Фоностилі стика фонетична стилістика мовознавча наука яка вивчає частоту вживання фонем у різних стилях їхню сполучувані

Фоностилі́стика (фонетична стилістика) — мовознавча наука, яка вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, їхню сполучуваність і співвідношення, аналізує звукові ефекти, вмотивовані змістом і образністю тексту.

Фонетичні засоби стилістики

Є такі фонетичні засоби стилістики

частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів;
звукові повтори, їх співвідношення і функції;
рима;
та звуконаслідування.

Частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів

Синонімічною назвою такого аналізу мовних явищ є кількісний метод або метод статистичного підрахунку. Предметом

кількісного підрахунку можуть бути фонеми, морфеми, форми слів, члени речення, словосполучення та ін. Дослідженнями в цьому напрямку займались такі українські мовознавці як: І.Чередниченко, С.Перебийніс, В.Коптілов та інші.

Результатами їх досліджень були висновки, що «у текстах науково-популярної і газетної мови помітно нижча частота

вживання голосних у наголошених складах — від 27,5% до 30,2% проти 33-37,9% в уривках мови художньої літератури. Це можна пояснити тим, що в науковій і журнально-газетній мові частіше вживаються багатозначні слова, отже, голосні фонеми в таких текстах рідше потрапляють у наголошені склади, ніж це буває в народно-розмовній мові і в мові художньої літератури».¹

Окрім того, було зроблено підрахунки, що в текстах драматичних творів є низькою частотність

сонорних приголосних; в поезії м'які приголосні становлять середню частотність, а голосні — низьку. Кожна із закономірностей свідчить про надання тексту певного стилістичного ефекту (нюансу). Пр.: ефект очевидної звучності поетичних рядків, їх внутрішньої потужності, енергії тощо.

Звукові повтори, їх різновиди та функції

Фонетичні повтори можуть виступати в тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. До фонетичних повторів, які не мають співвідношення з одиницями інших мовних рівнів відносять:

3.Рима.

Суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.

Рима має велику кількість різновидів, серед яких:

зовнішня та внутрішня;
повна та неповна;
чоловіча та жіноча;
дактилічна та гіпердактилічна;
граматична та неграматична;
складена;
глибока;
поясна;
суміжна;
омонімічна;
«перервана».

Звуконаслідування та звуковідтворення

Ці два поняття є невід'ємними і часом звуконаслідування розглядають як різновид звуковідтворення.

Власне є включення у текст переданих фонетичними засобами мови криків тварин і птахів, звуки машин

й іншої техніки. Воно, зазвичай, вирижається через неповнозначні слова, через звукові комплекси, які творяться авторами самостійно і не належать до мовної системи.

Звуконаслідування— це відображення звуків навколишньої дійсності за допомогою спеціально дібраних слів, як і в

попередньому випадку, але цього разу у їх складі повторюються фонеми, які, безпосередньо, нагадують відповідні звуки.

Отже, за допомогою засобів фонетичної стилістики (фоностилістики) формується «краса й комунікативна принадність художнього тексту, слів у ньому. Вони вагомо впливають на довершеність, поглиблення змісту висловлюваного».² Тобто, ці засоби існують в творі не як його зовнішня окраса, а є певними прийомами для оформлення його змісту і по-різному реалізовуються в кожному конкретному контексті.

Література

І. Г. Чередниченко Нариси з загальної стилістики сучасної української мови, розд. 5. Київ, 1962.
П. С. Дудик Стилістика української мови.— Київ, 2005.
Сучасна українська літературна мова. Стилістика за ред. І. К. Білодіда,— Київ., 1973.

Посилання

Гіпердактилічна рима // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 227.
Фоностилістика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 542.
Гомеотелевтон // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 125. — .