Автоматна латунь

Автома́тна лату́нь або свинце́виста лату́нь (англ. leaded brass) — легована свинцем латунь, яка призначена для швидкісної обробки на металорізальних верстатах-автоматах.

Властивості

Свинцевисті латуні містять 56…75 % Сu, 0,7…3,0 % РЬ, решта — цинк. З підвищенням вмісту свинцю зменшується пластичність автоматної латуні, але поліпшуються її антифрикційні властивості (частки свинцю є своєрідним мастилом). Автоматна латунь відзначається значною корозійною стійкістю у повітрі, прісній і холодній воді. Міцність її підвищують, додатково легуючи залізом, що також збільшує температуру рекристалізації. Найчастіше застосовується марка латуні ЛС 59-1, що містить 57…60 % міді 0,8…1,9 % свинцю, решта цинк (37,05…42,2 %) та домішки (до 0,75 %) і саме цю марку латуні зазвичай називають автоматною.

Механічні властивості автоматних латуней залежать від хімічного складу та стану сплаву (м'який чи нагартований): границя міцності 300…600 МН/м², відносне видовження 2…50 %. Латунь легко піддається обробці тиском у гарячому та холодному стані.

Використання

Автоматні латуні випускають у вигляді штаб, листів, прутків, стрічок або дроту, з яких виготовляють в умовах масового виробництва болти, гайки, гвинти, зубчасті колеса, деталі для годинників, втулки тощо. Сплав (ЛС 59-1, ЛС64-2 зокрема) має добрі антифрикційні властивості і може використовуватись при виготовленні підшипників ковзання та напрямних елементів металорізальних верстатів.

Див. також

• Автоматна сталь

Примітки

1. Автоматна латунь [ 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
2. Автоматная латунь // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
3. ДСТУ ГОСТ 15527:2005 Сплави мідно-цинкові (латуні), оброблювані тиском. Марки (ГОСТ 15527-2004, IDT)
4. Гуляев А. П., 1974. — С.515
5. Смирнягин А. П., 1986. — С.143-146.

Джерела

• Гуляев А. П. Металловедение. Учебник для вузов. 6-е изд., перераб. и доп. — М.: Металлургия, 1986. — 544 с.
• Смирнягин А. П. Промышленные цветные металлы и сплавы. Справочник. Третье, дополненное и переработанное издание / А. П. Смирнягин, Н. А. Смирнягина Н. А., А. В. Белова. — М.: Металлургия, 1974. — 488 с.