Династія Насрідів араб بنو نصر banū Naṣr або banū al Aḥmar ісп Nazarí арабська династія яка правила Гранадським еміратом

	Насріди
Дата створення / заснування	1230
Громадянство	Аль-Андалус
Засновник	(Мухаммад I аль-Галіб)
Країна	Гранадський емірат
Час/дата припинення існування	1492

Династія Насрідів (араб. بنو نصر‎ banū Naṣr або banū al-Aḥmar; ісп. Nazarí) — арабська династія, яка правила Гранадським еміратом з 1230 по 1492 рік. Це була остання мусульманська династія на Піренейському півострові. Двадцять три еміри правили Гранадою з моменту заснування династії в 1230 році (Мухаммедом I) до 2 січня 1492 року, коли (Мухаммед XII) віддав усі землі королеві Ізабеллі I Кастильській. Сьогодні найпомітнішим свідченням правління династії Насрідів є частина палацового комплексу Альгамбра, збудованого за їхнього правління.

Історична довідка

Династія, заснована (Мухаммадом I Гранадським,) володіла територією, яка включала Гранаду, Хаен, Альмерію та Малагу. Валенсія, Хатіва та Хаен були завойовані християнами під час кампаній Реконкісти, і здебільшого Насріди стали васалами, які сплачували данину з 1243 року. Гранада продовжувала залишатися центром ісламської культури. Пізніше Насріди уклали союзи з Марінідами з Марокко.

Насрідські ремесла, такі як текстильні роботи, керамічна глазур, використовували техніку 9-го століття з Багдаду і застосовувалися для виготовлення (люстрованого посуду) спочатку в Малазі, Мурсії та Альмерії, а потім, у 15-му столітті, в (Манізес).

Цей стиль кераміки, створений спочатку під мусульманським патронатом, а потім під християнським, вплинув на пізніший стиль кольорової глазурованої італійської кераміки, відомої під назвою майоліка. Протягом 14 століття Насріди відзначилися своєю палацовою архітектурою, як-от Альгамбра, яка була результатом зусиль (Ісмаїла I) та (Мухаммада V.)

У 1469 році Фернандо II Арагонський одружився з Ізабеллою I Кастильською, об'єднавши християнські королівства Кастилії та Арагону у спільній справі очищення Піренейського півострова від ісламу. Останній насрідський правитель Гранадського емірату (Мухаммад XII) був засланий до Фесу (Марокко) у 1492 році, а мусульманське населення, що залишилося, отримало статус мудехарів.

Походження

Династія Насридів походила з арабського племені Бану Хазрадж і претендувала на пряме походження по чоловічій лінії від Сада ібн Убадаха, вождя племені та одного з сподвижників ісламського пророка Магомета. Насаб Юсуфа (на прізвисько «аль-Ахмар», що означає «Червоний»).

Конфлікти спадщини та громадянська війна

У той час, коли християни розгортали кампанію проти Гранадського емірату, яка б фактично поклала край династії Насрідів, Насріди були втягнуті у громадянську війну за трон Гранади. Коли (Абу'л-Гасан Алі), султана Гранади, скинув його син (Мухаммад XII), Абу'л-Гасан Алі відступив до Малаги, і між конкуруючими фракціями спалахнула громадянська війна. Християни сповна скористалися цим і продовжили захоплення мусульманських замків. Мухаммад XII був схоплений християнськими військами в 1483 році в (Лусені), Кордова. Його звільнили після того, як він присягнув на вірність Фернанду II Арагонському та Ізабеллі I Кастильській. Абу'л-Гасан Алі остаточно зрікся престолу на користь свого брата (Мухаммада XIII), султана Гранади, відомого як Аль-Загаль (Доблесний), і боротьба за владу з Мухаммадом XII продовжилася. У внутрішній боротьбі Аль-Загаль переміг, але був змушений здатися християнам. Мухаммад XII отримав володіння в горах Альпухаррас, але натомість отримав фінансову компенсацію від іспанської корони, щоб покинути Піренейський півострів.

Спадщина

Династія Насрідів була найдовшою правлячою мусульманською династією на Піренейському півострові, яка правила понад 250 років від заснування Гранадського емірату в 1230 році до його анексії в 1492 році. Насріди побудували палацово-фортечний комплекс Альгамбра в Гранаді.

Родинне дерево

Наведене нижче генеалогічне дерево показує генеалогічний зв'язок між кожним султаном династії Насрідів. Воно починається з їхнього спільного предка, Юсуфа аль-Ахмара. Дочки не вказані, як і сини, чиї нащадки ніколи не правили. За часів суперництва за трон у генеалогічному дереві, як правило, визнається султан, який контролював саму Гранаду та палац Альгамбру.

Список Насрідських султанів Гранади

Перша династія (аль-Даула аль-галібія)

С. н.	Ім'я	Дата народження	Дата смерті	Царювання
1	(Абу Абдаллах Мухаммад I ібн Юсуф ібн Наср)	в. 1194	22 січня 1273 р	в. 1238 — 22 січня 1273
2	(Абу Абдаллах Мухаммад II ібн Мухаммад)	в. 1235	8 квітня 1302 р	22 січня 1273 — 8 квітня 1302
3	(Абу Абдаллах Мухаммад III ібн Мухаммад аль-Махлу)	15 серпня 1257 р	21 січня 1314 р	8 квітня 1302 — 14 березня 1309
4	(Абу Джувайюш Наср I ібн Мухаммад)	1 листопада 1287 р	16 листопада 1322 р	14 березня 1309 — 8 лютого 1314

Див. також

Примітки

Kleiner, Fred S. (1 січня 2015). Gardner's Art through the Ages: Backpack Edition, Book C: Non-Western Art to 1300 (англ.). Cengage Learning. ISBN .
The Art of the Nasrid Period (1232–1492). Metropolitan Museum of Art. Процитовано 17 вересня 2019.
The Afterlife of al-Andalus: Muslim Iberia in Contemporary Arab and Hispanic, Christina Civantos, pp. 111—112
Harvey, 1992, с. 21.
Hitti, Philip K. (2002). History of The Arabs (англ.). Palgrave Macmillan. с. 549. ISBN .
Fierro, Maribel (2014). Ways of Connecting With the Past: Genealogies in Nasrid Granada. Genealogy and Knowledge in Muslim Societies (англ.). с. 71—88. doi:10.3366/edinburgh/9780748644971.003.0006. ISBN .
Barton, Simon (2009). A History of Spain. London: Palgrave Macmillan. с. 104. ISBN .
Lane-Poole, Stanley (1894). The Mohammedan Dynasties: Chronological and Genealogical Tables with Historical Introductions. Westminster: Archibald Constable and Company. с. 29. OCLC 1199708.

Використана та цитована література

Fernández Puertas, Antonio (1997). The Alhambra. Vol 1. From the Ninth Century to Yusuf I (1354). Saqi Books. ISBN .
Fernández Puertas, Antonio (1997). The Alhambra. Vol. 2. (1354–1391). Saqi Books. ISBN .
Harvey, Leonard Patrick (1992). Islamic Spain 1250 to 1500. University of Chicago Press. ISBN .
(1965). A History of Islamic Spain. Edinburgh University Press. ISBN .
Arié, Rachel (1990). L'Espagne musulmane au Temps des Nasrides (1232–1492) (фр.) (вид. 2nd). De Boccard. ISBN .
Bueno, Francisco (2004). Los Reyes de la Alhambra. Entre la historia y la leyenda (ісп.). Miguel Sánchez. ISBN .
Cortés Peña, Antonio Luis; Vincent, Bernard (1983–1987). Historia de Granada. 4 vols (ісп.). Editorial Don Quijote.
Miranda, Ambroxio Huici (1970). The Iberian Peninsula and Sicily. У Holt (ред.). The Cambridge History of Islam. Т. 2A. Cambridge University Press.
Fernández-Puertas, Antonio (April 1997). The Three Great Sultans of al-Dawla al-Ismā'īliyya al-Naṣriyya Who Built the Fourteenth-Century Alhambra: Ismā'īl I, Yūsuf I, Muḥammad V (713–793/1314–1391). Journal of the Royal Asiatic Society. Third Series. 7: 1—25. doi:10.1017/S1356186300008294.
Castro, Francisco Vidal (2018). Ismail III. Real Academia de la Historia.
Castro, Francisco Vidal (2018a). Ismail IV. Real Academia de la Historia.

[1] Kleiner, Fred S. (1 січня 2015). Gardner's Art through the Ages: Backpack Edition, Book C: Non-Western Art to 1300 (англ.). Cengage Learning. ISBN .

[met-2] The Art of the Nasrid Period (1232–1492). Metropolitan Museum of Art. Процитовано 17 вересня 2019.

[3] The Afterlife of al-Andalus: Muslim Iberia in Contemporary Arab and Hispanic, Christina Civantos, pp. 111—112

[FOOTNOTEHarvey199221-4] Harvey, 1992, с. 21.

[5] Hitti, Philip K. (2002). History of The Arabs (англ.). Palgrave Macmillan. с. 549. ISBN .

[6] Fierro, Maribel (2014). Ways of Connecting With the Past: Genealogies in Nasrid Granada. Genealogy and Knowledge in Muslim Societies (англ.). с. 71—88. doi:10.3366/edinburgh/9780748644971.003.0006. ISBN .

[7] Barton, Simon (2009). A History of Spain. London: Palgrave Macmillan. с. 104. ISBN .

[8] Lane-Poole, Stanley (1894). The Mohammedan Dynasties: Chronological and Genealogical Tables with Historical Introductions. Westminster: Archibald Constable and Company. с. 29. OCLC 1199708.