Аль-Мунзір IV

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Аль-Мунзір.

Аль-Мунзір IV ібн аль-Мунзір (помер 578 року) — малік держави Лахмідів у 574—578 роках, син маліка аль-Мунзіра III. Вів невдалу війну з правителем держави Гассанідів аль-Мунзіром.

Аль-Мунзір IV
Малік держави Лахмідів
Правління	574—578
Попередник	сасанідський намісник
Наступник	Ійас ібн Кабіс
Біографічні дані
Народження	6 століття
Смерть	580
Діти	^d
Династія	Лахміди
Батько	Аль-Мунзір III

Походження і прихід до влади

Аль-Мунзір ібн аль-Мунзір був одним з молодших, якщо не самим молодшим сином лахмідського маліка аль-Мунзіра III від кіндітської принцеси Хінд, дочки маліка Кінди аль-Харіса ібн Амра. За свідченнями аль-Хіллі, аль-Мунзір брав участь у військових походах ще в правління свого старшого брата Амра III, зокрема, під час його невдалого походу на плем'я ар-Рабаб. Відомо, що прийшовши до влади, Амр III призначив своїх рідних братів правителями підлеглих йому арабських племен (можливо, поставивши над ними Кабуса як правителя всієї периферії), таким чином, аль-Мунзір з ранніх років почав брати участь в управлінні лахмідської держави.

Аль-Мунзір успадкував престол після свого старшого брата Кабуса, померлого в кінці 573 року. Оскільки спадкування лахмідського престолу було пов'язано з обов'язковим затвердженням претендента сасанідським шаханшахом, аль-Мунзір повинен був пройти співбесіду з Хосровом I Ануширваном і отримати його найвище схвалення. Однак саме в цей час шаханшах Хосров був зайнятий війною з Візантією та до затвердження нового лахмідського маліка передав управління Хірою шахрабу (наміснику) провінції Віх-Кавад. Протягом наступного року Хосров, судячи з усього, все-таки зустрівся з аль-Мунзіром і в другій половині або наприкінці 574 року аль-Мунзір IV зайняв престол держави Лахмідів.

Правління

Недовге правління аль-Мунзіра IV пройшло в постійних війнах. В середині 575 року між Візантією та Сасанідським Іраном було укладено нове перемир'я, за умовами якого припинялися військові дії в Месопотамії. Проте араби, судячи з усього, не підпали під дію цієї угоди, що мало для аль-Мунзіра катастрофічні наслідки. В кінці року малік гассанідських арабів аль-Мунзір ібн Харіс на чолі великого війська вдерся в землі Лахмідів і незабаром захопив столицю аль-Мунзіра IV Хіру. Перебивши гарнізон, гассаніди розорили і спалили лахмідську столицю і через 5 днів покинули її, взявши додому багату здобич у вигляді коней та верблюдів.

Через деякий час аль-Мунзір, прагнучи взяти реванш над маліком гасанідів, виступив проти нього на чолі свого війська при підтримці сасанідського загону. Як повідомляють Іоанн Ефеський та Михайло Сирієць, аль-Мунзір ібн Харіс був заздалегідь попереджений про майбутнє вторгнення лахмідів, тому виступив зі своїм військом назустріч ворогові. Дізнавшись від розвідників, де знаходиться аль-Мунзір IV з військом, гассанідський малік рушив на нього і атакував, зненацька заставши лахмідів. Аль-Мунзір IV був розбитий, його ставка розграбована і спалена. Після цього гассаніди знову повернулися в свої володіння з великою здобиччю і полоненими. Ця поразка аль-Мунзіра датується Михайлом Сирійцем 899 роком селевкідської ери (вересень 577 — серпень 578 років), Іоанном Ефеським — 578 роком.

Про проблеми аль-Мунзіра у внутрішній політиці оповідає Абу ль-Фарадж аль-Ісфагані у своїй «Книзі пісень». Відповідно до цього джерела, аль-Мунзір IV несправедливо поводився з підданими і довільно забирав їх майно. Така поведінка маліка довели хірців до бажання вбити його. Дізнавшись про це, аль-Мунзір звернувся до Зайда (Аді) ібн Хаммада, товариша свого батька і колишнього намісника Хіри, просячи допомоги і обіцяючи відмовитися від влади. Зайд ібн Хаммад зумів заспокоїти підданих, поставивши умовою, що у аль-Мунзіра залишиться лише формальний титул маліка і функції командувача в період набігів і воєн, фактична ж влада перейде до керівника обраного хірцями. Згідно «Книзі пісень», лахмідський малік «прийняв це і зрадів». Описані події, судячи з усього, мали місце в самому кінці правління аль-Мунзіра, коли хірські аристократи, стомлені регулярною «експропріацією» свого майна для ведення невдалих воєн з гассанідами, задумала позбутися свого правителя.

Розповідь про спробу хірців вбити аль-Мунзіра, крім іншого, дає уявлення про релігійні вірування лахмідського маліка та його підданих. Залишаючись прихильником традиційних язичницьких культів, аль-Мунзір IV, звертаючись до хірців, клянеться богинями Аллат та аль-Уззою, а в розмові із Зайдом ібн Хаммадом посилається на арабського ідола Сибда (Сабда або Субда).

Аль-Мунзир IV помер у 2-й половині або наприкінці 578 року при невідомих обставинах. Шаханшах Хосров I Ануширван на той час, поки визначиться з наступником аль-Мунзіра на престолі Лахмідів, поставив на чолі Хіри тайїтського вождя Ійаса ібн Кабіса в якості тимчасового правителя. Через кілька місяців, приблизно в лютому 579 року, шаханшах затвердив маліком лахмідської держави ан-Нумана — одного з синів аль-Мунзіра IV.

Родина

У аль-Мунзіра від різних дружин і наложниць було більше десяти синів і кілька дочок. Старшим і найздібнішим з його синів аль-Хіллі називає аль-Асуада, відданого на виховання в знатний рід Бану Маріна. Іншим відомим по імені сином аль-Мунзіра був ан-Нуман, народжений від єврейської невільниці Сальми, дочки ювеліра з Фадака, подарованої аль-Мунзіру аль-Харісом ібн Хісном з кудаітського племені Бану Кальб Ібн Уабара. Ан-Нуман виховувався в знатному роді Бану Аййуб і в підсумку був обраний сасанідським шаханшахом в якості наступника батька на престолі Лахмідів. Незважаючи на те, що аль-Асуад виступив суперником ан-Нумана в боротьбі за престол, в подальшому він був призначений правителем племені ар-Рабаб.

З дочок аль-Мунзіра відомі Хінд Молодша (деякі джерела, наприклад, Кітаб аль-Аган, вважають її дочкою ан-Нумана III і, відповідно, онукою аль-Мунзіра), стала дружиною Аді ібн Зайда і згодом прийняла християнство, і Мауія (або Марія), яка також стала християнкою. Матір'ю Хінд Молодшої аль-Хіллі називає Марію Кіндитську, теж християнку.

Примітки

1. Мишин, 2017, с. 199, 224.
2. Мишин, 2017, с. 211.
3. Мишин, 2017, с. 224.
4. Мишин, 2017, с. 35—37.
5. Мишин, 2017, с. 224—225.
6. Мишин, 2017, с. 225—226.
7. Мишин, 2017, с. 226—228.
8. Мишин, 2017, с. 340—341.
9. Мишин, 2017, с. 37, 228.
10. Мишин, 2017, с. 228—230.
11. Мишин, 2017, с. 283.
12. Мишин, 2017, с. 231.
13. Мишин, 2017, с. 366—367.

Література

• Мишин Д. Е. История государства Лахмидов : ( )[рос.]. — Москва : Садра, 2017. — 448 с. — .