Ґазахський район азерб Qazax rayonu адміністративна одиниця на північному заході Азербайджану Адміністративний центр міс

Ґазахський район
азерб. Qazax rayonu
Адм. центр	Ґазах
Країна	Азербайджан
Номерний знак	35
Населення
- повне	91 142 осіб (2013)
- повна	701 км²
Висота
- максимальна	396 м
- мінімальна	396 м
Часовий пояс
Дата заснування	8 серпня 1930
Вебсайт	qazax-ih.gov.az
Код ISO 3166-2	AZ-QAZ
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Ґазахський район

Ґазахський район (азерб. Qazax rayonu) — адміністративна одиниця на північному заході Азербайджану. Адміністративний центр - місто Ґазах.

Географія

Район розташований у західній частині республіки, в східній частині широкої Гянджа-Ґазахської рівнини, що простяглася від гірських схилів Малого Кавказу до берега річки Кури. Територія району межує з Республікою Грузією на північному заході, Вірменською Республікою на півдні і південному заході. Колишні анклави Азербайджанської РСР на території Вірменської РСР Бархударли, Юхари Аскіпара і ^[en], а також прикордонні села ^[en], ^[en] і від початку 1990-х років фактично контролюються Вірменією.

Рельєф території району складний. По території протікають річки Агстафачай, , . Висота над рівнем моря біля берега Кури 100 метрів, на заході поступово досягає 1 000 метрів. Найвища точка — гора (1 316 м). Клімат району субтропічний, сухий, характеризується помірною зимою і жарким літом. Ґрунти бурі, світло-бурі, каштанові. Основна рослинність — чагарникові рослини, костриця, ковила, куничник, вівсюнець та інші злаки. На схилах гір і улоговинах ростуть ліси, що складаються здебільшого з дуба, клена і бука.

Історія

У 1480-ті рр. на південних кордонах Грузії — по річках Акстафі, Дебеду та ін. (області Ґазах, Памбак і Шурагель) оселилися тюркські племена.

Пізніше було утворено ^[ru], який увійшов до складу Росії разом з Картлі-Кахетинським царством, приєднаним за маніфестом Олександра I від 12 вересня 1801 року. , Ґазахський і стали татарськими дистанціями у складі Грузинської губернії.

На підставі закону про адміністративну реформу, затвердженого імператором Миколою I 10 квітня 1840 року під назвою «Установа для управління Закавказьким краєм» (рос. Учреждение для управления Закавказским краем), колишня Ґазахська дистанція, перейменована на Ґазахську ділянку в складі ^[ru], увійшла до Грузино-Імеретинської губернії.

Указом від 14 грудня 1846 року Ґазахська ділянка у складі Єлизаветпольського повіту увійшла до новоствореної Тифліської губернії.

Указом від 9 грудня 1867 року «Про перетворення управління Кавказького і Закавказького краю» (рос. О преобразовании управления Кавказского и Закавказского края) створено Єлизаветпольську губернію, до складу якої увійшов ^[ru], утворений замість скасованої Ґазахської ділянки.

Територія Ґазахського повіту становила 5 908,24 м², а населення — 130 тисяч осіб. За даними 1913 року, в Ґазахському повіті було 232 промислові власності, магазин солодощів, 33 водні млини, 15 заводів червоної цегли, 1 завод дерева-колоди, 1 шкіряний завод, понад 17 винних і коньячних заводів, 1 бавовняний і 1 цементний завод. 1929 року Ґазахський повіт було скасовано.

8 серпня 1930 року створено Ґазахський район, 24 січня 1939 року частину його передано до складу новоутвореного Агстафинського району.

Історичні пам'ятки

Станом на 1943 рік в районі була низка вірменських церков, і укріплених монастирів, хачкарів, руїн лазень і фортечних веж, а також залишки стародавніх поселень

Серед історичних архітектурних пам'яток району виділяються Шекер-гала XV століття, група мавзолеїв у селі XIX століття, мости Гатир, Гизил Хаджили, Кязим, Синих-керпен (XII століття), кругла ве жав селі XVIII століття, Вірменська церква VII—X століття поблизу села Аскіпара

Старовинні фортечні стіни на території району. Збереглася лише частина стін і веж, розкиданих по всьому схилу гори.
Середньовічна фортеця на схилах гори Геязен.
Вигляд Геязенської фортеці.

Адміністративний устрій

В районі знаходиться 1 місто і 21 село. Ґазахський міський муніципалітет охоплює місто Ґазах та населений пункт Н. Наріманов.

Сільські муніципалітети так:

Килимарство

Ґазах відомий як один із центрів азербайджанської школи килимарства. Величезна кількість килимів, витканих у Єлизаветпольскій губернії в 16-20-х століттях, поширені по всьому світу під загальною назвою «ґазахські килими» (Kazakh rugs, Kazak rugs).[1] [ 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. До початку XX століття були відомі і вірменські ґазахські килими.

Килим «Борчали». Ґазахська школа. Початок XX століття
Килим «Салахли». Ґазахська школа. Кінець XIX століття
Килим «Борчали». Ґазахська школа. Початок XX століття
Килим «Шихли». Ґазахська школа. XIX століття
Килим «Гарачоп». Ґазахська школа. XIX століття
Килим «Фахрали». Ґазахська школа. XIX століття
Килим з приватної колекції Грегорі Кімбла. Ґазахська школа. 1900 рік

Див. також

Примітки

«Утверждение русского владычества на Кавказе», т. XII. Тифлис, 1901, стр. 26. Цит. по изд.: Волкова Н. Г.. «Этнические процессы в Закавказье в XIX—XX веках», Кавказский Этнографический сборник, IV часть, Институт Этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, Москва, Наука, 1969.
Полное собрание законов Российской империи, собрание 1-е, т. XXVI, ст. 20007
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
Архів оригіналу за 27 травня 2008.
Мильман А. Ш. Политический строй Азербайджана в XIX—начале XX веков (административный аппарат и суд, формы и методы колониального управления). — Баку, 1966, с. 72
Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XV, ст. 13368
Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XXI, ст. 20701
Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XLII, ст. 45260
Щеблыкин, 1943, с. 71.

Література

Мильман А. Ш. Политический строй Азербайджана в XIX—начале XX веков (административный аппарат и суд, формы и методы колониального управления). — Баку, 1966
Памятники азербайджанского зодчества эпохи Низами (материалы) / Под ред. И. Джафарзаде. — Б. : Издательство АзФАН, 1943.
Казахский район // . — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — . (рос.)

Посилання

. Архів оригіналу за 18 жовтня 2018.

[Н._Г._Волкова-1] «Утверждение русского владычества на Кавказе», т. XII. Тифлис, 1901, стр. 26. Цит. по изд.: Волкова Н. Г.. «Этнические процессы в Закавказье в XIX—XX веках», Кавказский Этнографический сборник, IV часть, Институт Этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, Москва, Наука, 1969.

[2] Полное собрание законов Российской империи, собрание 1-е, т. XXVI, ст. 20007

[3] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.

[Кавказское_наместничество-4] Архів оригіналу за 27 травня 2008.

[5] Мильман А. Ш. Политический строй Азербайджана в XIX—начале XX веков (административный аппарат и суд, формы и методы колониального управления). — Баку, 1966, с. 72

[6] Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XV, ст. 13368

[7] Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XXI, ст. 20701

[8] Полное собрание законов Российской империи, собрание 2-е, т. XLII, ст. 45260

[FOOTNOTEЩеблыкин194371-9] Щеблыкин, 1943, с. 71.