Рвачов Володимир Логвинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рвачов.

Володи́мир Ло́гвинович Рвачо́в (21 жовтня 1926, Чигирин — 26 квітня 2005, Харків) — український радянський математик і механік. Академік АН УРСР (1978), професор, доктор фізико-математичних наук. Ректор Харківського інституту радіоелектроніки (1964—1967), завідувач кафедри теоретичної та математичної фізики Харківського політехнічного інституту (1969—1970), завідувач відділу прикладної математики та обчислювальних методів Інституту проблем машинобудування (1967—2005).

Володимир Логвинович Рвачов
Володимир Логвинович Рвачов
Портрет В.Л.Рвачова Портрет В.Л.Рвачова
Народився	21 жовтня 1926(1926-10-21) Чигирин, Черкаська округа, Українська СРР, СРСР
Помер	26 квітня 2005(2005-04-26) (78 років) Харків, Україна
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	математик
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Галузь	механіка, обчислювальна математика,кібернетика,математична логіка, космологія
Заклад	Академія наук СРСР Інститут проблем машинобудування імені А. М. Підгорного НАН України Бердянський державний педагогічний університет Харківський національний університет радіоелектроники НТУ «ХПІ»
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	^d^[1] і ^d^[1]
Відомі учні	Кравченко Віктор Пилипович (Шабанов-Кушнаренко Юрій Петрович)
Аспіранти, докторанти	Кравченко Віктор Пилипович ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1] ^d^[1]
Брати, сестри	Ющенко Катерина Логвинівна
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Життєпис

Могила Володимира Рвачова

Народився 1926 року в славетній родині математиків Рвачових (м. Чигирині) — батьки викладачі математики, алгебри, історії, географії тощо. Середню школу закінчив у Ташкенті. В 1943 році поступив в Харківський інститут інженерів залізничного транспорту, навчання в якому була перервана в зв'язку з призовом на дійсну службу у Військово-Морський Флот. Після демобілізації в 1947 році вступив у Львівський університет на фізико-математичний факультет, де брав участь у семінарах з академіками (Леоновим), Лопатинським, (Моссаковским), (Панасюком), (Підстригачем). В 1952 році з відзнакою закінчив університет і був направлений на роботу старшим викладачем в одну з військових частин військово-морського флоту.

У період з 1952 по 1955 рік працював над проблемою, пов'язаною з вирішенням завдань про штампі-смузі і нескінченної балки, що лежить на пружному півпросторі, робота завершилася захистом кандидатської дисертації у Львівському університеті. У 1955 році був призначений завідувачем кафедри вищої математики в Бердянському педагогічному інституті, де він працював до 1963 року. У цей період організував роботу першого обчислювального центру серед педагогічних інститутів в Україні. У 1960 році в Інституті проблем механіки АН СРСР захистив докторську дисертацію, присвячену просторових контактних задач теорії пружності. Через рік отримав наукове звання професора. У 1964—1967 роках був першим ректором Харківського інституту радіоелектроніки, а з 1969 року — завідував кафедрою теоретичної та математичної фізики (згодом кафедра прикладної математики) Харківського політехнічного інституту. Паралельно з роботою в політехнічному інституті був співробітником Інституту проблем машинобудування АН УРСР, де очолював відділ прикладної математики та обчислювальних методів. У 1972 році був обраний членом-кореспондентом АН УРСР, а в 1978 році — дійсним членом АН УРСР.

Наукова робота

У роботах в області механіки широко використовував результати бурхливо розвиваються в 1950-1970-ті роки кібернетики, інформатики і обчислювальної техніки. Особливу увагу вченого привернула проблема врахування геометричної інформації, характерна для широкого класу задач оптимізації та математичної фізики, розв'язуваних з допомогою ЕОМ. У 1963 році заклав основи нової математичної теорії (R-функцій), що виникла на стику математичної логіки, класичних методів прикладної математики та сучасних методів кібернетики. Одним з основних результатів цієї теорії є розв'язання оберненої задачі аналітичної геометрії, суть якої полягає в тому, що для заданого геометричного об'єкта потрібно написати її рівняння. Історично ця проблема сходить ще до Декарта. Рвачеву вдалося вирішити цю проблему таким чином, що стало можливим будувати рівняння будь-яких складних геометричних об'єктів (локусів) у вигляді єдиного аналітичного виразу, що представляє собою елементарну функцію.

Є одним з основоположників теорії атомарних функцій. Зокрема, їм була поставлена задача про знаходження найпростішої атомарної функції up(x). Атомарні функції, розвинуті в роботах професорів Ст. А. Рвачова і В. Ф. Кравченко, знайшли практичне застосування в задачах теорії наближення, радіофізики, цифрової обробки сигналів та ін. областях.

Вніс істотний внесок у розвиток неархімедового числення. У 1989 році запропонував нове алгебраїчно ізоморфне класичного числення, назване неархімедовим, в якому (аксіома Архімеда), сформульована для відрізків, на якій базується весь класичний математичний апарат, була замінена аксіомою про існування найбільшого числа. Були опубліковані роботи з додатками неархімедових обчислень у фізиці далекого космосу і зроблені перші нетривіальні висновки про те, що зміщення спектрів нерухомих об'єктів в червону сторону не є наслідком розширення Всесвіту, а ідея про її народження в результаті великого вибуху мільярди років тому, може бути поставлена під сумнів.

Науково-педагогічна робота

Засновник наукової школи за методом (R-функцій), що налічує понад 70 кандидатів і 20 докторів наук, 2 членів-кореспондентів НАН України. Серед учнів Рвачова — члени-кореспонденти НАН України і , заслужений діяч науки РФ Віктор Кравченко, 6 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки.

Суспільно-наукова діяльність

Очолював роботу харківського міського наукового семінару «Прикладні методи математики і кібернетики», читав лекції для викладачів та аспірантів з теорії R-функцій та її застосувань. Виступав на міжнародних конференціях з доповідями по теорії R-функцій. Був членом президії Національного комітету з теоретичної та прикладної механіки, членом редколегій кількох наукових журналів.

Публікації

Автор і співавтор близько 600 наукових робіт та ряду монографій:

1. Рвачов В. Л., Ющенко К. Л. «Деякі питання аналітичного опису геометричних об'єктів складної логічної системи». — Київ: Товариство «Знання» УРСР, 1965.
2. Рвачов В. Л. «Геометричні застосування алгебри логіки». — Київ: Техніка, 1967.
3. Рвачов В. Л. «Елементи дискретного аналізу та теорії R-функцій (Навчальний посібник)». — Харків: Вид-во Харьк. политехн. ін-ту, 1972.
4. Литвин О. М., Рвачов В. Л. «Класична формула Тейлора, її узагальнення та застосування». — Київ: Наук. думка, 1973.
5. Рвачов В. Л., Гончарюк В. В. Кручення стрижнів складного профілю (Навчальний посібник)". — Харків: Вид-во Харьк. политехн. ін-ту, 1973.
6. Рвачов В. Л., Курпа Л. В., Склепус Н. Р., Учишвили Л. А. «Метод R-функцій у задачах про вигині та коливаннях пластин складної форми». — Київ: Наук. думка, 1973.
7. Рвачов В. Л. «Методи алгебри логіки у математичній фізиці». — Київ: Наук. думка, 1974.
8. Рвачов В. Л., Слєсаренко А. П. «Алгебра логіки та інтегральні перетворення в крайових задачах». — Київ: Наук. думка, 1976.-289 с.
9. Рвачов В. Л., Проценко В. С. «Контактні задачі теорії пружності для некласичних областей». — Київ: Наук. думка, 1977.
10. Рвачов В. Л., Слєсаренко А. П. «Алгебро-логічні і проекційні методи в задачах теплообміну». — Київ: Наук. думка, 1978.
11. Рвачов В. Л., Рвачов В. А. «Теорія наближень та атомарні функції». — М.: «Знання», 1978.
12. Рвачов В. Л., Рвачов В. А. «Некласичні методи в теорії наближень в крайових задачах». — Київ: Наук. думка 1979.
13. Рвачов В. Л. «Теорія R-функцій та деякі її застосування». — Київ: Наук. думка 1982.
14. Рвачов В. Л., Манько Р. П. «Автоматизація програмування в крайових задачах». — Київ: Наук. думка 1983.
15. Рвачов В. Л., Курпа Л. В. «R-функції в задачах теорії пластин». — Київ: Наук. думка 1987.
16. Рвачов В. Л., Шевченко А. Н. «Проблемно-орієнтовані мови і системи для інженерних розрахунків». — Київ: Техніка, 1988.
17. Рвачов В. Л., Синєкоп Н. С. «Метод R-функцій у задачах теорії пружності та пластичності». — Київ: Наук. думка 1990.
18. Кравченко В. Ф., Рвачов В. Л. «Алгебра логіки, атомарні функції і вейвлети у фізичних додатках». — М.: Физматлит, 2006.

Примітки

1. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
   d:Track:Q829984
2. Рвачов В. Л., Рвачов В. А. Про одну фінітну функцію // ДАН УРСР, сер. А., 1971, с. 705—707.
3. Еременко С. Ю., Кравченко В. Ф., Рвачёв В. Л. Комбинируемые неархимедовы Исчисления и новые модели релятивистской механики // Зарубежная радиоэлектроника, 1997, № 9, с. 26—38.
4. Рвачёв В. Л. Исчисление для Вселенной (диалог академика с лицеистом) // Зарубежная радиоэлектроника, 1998, № 3, с. 66—77.

Посилання

• на сайті Іпмаш НАН України
• Ст. Л. Рвачов в енциклопедії биография.ги
• Ст. Л. Рвачов [ 23 січня 2022 у Wayback Machine.], стаття до 80-річчя в газеті «Політехнік» НТУ «ХПІ»
• , стаття на сайті НТУ «ХПІ»
• , стаття пам'яті Ст. Л. Рвачова на сайті НТУ «ХПІ»
• [1], Слайд-шоу про наукові досягнення Володимира Логвиновича Рвачева