szarym kopieniaku i z torbą na plecach. Bywali tu może Budny, Czechowic, Farnowski, może zbiegowie z ziemi włoskiej i tylu ziem innych – Lismanin, Stankar, Blandrata, Leliusz Socyn, Ochino, którzy w Polsce gościnę i ucho powolne dla swej myśli znaleźli.

Примітки

Джерела

Zbigniew Ogonowski, Arianie polscy, Warszawa 1952, s. 67.
. www.powiatlubelski.pl. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 17 листопада 2014.