Іван Вирипаєв

Іван Олександрович Вирипаєв (рос. Иван Александрович Вырыпаев; нар. 3 серпня 1974, Іркутськ, РСФСР) — польський драматург російського походження, актор та режисер театру і кіно, сценарист, продюсер. Художній керівник театру «Практика» (2013 — 2016), засновник продюсерської компанії WEDA (Польща).

Іван Вирипаєв
рос. Иван Вырыпаев
Народився	3 серпня 1974(1974-08-03)^[1] (50 років) Іркутськ, СРСР^[1]
Громадянство	Росія  Республіка Польща
Діяльність	актор, сценарист, драматург, кінорежисер, театральний режисер, режисер
Alma mater	^d (1995) і Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Заклад	^d, ^d, ^d, Російський університет театрального мистецтва і Школа-студія МХАТ
Роки діяльності	1995 — донині
У шлюбі з	Поліна Агурєєва, Кароліна Грушка і ^d
IMDb	nm2196782
Нагороди та премії
Ніка Кінотавр Венеційський кінофестиваль ^d
Іван Вирипаєв у Вікісховищі

Життєпис

Батько — Олександр Миколайович Вирипаєв, викладач Іркутського педагогічного коледжу №1. Мати — Віра Тимофіївна Вирипаєва.

У 1995 році закінчив Іркутське театральне училище, після закінчення один сезон пропрацював актором Магаданського театру, згодом — два сезони актором Театру драми і комедії на Камчатці.

У 1998 році заснував Театр-студію «Простір гри» в Іркутську. Того ж року стає студентом Вищого театрального училища ім. Б. Щукіна, навчаючись заочно на відділенні «Режисер драматичного театру».

У 1999 — 2001 роках викладає майстерність актора в Іркутському театральному училищі, на курсі Вячеслава Кокоріна. У 2005-у створив агентство творчих проектів у галузі кіно, театру і літератури «Рух Kislorod». У 2006 році працював артдиректором театру «Практика» (з квітня 2013 року обіймає посаду художнього керівника театру «Практика»).

Вирипаєв здобув популярність в Європі як театральний драматург, режисер, автор ряду проектів. Його постановки, а також вистави за його п'єсами йдуть в Польщі, Німеччині, Чехії, Болгарії, Англії, Франції, Канаді. П'єса «Сни» переведена англійською, французькою, німецькою, болгарською, польською мовами, п'єса «Валентинів день» переведена німецькою, п'єса «Кисень» переведена на ряд іноземних мов.

Викладав у Російському інституті театрального мистецтва, у школі-студії МХАТ, Варшавській академії театрального мистецтва.

У липні 2019 року виступив у київському Будинку кіно із творчою зустрічю «Світи Івана Вирипаєва».

Живе та працює у Варшаві. До 2022 жив у Польщі та Росії, 21 травня 2022 року отримав польське громадянство.

За засудження російської агресії в Україні заочно засуджений Басманним районним судом м. Москва.

Сім'я

• Перша дружина — ^[ru], акторка
  • Син Геннадій (нар. 1994)
• Друга дружина (2003 — 2007) — Поліна Агуреева, акторка
  • Син Петро (нар. 26 жовтня 2004)
• Третя дружина — Кароліна Грушка, польська акторка
  • Донька (нар. 2012)

Письменник-драматург

Іван Вирипаєв на зустрічі із глядачами

П'єси

• 1999 — «Сни»
• 2000 — «Город, де я»
• 2001 — «Валентинів день»
• 2002 — «Кисень»
• 2004 — «Буття 2»
• 2006 — «Липень»
• 2008 — «Пояснити»
• 2009 — «Танець Делі»
• 2010 — «Комедія»
• 2011 — «Илюзії»
• 2011 — «DREAMWORKS»
• 2012 — «Літні осы кусають нас навіть у листопаді»
• 2012 — «Пьяні»
• 2012 — «UFO»
• 2014 — «Чому я навчився у змії»
• 2015 — «Сонячна лінія»
• 2016 — «Інтерв'ю S-FBP 4408»
• 2017 — «Іранська конференція»
• 2019 — «Хвилювання»

Театральний режисер

• «Ю» (Іркутськ)
• «Сни» (Іркутськ, Москва)
• «Макбет» (Іркутськ)
• «Місто, де я» (Іркутськ)
• «Пояснити» (^[ru], Москва)
• «Танец Делі» (Національний театр, Варшава)
• «Липень» (Театр «Народови», Варшава)
• «Комедія» (Театр «Практика»)
• «Илюзії» (Театр «Практика»)
• «Илюзії» (Національний театр у Кракові «Старий театр»)
• «Одруження» (Театр Студи, Варшава)
• «Інтерв'ю S-FBP 4408» (Большая Дмитровка, Москва)
• «Борис Годунов» (Большой Театр, Познань)
• «Щоденник Жеребцової Поліни» (Музей Варшавського повстання)
• «Дядя Ваня» (Польський театр ім. Арнольда Шифмана, Варшава)
• 2019, 17 квітня — ^[ru] (Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова, Санкт-Петербург)

Фільмографія

Актор

• 2002 —  — Іван Азовський
• 2006 —  — Гвідон
• 2006 — Бумер. Фільм другий — бомж у кав'ярні
• 2015 — Порятунок — фотограф

Режисер

• 2006 — Ейфорія
• 2009 — Кисень
• 2009 — Відчувати (кіноальманах «Коротке замикання»)
• 2009 — (анімаційний фільм)
• 2012 —
• 2015 — Порятунок

Сценарист

• 2002 — Гроші
• 2006 — Бумер. Фільм другий
• 2006 —
• 2006 — Ейфорія
• 2006 —
• 2007 — (по пьесе «Валентинов день»)
• 2009 — Кисень
• 2009 — Відчувати (кіноальманах «Коротке замикання»)
• 2010 —
• 2012 —
• 2015 — Порятунок

Продюсер

• 2010 —

Театральні постановки п'єс в Україні

П'єси Івана Вирипаєва ставляться на сценах українських театрів:

1.  — «Валентинів день» (реж. Леонід Остропольский, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки)
2. 2004 — «Кисень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
3.  — «Валентинів день» (реж. Микола Осіпов, Центр сучасного мистецтва «Нова сцена», Харків)
4.  — «Липень» (реж. Володимир Снігурченко, Харківський авторский театр «Котелок»)
5. 2012 — «Ілюзії» (реж. Олександр Баркар, Deep (театральна студія), Луганськ)
6. 2015 — «Танець “Делі”» (реж. Артур Невінчаний, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
7. 2016 — «Ілюзії» (реж. Стас Жирков, Театральна агенція «ТЕ-АРТ» / Київський академічний театр «Золоті ворота»)
8. 2017 — «О ДВА» за п’єсою «Кисень» (реж. , «Дикий Театр», Київ)
9. 2018 — «Ілюзії» (реж. , «Театр на Чайній», м. Одеса)
10. 2018 — «Валентинів день» (реж. Марія Лук’янова, Український малий драматичний театр, Київ)
11. 2018 — «Сонячна лінія» (реж. Олексій Райт, «МДТеатр» (Молодіжний драматичний театр), Харків)
12. 2019 — «Мрії оживають» за п’єсою «DreamWorks» (реж. Давид Петросян, Київський академічний драматичний театр на Подолі)
13. 2019 — «Шило на Мило» за п’єсою «Валентинів день» (реж. Денис Дикий, Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я»)
14. 2019 — «Сонячна лінія» (реж. Наталія Яновська, «Біла ворона», Київ)
15. 2019 — «Сни» (реж. Ігор Дем’янюк та , «На перехресті», Чернівці)
16. 2019 — «DreamWorks» (реж. Олексій Райт, Харківський молодіжний драматичний театр)
17. 2019 — «Ілюзії» (реж. Оксана Бандура, Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського)

Визнання та нагороди

• 2004 — Лауреат молодіжної премії «Триумф»
• Лауреат премії ім. Володіна «Надія російської драматургії»
• Друга премія на міжнародному фестивалі сучасної драматургії у Гайдельбергу (Німеччина)
• Гран-прі міжнародного фестивалю «Контакт» (м. Торунь, Польща) — за виставу «Кисень»
• Лауреат премії фестивалю «Нова драма» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
• Лауреат премії «Золота маска» (м. Москва) — за виставу «Кисень»
• Лауреат премії фестивалю «Кінотавр» у номінації «Кращий режисер» — за фільм «Кисень»
• Приз Гільдії кінознавців та кінокритиків РФ «Білий слон»
• 2004 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Буття 2»
• 2007 — Гран-прі фестивалю «Нова драма» — за виставу «Липень»
• Премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за дебютний фільм «Ейфорія»
• Спеціальний диплом журі фестивалю «Кінотавр» «За яскраве, експресійне образотворче рішення» за фільм «Ейфорія»
• Приз незалежного молодіжного журі 63 МКФ у Венеції «Золоте левеня» за фільм «Ейфорія»
• 2009 — Кращій драматург Німеччини
• 2010 — Лауреат премії «Текстура: Ім'я»
• Краща вистава XVIII «Міжнародного фестивалю мистецтв приємного та неприємного» (м. Лодзь, Польща)
• 2012 — Головна нагорода за внесок у розвиток Паспорт «Політики» (Польща)

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #131362542 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Іван Вирипаєв на сайті МХТ. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 11 серпня 2020.
3. «У искусства нет табу»: интервью с Иваном Вырыпаевым (рос.). «34mag.net ». 28 січня 2018. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 2020-9-03.
4. Сергій ВИННИЧЕНКО (3 серпня 2019). Наповнені «Світи Івана Вирипаєва» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
5. Юлія БИРЗУЛ (22 липня 2019). Українські актори про «Світи Івана Вирипаєва» (укр.). «Vomne.net». Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
6. Оксана ГРУШАНСКАЯ (22 липня 2019). Бізнес, тигр і мистецтво: що діється у світі Івана Вирипаєва (рос.). «ПроСтранство». Процитовано 11 серпня 2020.
7. Анастасія ФАНЫШЕВА (13 травня 2016). Иван Вырыпаев уходит из театра современной драмы «Практика» (рос.). «Hello». Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 2020-8-11.
8. Jacek CIEŚLAK (березень 2022). Ludzie bali się mówić, co naprawdę myślą (пол.). Ж-л «Театр» №3. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 2022-4-05.
9. Известный режиссер Вырыпаев получил гражданство Польши, отказавшись от российского. autoparus.by (російською) . Процитовано 11 травня 2023.
10. Розповсюджували «фейки» про армію: Росія заочно арештувала режисерів Роднянського та Вирипаєва. Главком. 17 травня 2023. Архів оригіналу за 11 жовтня 2023. Процитовано 14 жовтня 2023.
11. Алла ШЕНДЕРОВА (3 грудня 2008). Честный человек сегодня не может заниматься искусством (рос.). «OpenSpace.ru». Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 2020-8-11.
12. Иван Вырыпаев - Иллюзии. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
13. Иван Вырыпаев «Пьяные» | Читка в ЦСДР (16+). Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
14. Иван Вырыпаев Солнечная линия
15. ИРАНСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ. Читка пьесы Ивана Вырыпаева
16. Сергій ВИННИЧЕНКО (27 липня 2019). Антологія. Український театральний Вирипаєв (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 11 серпня 2020.
17. Валерий КІЧІН (26 березня 2007). Остров «Ника». Юбилейная церемония старейшей кинопремии России (рос.). «Российская газета» — Столичный выпуск № 4324. Архів оригіналу за 20 червня 2021. Процитовано 2020-8-11.

Посилання

• Іван Вирипаєв у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля»

Інтерв'ю

• Иван Вырыпаев: «Я знаю в фейках толк» («Как жить?» Миша Понятовский)