Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту У Вікіпедії є стат

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Афендик.

Афендик Іван Корнилійович (*р., м. н. невід. — †після 1848, м. см. невід.) — російський державний та банківський діяч з української шляхти. Віце-губернатор, статський радник Російської імперії.

Син бунчукового товариша Гетьманщини, сотника Бориспільської сотні , онук Київського полкового хорунжого Максима Афендика.

Біографія

Син , бунчукового товариша, онук Максима Афендика.

Близько 1791 — студент класу поетики Києво-Могилянської академії.

Вчився, очевидно, лише до класу філософії, бо вже 24 жовтня 1795 розпочав службу у й менш ніж через пів року (18 березня 1796) дістав свій перший чин — .

Кар'єру завершив у чині дійсного статського радника, який одержав 7 серпня 1836.

Протягом життя обіймав ряд адміністративних посад, головним чином, у Санкт-Петербурзі, у фінансових державних установах: працював у (з 9 грудня 1802), у займався справами державних банків (з 27 серпня 1803), був секретарем (від 1 січня 1812).

Під час Французько-російської війни 1812–1815 перебував на посаді бухгалтера і працівника комітету петербурзького ополчення, що займався постачанням провіанту.

Після війни продовжував працювати у Департаменті державного майна: 21 січня 1822 — правитель Канцелярії, а від 3 серпня 1826 — начальник 1-го відділення.

У 1830-х роках обіймав посади Волинського (1832–1837) та Псковського (1837) віце-губернатора.

З 3 червня 1837 — голова . Був ним ще 1848.

Відзначено державними нагородами: орденом св. Володимира IV ст. (1818) та III ст. (1829), І ст. (1840).

Був одружений із . Мав чотирьох синів (Федора, Корнилія, Василя й Олександра) та двох дочок (Катерину та Надію).

Література

Акты и документы.., отд. 2, т. 5. К., 1908;
Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 1.К., 1908.