Шривіджая

Шривіджа́йська імпе́рія (Śrivijaya) — морське торгове королівство, яке процвітало між VII та XII ст. на Малайському архіпелазі. Королівство, яке бере початок у Палембангу на Суматрі, хутко поширило свій вплив і почало контролювати Малаккську протоку. Вплив Шривіджайського королівства базувався на контролі міжнародної морської торгівлі не лише на архіпелазі, але також і з Китаєм та Індією.

Шривіджая
Дата створення / заснування	650
Країна	Індонезія
Столиця	Палембанг
Місце розташування	Південна Суматра Палембанг
Форма правління	монархія
Замінений на	^d і (Сінгапура)
Мова комунікації	санскрит
Час/дата припинення існування	1377
Офіційна релігія	Махаяна, Ваджраяна і індуїзм
Шривіджая у Вікісховищі

Координати: 0° пн. ш. 102° сх. д. / 0° пн. ш. 102° сх. д. / 0; 102

Період могутності

Точна хронологія та конкретні перипетії зародження царства Шривіджаї досі не з'ясовані. Вважається, що його виникнення припадає на 5-6 ст., проте перші достовірні свідчення про його існування датуються лише 70-ми рр. 7 ст. — вони містяться в китайських хроніках, де згадується володар (Джайнаша). Центр держави знаходився на горі Сегунтанг на місці сучасного м. Палембанг. На чолі Шривіджаї стояла династія (царів гори), які сповідували буддизм махаяни. Цар Шривіджаї звався (цар). Шривіджая також була головним релігійним центром у регіоні, дотримуючись буддизму, і пунктом зупинки китайських паломників на їхньому шляху в Індію. Королі Шривіджаї навіть заснували кілька монастирів у Негапатамі (Індія). Секрет піднесення Шривіджаї полягав у її контролі над важливими шляхами морської торгівлі між Індією і Китаєм. Для цього були створені сильні армія і флот. У 80-х рр. хаджі Джаянаса підкорив всю південно-східну Суматру та західнояванську державу (Тарума). До кінця 8 ст. Шривіджая підкорила більшу частину Суматри, малайські колонії на Калімантані та більшу частину Малаккського півострова.

Шривіджая продовжувала зростати: до 1000 року імперія контролювала більшу частину Яви, але незабаром острів завоювало Кола, морське та торгове королівство, що вважало Шривіджаю перепоною морським торговим маршрутам між південними та східними частинами королівства. Близько 1025 року Чола захопила Палембанг, полонивши короля Санграму Віджаятунггавармана та вивізши зі столиці всі скарби. Після цього загарбники почали нападати на інші частини імперії.

Занепад

У 1045 році вдалося відновити незалежність. Проте вона тривала десь до 1077 року, коли Шривіджаю на правах напівавтономного утворення було включено до імперії Чола. У середині 1150-х роках незалежність Шривіджаї було відновлено. На той час вона контролювала лише частку Суматри. 1183 року скинула залежність Шривіджаї царство Мелаю, чим зумовило подальший занепад. Доволі швидко за цим панівну роль на Суматрі взяло Мелаю (столиця (Джамбі)), на той час вже васал Сінгасарі. Шривіджая фактично зменшилося до володіння навколо своєї столиці. У 1275 і 1288 роках Шривіджая зазнало поразок від (Кертанагари), магараджи (Сінгасарі), внаслідок чого припинила своє існування.

Джерела

• Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу.: Підручник. Київ. «Либідь». 2002. - 736с. с.670-675.

Література

• Pierre-Yves Manguin. Srivijaya: Trade and Connectivity in the Pre-modern Malay World. Journal of Urban Archaeology, 2021, 3, pp.87-100. 10.1484/J.JUA.5.123677. halshs-03627932(англ.)