Алі бін Абдалла Аль Тані

Алі бін Абдалла бін Джасім бін Мухаммед Аль Тані (араб. علي بن عبد الله بن جاسم بن محمد آل ثاني‎; 5 червня 1895 — 31 серпня 1974) — катарський державний діяч, емір (хакім) Катару від 1949 до 1960 року. Відомий як перший катарський емір, який здійснював поїздки світом, відвідавши зокрема Індію, Єгипет, Ліван, країни Європи та Леванту).

Алі бін Абдалла Аль Тані араб. علي بن عبد الله آل ثاني‎
Хакім Катару
20 серпня 1949 — 24 жовтня 1960 року
Попередник:	Абдалла бін Джасім Аль Тані
Наступник:	Ахмад бін Алі Аль Тані
Народження:	5 червня 1892(1892-06-05) або 5 червня 1895(1895-06-05) Доха, Катар
Смерть:	31 серпня 1974(1974-08-31) Бейрут, Ліван
Причина смерті:	інфекційне захворювання
Поховання:	Катар
Країна:	Катар
Рід:	Аль Тані
Батько:	Абдалла бін Джасім Аль Тані
Діти:	Ахмад бін Алі Аль Тані, ^d і Q37531215?
Нагороди:

Життєпис

Був сином шейха Абдалли бін Джасіма Аль Тані.

Зайняв трон після зречення свого батька. Його правління позначилось розвитком освіти й інфраструктури. За часів перебування на чолі держави шейх Алі контролював посилання найпершої партії катарської нафти з порту міста Умм-Саїд 31 грудня 1949 року, тим самим відзначивши вступ Катару до нафтової доби. 1 вересня 1952 року шейх Алі підписав договір з Іракською нафтовою компанією, за умовами якого Катар отримав 50 % прибутку від експорту нафти. Емір здійснив ефективні кроки для розвитку нафтової галузі в Катарі, а також для налагодження надійної системи управління підприємствами з видобутку нафти.

Окрім іншого, в той період було створено першу регулярну школу для хлопчиків і таку ж школу для дівчат. Почали фінансуватись місця в університетах. Було засновано перший стаціонарний шпиталь. Шейх Алі також контролював будівництво міжнародного аеропорту Дохи, кількох автотранспортних мереж, портових споруд, об'єктів систем водопостачання й електропостачання. Він започаткував додаткові урядові департаменти й міністерства, а також перші в країні акціонерні товариства. Колишні британські офіцери були призначені на відповідальні пости, зокрема Рональд Кокрейн став відповідальним за організацію роботи поліції, а Філіп Плант став радником еміра.

На початку 1950-их років у країні спалахнули заворушення нафтовиків, які були невдоволені політикою власників нафтових компаній. Шейх Алі був посередником у перемовинах між сторонами. До 1956 року учасники протестів у столиці почали висловлювати своє вороже ставлення до еміра. Одна з найбільших акцій протесту відбулась того ж року, в ній узяли участь близько 2 000 осіб, більшість із яких були нафтовиками й високопосадовцями Катару, які перебували в союзі з арабськими націоналістами.

У травні 1960 року двоюрідний брат шейха Алі здійснив на нього замах із застосуванням вогнепальної зброї. Подія сталась у вихідній резиденції еміра в Бейруті. Формальною причиною замаху було названо фінансові суперечності. Невдовзі катарська опозиція поширила в Катарі та 15 інших арабських країнах листівки, в яких звинувачувала шейха Алі в тому, що він «подорожував за кордоном у власне задоволення в той час, як його народ потерпав через злидні та хвороби». Чутки про непомірну заможність шейха Алі поширювались і в західній пресі, стверджувалось, що він привласнив собі $12,5 млн з державних $50 млн прибутку від видобутку нафти 1959 року.

24 жовтня 1960 року шейх Алі зрікся престолу на користь свого сина Ахмада. Після свого зречення Алі впродовж кількох років жив у Катарі, залишаючись соціально активним та спілкуючись із багатьма мусульманськими вченими.

Алі бін Абдалла Аль Тані хворів на цукровий діабет. В останні роки свого життя перебував у Лівані. Помер у бейрутському шпиталі Барбір 31 серпня 1974 року. Його тіло доправили до Катару, де й був похований на цвинтарі в муніципалітеті Аль-Раян.

Діти

Шейх Алі мав 14 дітей: 11 синів і 3 дочок.

Примітки

1. Buyers, Christopher. . Royal Ark. Архів оригіналу за 6 грудня 2016. Процитовано 15 листопада 2018.
2. Buyers, Christopher. . Royal Ark. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 15 листопада 2018.
3. . Diwan. Архів оригіналу за 21 червня 2012. Процитовано 15 листопада 2018.
4. Herb, Michael (2014). . Cornell University Press. ISBN . Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 16 листопада 2018.
5. . The Kansas City Times. 31 травня 1960. с. 8. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 16 листопада 2018.
6. Yitzhak Oron (1960). . Т. 1. London: Weidenfeld & Nicolson Ltd. с. 406. Архів оригіналу за 21 червня 2017. Процитовано 16 листопада 2018.

Джерела

• Родовід [ 8 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Офіційна сторінка [ 11 листопада 2016 у Wayback Machine.]