Ратибор Переяславський

Ратибор — переяславський боярин, київський тисяцький кінця XI — початку XII століття.

Ратибор
Боярин переяславський Посадник тмутороканський
Народження:	11 століття
Діти:	Олбег,
Військова служба
Роки служби:	1078, 1113
Приналежність:	Київське князівство
Звання:	тисяцький

Життєпис

Перебував на службі у князя Всеволода Ярославича. Коли останній став великим князем київським (1078) деякий час обіймав посаду місцевого тисяцького. У 1079 році, опісля невдалого походу (Романа Святославича) супроти Всеволода і ув'язнення Романова брата, Олега, Всеволод послав Ратибора посадником в Тмуторокань, аби керувати цим містом. На активну адміністративну діяльність Ратибора в Причорномор'ї вказують знахідки свинцевих печаток з його ім'ям. У 1081 році в Тмуторокань втекли князі Давид Ігорович і Володар Ростиславич: вони захопили місто, а Ратибор за їхнім наказом був заарештований.

Після смерті Всеволода (1093) перейшов на службу до його сина Володимира Мономаха в Переяслав де, маючи власне військо, став впливовим радником. У 1095 році два половецьких хана, Ітлар і (Кітан), з'явилися на переговори до Переяславля. Дружина Ратибора вмовила Мономаха порушити дане їм слово і вбити половців.

Брав діяльну участь у (Витичівському з'їзді), був в числі тих хто передав Давиду Ігоровичу рішення з'їзду. Відколи Мономах посів великокняжий стіл (1113) Ратибор знов став тисяцьким в Києві, брав участь в зміні положення по відсотках позики, затвердженому Мономахом внаслідок скарг на лихварів.

«Повість временних літ» згадує двох синів Ратибора: Олбега, який застрелив з лука хана Ітларя, і , що брав участь у військовому поході 1116-го року з сином Мономаха Вячеславом на Дунай.

Література

• Кучера, Михайло (1975). Древнерусские княжества X-XIII ст. / Переяславское княжество (118—143) — М.; Наука, 1975.
• Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: Том XXVI (51) Семеновская Типолитография (И. А. Ефрона); Спб, 1899; 500 с. (362 с.) (рос.)

Примітки

1. Толстой И. И. Древнейшие русские монеты великого княжества Киевского СПб., 1882. С. 222—226 (рос.)
2. Кучера, 1975, с. 135.