Петраке Поєнару

Петраке Поєнару (рум. Petrache Poenaru; *10 січня 1799, Бенешть, Волощина, Османська імперія — †2 жовтня 1875) — румунський учений-енциклопедист, винахідник і громадський діяч епохи Просвітництва.

Петраке Поєнару
рум. Petrache Poenaru
Народився	10 січня 1799(1799-01-10) Бенешть (Белчешть, Вилча), Белчешть, Вилча, Румунія
Помер	2 жовтня 1875(1875-10-02) (76 років) Бухарест, Румунія
Країна	Румунія^[1]
Діяльність	інженер, математик, фізик
Alma mater	Політехнічна школа
Знання мов	румунська
Членство	Румунська академія^[3]
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в досить багатій родині, його дядько був зацікавлений в розвитку освіти, тоді як більша частина населення Волощина в той час була неписьменна. Закінчив в 1818 середню школу в Крайові, потім деякий час працював клерком і переписувачем у місцевого єпископа, в 1820-1821 викладав грецьку мову в Бухаресті. Під час повстання проти турків в 1821 був особистим секретарем лідера повстання Тудора Владимиреску і був відправлений ним як посол до великих держав, щоб просити у них підтримки в боротьбі Румунії за незалежність. Після розгрому повстання уникнув арешту і сховався в Сібіу (Трансільванія).

У 1822 зумів отримати стипендію на навчання у Відні, де вивчав різні технічні науки, математику, фізику і геодезію, а також англійську, французьку, італійську, давньогрецьку і латинську мови; в 1824 отримав від волоського князя нову стипендію і на деякий час повернувся до Румунії, де викладав. У 1826 знову поїхав вчитися, на цей раз до Франції, де вивчав геодезію і картографію. Будучи студентом в Парижі, Пойнару винайшов першу в світі авторучку, на яку отримав патент від французького уряду 25 травня 1827. У 1831 році навчався у Великій Британії, де вивчав, зокрема, методи видобутку корисних копалин і металургію.

Повернувшись на батьківщину в 1832, працював у школах спочатку викладачем, потім став директором і був зайнятий у сфері освіти до 1841, написавши безліч шкільних підручників з різних предметів і двотомний французько-румунський словник. У 1841 був обраний депутатом волоських національних зборів. Брав участь в революційних виступах 1848, виступаючи, зокрема, за наділення громадянськими правами циган. У 1850-1855 був секретарем волоського міністерства закордонних справ, а з 1864, після об'єднання Молдови та Волощини, був членом комітету з громадських робіт. З 1856 був активним членом місцевої масонської ложі. 18 вересня 1870 був обраний членом Румунської академії наук.

Він був одночасно математиком, фізиком, інженером, винахідником, викладачем і організатором системи освіти, а також політиком, агрономом і зоотехніком. У 1833 заснував школу агрономії і сільського господарства («філармонію»), також заснував ботанічний сад і Національний музей старожитностей в Бухаресті. Активно займався безкоштовним поширенням сільськогосподарських знань серед селянського населення Румунії.

Посилання

• - un articol de Mihai Olteneanu, în revista Univers ingineresc, editată de Asociația Generală a Inginerilor din România (AGIR)
• Vă mai amintiți de...: Petrache Poenaru [ 10 листопада 2012 у Wayback Machine.], 16 septembrie 2009, Eliza Zdru, Adevărul
• Stiloul oltenesc^{[недоступне посилання з грудня 2021]}, 3 mai 2004, Alexandru Radescu, Jurnalul Național
• Petrache Poenaru, un român cu viață de legendă [ 21 лютого 2020 у Wayback Machine.], 22 decembrie 2012, Dan Cârlea, Ziarul Lumina
• Vâlceanul Petrache Poenaru, inventatorul stiloului, a fost conducătorul unei loji masonice din București [ 12 серпня 2016 у Wayback Machine.], 7 noiembrie 2013, Irina Rîpan, Adevărul

Примітки

1. https://www.ro.biography.name/inventatori/65-romania/210-petrache-poenaru-1799-1875
2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
   d:Track:Q47757534d:Track:Q2826570
3. http://www.bibliotecadeva.eu/periodice/romlit/1980/06/romania_literara_1980_06_24.pdf