Яковлев Юрій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яковлєв.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Яковлєв Юрій.

Я́ковлєв Ю́рій Васи́льович (рос. Яковлев Юрий Васильевич; 25 квітня 1928, Москва — 30 листопада 2013, там же) — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист СРСР (1976). Лауреат Державної премії СРСР (1979). Лауреат Державної премії Росії (1994). Один з найвидатніших акторів в історії радянського кінематографа.

Яковлєв Юрій Васильович
рос. Юрий Васильевич Яковлев
Ім'я при народженні	Юрий Васильевич Яковлев
Народився	25 квітня 1928(1928-04-25) Москва, СРСР^[1]
Помер	30 листопада 2013(2013-11-30) (85 років) Москва, Росія серцева недостатність
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, письменник, мемуарист
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1952)
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
Роки діяльності	1952–2013
У шлюбі з	^d і ^d
Діти	Яковлєва Олена Юріївна і ^d
IMDb	nm0945085
Нагороди та премії
^d (2011) ^d
Яковлєв Юрій Васильович у Вікісховищі

Біографія

Народився 25 квітня 1928 року, в Москві в сім'ї юриста Василя Васильовича і медсестри Ольги Михайлівни Яковлєвих.

З початком Великої Вітчизняної війни сім'ю евакуювали в Уфу, де Юрій працював разом з матір'ю в госпіталі. Після повернення до Москви в 1943 році навчався у вечірній школі, працював помічником механіка в гаражі, захоплювався дипломатією та іноземними мовами, збираючись вступати до МДІМВ.

Однак у 1948 році вирішив подати документи до ВДІКу. Приймальна комісія визнала зовнішність абітурієнта «некіногенічною», і тоді Яковлєв вступив до Щукінського училища на курс Цецилії Мансурової, яке закінчив 1952 року, одразу ж вступивши на службу в театр Вахтангова.

У 1953 році дебютував у кіно в першому албанському художньому фільмі «Великий воїн Албанії Скандербег» Сергія Юткевича, удостоєному спеціальної премії на 7-му Каннському кінофестивалі.

Першою великою кінороллю, що прославила молодого актора, стала роль князя Мишкіна у фільмі «Ідіот» (1958) Івана Пир'єва, яку він з успіхом грав і на театральній сцені. За спиною Яковлєва понад 70 фільмів і головні ролі в картинах провідних радянських режисерів (Леонід Гайдай, Ельдар Рязанов, Георгій Данелія, Тетяна Ліознова, Володимир Басов та інші).

З кінця 1950-х років займався також закадровим озвучуванням фільмів, а потім і мультфільмів.

Вболівав за московський футбольний клуб «Спартак».

В останні роки життя не знімався в кіно, а заключною роллю став постарілий Іполит у продовженні «Іронії долі» (2007), знятому через 32 роки після виходу першого фільму.

Востаннє Юрій Васильович в театрі зіграв роль Петра Соріна у виставі «Чайка» за однойменною п'єсою Антона Чехова.

Останні роки життя, смерть та похорон

Востаннє з'явився на публіці 5 листопада 2013 року на благодійному концерті-премії Фонду «Артист».

Помер у віці 85 років 30 листопада 2013 року в Москві в одній із московських лікарень після тривалої хвороби. Причиною смерті став серцевий напад або набряк легенів. Прощання з актором відбулося 3 грудня 2013 року в Театрі імені Вахтангова. Похований на Новодівочому кладовищі.

Фільмографія

Знімався у кіно з 1956 р. Зіграв понад 70 ролей, в тому числі у фільмах:

• «Ідіот» (1958, князь Мишкін),
• «Людина нізвідки» (1961, Володимир Поражаєв),
• «Гусарська балада» (1962, поручик Ржевський),
• «Анна Кареніна» (1967, Облонський),
• «Сюжет для невеликого оповідання» (1970, Потапенко),
• «Іван Васильович змінює професію» (1973, Бунша та Іван Грозний),
• «Любов земна»
• «Доля» (1975—1978, Брюханов, Золота медаль ім. О.Довженка, Державна премія СРСР, 1979),
• «Іронія долі, або З легкою парою!» (1976, Іполіт),
• «Три непогожих дня» (1978, Ігор Васильович Корнілов),
• «Три роки» (1980, Панаурін),
• Кін-дза-дза! (1986, Бі, пацак),
• Віват, гардемарини! (1991, Степан Апраксін),
• ^[ru] (1995, генерал),
• Іронія долі. Продовження (2007, Іполіт Георгійович).

В українських стрічках:

• «Сутичка» (1972, Юхим),
• «До розслідування приступити» (1986–1987, т/ф, 4 с, Звягінцев).

Література

• Гольденберг М. Ю. Яковлев. М., 1967;
• Труд актера. Вьп. 21-й. М., 1974;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.5І9;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.913;
• Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С.444—445.

Примітки

1. Яковлев Юрий Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. . Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 30 листопада 2013.
3. Юрий Яковлев: Я-то знаю, что попал не в свое время. Российская газета. 30 листопада 2013. Процитовано 4 жовтня 2022.
4. Третяк, Алексей. Словом, мы все больны… футболом. www.championat.com (рос.). Процитовано 4 жовтня 2022.
5. Глаза князя Мышкина Умер Юрий Яковлев. Lenta.RU (рос.). Процитовано 4 жовтня 2022.
6. https://utro.ru/author/Сергей%20БОБЧИНСКИЙ, Сергей БОБЧИНСКИЙ:. СМИ: Юрий Яковлев угас за сутки. utro.ru. Процитовано 4 жовтня 2022.
7. Юрий Яковлев похоронен на Новодевичьем кладбище. vesti.ru (рос.). Процитовано 4 жовтня 2022.

Посилання