Інфікс від лат infix вставлений службова морфема яку вставляють у середину кореня чи основи при творенні похідних слів а

Інфікс (від лат. infix — вставлений) — службова морфема, яку вставляють у середину кореня чи основи при творенні похідних слів або граматичних форм.

Інфікс характерний для мов народів Південно-Східної Азії і відсутній в українській мові.

Інфіксáція — вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, уставлених у середину кореня: лат. vici «переміг» — vinco «перемагаю», таг. sulat «письмо» — sumulat «писати». Можна знайти низку міжмовних етимологічних паралелей, у яких з одного боку виступають інфіговані форми, а з другого — неінфіговані: укр. легеня, іго, лизати — нім. Lunge, лит. jùngas, лат. ling-. На підставі цього можна припустити, що інфіксація була певний час чинним словотворчим засобом ще й після виокремлення індоєвропейських діалектів, що дали початок різним групам цієї родини.

Див. також

Література

Н. Ф. Клименко. Інфікс // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — .

І.З. Буроковський (2007). . Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 1 лютого 2018.

[1] І.З. Буроковський (2007). . Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 1 лютого 2018.