Іван Тавчар

Іван Тавчар (словен. Ivan Tavčar, *28 серпня 1851(18510828), Поляне-над-Шкофьо Локо —†19 лютого 1923, Любляна) — словенський письменник, політик і правник.

Іван Тавчар
словен. Ivan Tavčar
Народився	28 серпня 1851(18510828) Поляне-над-Шкофьо Локо
Помер	19 лютого 1923 Любляна ·колоректальний рак
Поховання	Вісоко при Полянах^[1]
Країна	Королівство Сербів, Хорватів і Словенців  Долитавщина  Австрійська імперія
Національність	словенець
Діяльність	письменник
Alma mater	Віденський університет і ^d
Знання мов	словенська^[2]
Членство	Сокіл
Посада	^d^[3] і Q116814958?
Партія	^d
Конфесія	католицтво
Батько	Янеш Тавчар
Мати	Незо Перко
У шлюбі з	Франьйо Кошеніні
Діти	^d^[1]
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з селянської родини. Народився 1851 року у селищі Поляне-над-Шкофьо Локо. З 1858 навчався у початковій школі в своєму селищі. Після цього продовжив навчання у Любляні до 1863 року. Того ж року поступив до гімназії. Тавчар, навчаючись у гімназії, захопився літературою.

У 1871 році вступив на юридичний факультет Віденського університету. Під час навчання в університеті публікується в журналах «Дзвін», «Люблянський дзвін», «Слован». У 1875 році отримав диплом правника й поступив на роботу до адвокатської контори в Любляні.

У 1877—1880 роках працює в місті Крань. 1880 року повертається до Любляни. Тут в 1884 році відкрив власну адвокатську контору. У 1889 році стає одним з фундаторів Адвокатського товариства.

Водночас з 1886 по 1902 року був президентом Драматичного клубу. На цій посаді велику увагу приділяв розвитку словенського театру. У 1904 році за ініціативи Тавчара утворюється Асоціація словенських письменників і журналістів.

В 1880-х роках стає одним з лідерів Національної прогресивної партії. У 1901—1907 роках був депутатом Національних зборів герцогства Крайна.

З 1911 до 1921 року був очільником Люблянської жупанії. У 1918 році сприяв утворенню Югославії. Змінив назву національної прогресивної партії на Югославську демократичну партію. Був прихильником югославського унітаризму, тобто злиття словенців, хорватів та сербів в єдину націю.

З 1918 до 1920 року очолював літературне і наукове товариство «Матиця словенська». У 1921 році він був обраний почесним громадянином Любляни. Наприкінці життя відійшов від справ й оселився в Любляні, де й помер у 1923 році.

Творчість

Перші літературні твори Івана Тавчара пов'язані з розробкою селянської теми. Життя селян з великою художньою силою показана їм у циклах оповідань «В горах» (1876—1888 роки), «В Залі» (1894 рік). В останньому торкнувся гострих соціальних проблем, зокрема переселення словенських селян в Америку.

Посиленням реалізму характеризуються пізні історичні повісті Тавчара «Життя мого життя» (1883 рік) і «Писар із замку» (1889 рік), а також сатирична антиутопія про віддалене майбутнє «4000-й рік» (1891 рік), в якій Тавчар прогнозує, що стало б з Любляною у 4000 році, якби здійснилися задуми клерикальної реакції.

Примітки

1. Slovenska biografija — Znanstvenoraziskovalni center Slovenske akademije znanosti in umetnosti. — ISSN 2350-5370
   d:Track:Q15975890d:Track:Q15977604
2. CONOR.Sl
   d:Track:Q16744133
3. https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Tavcar.shtml

Джерела

• Igor Grdina, Slovenci med tradicijo in perspektivo: politični mozaik 1860—1918 (Ljubljana: Študentska založba, 2003).

Посилання

• Тавчар // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.