Анатолій Щербатюк

|Lib= |Член КПРС=

Анатолій Самійлович Щербатюк
Народився	18 березня 1955(1955-03-18) (69 років) Пологи
Громадянство	Україна
Національність	Українець
Діяльність	письменник, публіцист, політичний діяч
Мова творів	українська

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Щербатюк.

Анатолій Самійлович Щербатюк (*18 березня 1955, Пологи) — український політичний діяч націоналістичного напрямку, публіцист, письменник.

Народився 18 березня 1955 р. в с. Пологи, Теплицького району Вінницької області в сім'ї пасічника. Українець. Освіта середня спеціальна — медична, а також Київський педагогічний інститут (1979-81, неповна вища).

Політична та творча діяльність

В 1988–1990 рр. — член УГС. З 1990 р. — референт Головного проводу Української республіканської партії (УРП) з питань ідеології. Потім вийшов з УРП і вступив до націоналістичної ДСУ. В 1993–1994 — двічі ув'язнювався за статті «Дух крові», «Основи санації», газета «Слово» (редактор Ол. Сопронюк). Великий резонанс викликала також збірка есеїв «Повернення пожади».

За словами автора, зараз ця книга видається йому «зворушливо-наївним парасоціальним кічем, на який тоді ніхто не повівся».

[1]^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

Член Міжнародного ПЕН-клубу. Засновник релігійного вчення «Теономія».

Автор збірки есеїв: «Повернення Пожади» (1994), «Нова теономія» (1997), збірка теологічних текстів «Вітер осяянь» (2000).

«Вітер осяянь» цікавий передусім мовою, яка домінує, веде і захоплює. Книга не має нічого спільного із «традиційною фанерною українською белетристикою», оскільки сповнена формулювань на кшталт «профетичної метафори», «гіпермістеріального проекту», «психоонтологічної глибини» і «ритуально-телеологічної органіки». Проте Анатолій Щербатюк запевнив, що у книзі немає жодного слова, якого би він сам не розумів.

[2]^{[недоступне посилання з серпня 2019]}

Вважається найдовершенішим стилістом сучасної української прози

достоту дзенівська медитативність тривання рустикально-самурайської мізансцени в прозі А. Щербатюка. Останній, до речі, заслуговує на окрему розмову вже хоча б і тим, що, видавши на сьогодні фактично дві тоненьких збірочки (одна прозова — «Повернення Пожади», інша — есеїстична: «Вітер осяянь») він спромігся отримати визнання як неперевершений майстер стилю і найглибший український філософ зламу століть. Його проза, єдиним справдешнім персонажем є сам автор, новітній Сковорода, що мандрує українськими гуртожитками, великими містами і загубленими гуцульськими селами, аби потім назавше розчинитися серед левад і мочар своєї Гайщини, вабить і лякає небаченим досі в літературі рівнем монструозної глибинності. Показовий факт: Щербатюк не має епігонів. І пояснення тут досить просте — аби стати його епігоном, треба бути принаймні напівгенієм.

Політикою наразі не займається. Фермер, пасічник.

Джерела

[5]