У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алексєєв Ники фор Єфре мович Алексє єв рос Никифор Ефремович Алексеев

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Алексєєв.

Ники́фор Єфре́мович Алексє́єв (рос. Никифор Ефремович Алексеев; 2 (15) червня 1889(18890615), Пляшивцево — 22 квітня 1956) — радянський військовий діяч, генерал-майор танкових військ.

Никифор Єфремович Алексєєв
рос. Никифор Ефремович Алексеев

Народження	15 (27) червня 1889 Смоленська губернія, Російська імперія
Смерть	22 квітня 1956(1956-04-22) (66 років)
Поховання	Лук'янівське військове кладовище
Країна	СРСР
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Підготовча група Військової академії РСЧА (1922) Військова академія імені М. В. Фрунзе (1926) Курси партполітподготовки командирів-єдиноначальників при ВПА (1930) Академічні курси технічного удосконалення комскладу при ВАММ (1932)
Роки служби	1911—1946
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор
Командування
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна у Росії Вторгнення СРСР до Польщі Німецько-радянська війна
Нагороди

Біографія

Народився 2 (15) червня 1889(18890615) року в селі Пляшивцевому Дорогобузького повіту Смоленської губернії (нині Смоленська область) в селянській родині. Росіянин.

В армії з 1911 року. Учасник Першої світової війни, командир взводу шкільного полку 17-ї кавалерійської дивізії на Північному фронті, вахмістр. З липня 1917 року у Червоній гвардії, начальник загону, потім з листопада 1917 року Дорогобузький повітовий воєнком.

Учасник Громадянської війни у Росії:

до серпня 1918 року Дорогобузький повітовий воєнний комісар;
у серпні 1918 — квітні 1919 року — голова Дорогобузької повітової надзвичайної комісії;
з квітня 1919 року по січень 1920-го — начальник кінної команди 28-го стрілецького батальйону Смоленської ГУБНК;
з січня по листопад 1920 року — командир кавалерійського ескадрону окремої стрілецької дивізії військ 16-ї армії;
з листопада 1920 по лютий 1921 року — командир 19-го кавалерійського полку 19-ї стрілецької дивізії;
з лютого по квітень 1921 року — начальник зведеного бойового загону при 1-шій бойовій ділянці Тамбовської губернії;
з квітня по листопад 1921 року — командир окремого кавалерійського дивізіону 11-ї окремої кавалерійської бригади.

Після війни, з листопада 1921 року, слухач Військової академії РСЧА.

з жовтня 1926 по листопад 1931 року (з перервою на навчання з жовтня 1929 по квітень 1930 року) — командир 67-го кавалерійського полку 11-ї (з 1930 року — 10-ї) кавалерійської дивізії;
з листопада 1931 по січень 1932 року — начальник 1-го сектора автобронетанкових частин ПКВО;
з вересня 1932 по січень 1934 року — начальник штабу 32-ї механізованої бригади;
з січня 1934 по січень 1937 року — начальник школи молодшого командного складу 6-ї механізованої бригади, потім — школи молодшого начскладу 11-го механізованого корпусу (з січня 1936 по січень 1937 року в спецвідрядженні, командир окремого бронетанкового полку);
з грудня 1937 по квітень 1938 року — інспектор автобронетанкових частин 1-го кавалерійського корпусу;
з квітня по червень 1938 року на аналогічній посаді в 4-му кавалерійському корпусі;
з червня 1938 по червень 1939 року виконувач посади командира 24-ї легкотанкової бригади;
з 1939 по 1941 рік — начальник відділу постачання пальним КОВО. 4 листопада 1939 року йому присвоєне військове звання комбрига. Учасник походу в Західну Україну, начальник відділу постачання пальним Українського фронту. Генерал-майор з 4 червня 1940 року (постанова РНК СРСР № 945).

В ході і після німецько-радянської війни:

до травня 1942 року — начальник відділу постачання пальним Південно-Західного фронту;
з травня по червень 1942 року виконувач посади окружного інтенданта, а з в червня по серпень 1942 року — окружний інтендант ПКВО;
з серпня по листопад 1942 року — начальник тилу, а з серпня по листопад 1942 року — заступник командувача з тилу 5-ї танкової армії;
з листопада 1942 по квітень 1943 року — в розпорядженні Головного управління тилу Червоної армії.
з квітня 1943 по травень 1946 року — начальник 2-го Ульяновського танкового училища;
з травня по грудень 1946 року — начальник гвардійського Сиваського танкового училища.

Наказом МВС СРСР № 0960 від 24 грудня 1946 року звільнений у відставку за статтею № 43 (через хворобу).

Помер 22 квітня 1956 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому цвинтарі (ділянка № 2).

Нагороди

Нагороджений:

ордени: Червоного Прапора РРФСР (1926), три Червоного Прапора (3 листопада 1944, 22 листопала 1944, 21 лютого 1945), Червоної Зірки (16 грудня 1943);
медалі: «XX років РСЧА».

Примітки

База даних «Подвиг народу»(рос.)

Література

Смірнов Ю. І. «Фронтовое милосердие». — Москва: Воєнвидав, 1991(рос.).

[ПН-1] База даних «Подвиг народу»(рос.)