Фінське танго жанр танцювальної музики і відповідний соціальний парний танець який розвинувся з аргентинського танго в 1

Фінське танго — жанр танцювальної музики і відповідний соціальний парний танець, який розвинувся з аргентинського танго в 1940-ві роки і зберігає популярність до теперішнього часу. Фінське танго — один з національних символів Фінляндії, частина її нематеріальної культурної спадщини. Це один з найпопулярніших естрадних жанрів, композиції танго виконуються як на концертах, так і наживо на танцювальних майданчиках у літню пору, часто звучать по національному радіо і телебаченню.

Історія

Фінське танго як музичний стиль з'явилося в Фінляндії в середині 1940-х років. Найбільшу популярність фінське танго набуло в 1950—1960-ті, після появи на світ музичної композиції Унто Мононена «Казкова країна» (фін. Satumaa), яка стала відома у виконанні Рейо Тайпале.

Музичні особливості

У музичному відношенні фінське танго — це європеїзований варіант аргентинського танго з чітким ритмом, ясною мелодією і вокальною партією, для нього не характерні синкопи, контрапункти, проте нерідко під час приспіву ритм змінюється і наближається до ритму румби або бегіна. Традиційно фінське танго виконується ансамблем, що складається з акордеону, ритм-групи (бас-гітари і барабанів), гітари. Фінське танго майже не буває суто інструментальним і допускає використання широкого кола інструментів (духових, синтезаторів, електрогітар). Сучасне фінське танго має характерне естрадне звучання.

Старе танго

Старе фінське танго (фін. Wanha tango) — варіант танго, що виник у провінційній і сільській Фінляндії в першій половині XX століття. Мода на танго в 1910-ті роки породила в Фінляндії загальнонаціональний інтерес до цього танцю, але навчання в танцшколах під керівництвом викладачів було можливо тільки у великих містах — Гельсінкі, Тампере, Турку. Решта освоювала новий танець стихійно, просто спостерігаючи за танцюючими городянами зі столиць і танцями на кіноекранах, що призвело до появи оригінального танцювального ідіома. Важливу роль у становленні нового танцю, танцювального костюму відіграли циганські громади Фінляндії. Під час Зимової війни і «війни-продовження» танцювальні вечори були під негласною забороною, а в повоєнний час виник новий стиль танцю, який назвали «фінським танго», а старе провінційне танго стало забуватися. Ключову роль у відновленні танцю відіграв викладач танців Юхані Тахванайнен (Juhani Tahvanainen), який на початку 2000-х років виявив у своїх учнів, літніх пар з фінських шведів, особливі кроки й фігури, які ті визначали як ті, що належать танго. Кропітка робота з пошуку слідів старої танцювальної культури в її літніх носіїв, збір усних відомостей і спогадів свідків та учасників танцювальних вечорів 1920—1930-х, а також перегляд довоєнного фінського художнього і документального кінематографу, дозволили Ю. Тахванайнену реконструювати танець, якому він дав ім'я «старе танго». Нині старе танго широко відомо в усій Фінляндії і частково в Швеції, Німеччині та Швейцарії, цей танець виконується на танцмайданчиках, викладається в танцшколах і на танцювальних курсах, з 2010 року в Тампере проводиться загальнонаціональний конкурс старого танго.

Ярмарок танго

Ярмарок танго (фін. Tangomarkkinat — найстаріший щорічний фестиваль виконавців танго, який з 1985 року проводиться в липні просто неба в місті Сейняйокі. У межах фестивалю визначаються переможці в категоріях «Кращий співак або співачка» (король або королева танго року), «Краща композиція танго», «Краща танцювальна пара».

Посилання

Танго у Фінляндії [ 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Explaining the finnish love of tango, Economist, 11.10.2017 [ 23 листопада 2020 у Wayback Machine.]
Сайт «Старе танго» (на фін. [ 30 листопада 2020 у Wayback Machine.] мовою) [ 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Примітки

(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.
. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.

[1] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.

[2] . Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 19 листопада 2020.