Муде́хари (ісп. mudéjar, з араб. مدجّن [mudaǧǧan] — приручений, свійський) — мусульманське населення, що залишилося на теренах Піренейського півострова після відвоювання їх іспанськими королівствами в часи Реконкісти. Включення цих територій до складу християнських королівств покликало до життя новий феномен — утворення в містах мусульманських громад з відносно автономним способом життя у християнському оточенні. Зберігалися також і села, в яких мешкали мусульмани, що займалися сільськогосподарською працею.
Історія мудехарів
Спочатку мудехарам дозволялося зберігати свої земельні ділянки, закони і звичаї, сповідувати іслам. Але в деяких місцевостях, на порушення угод, вони зазнавали утисків (зокрема, мудехарів змушували носити особливий одяг, який вирізнявв їх з-поміж іншого населення). Після падіння 1492 року емірату Гранади мудехарів почали силоміць навертати у християнство. Мудехари, що приняли християнство, відомі як мориски.
Важливим джерелом з історії мудехарів є «Книга Суни і Шари маврів», створена, як вважають фахівці, приблизно в XV ст. на території Валенсії. Це кодифікований збірник юридичних норм ісламського права, покликаний регламентувати життя мусульманської громади на території християнської держави. Особливу значущість «Книзі Суни і Шари маврів» надає той факт, що вона була створена після Реконкісти і відображує життя мудехарів як соціуму, що вже склався. Це джерело нещодавно було знайдене в архіві графів Оргас і опубліковане в Кордові.
Стиль «мудехар» у мистецтві
В XII — XVI ст. утворився своєрідний синтетичний стиль в архітектурі, живописі і декоративно-ужитковому мистецтві Іспанії та Португалії, в якому тісно переплелися елементи мавританського, єврейського, готичного і (згодом) ренесансного мистецтва. Авторами творів стилю «мудехар» були як мусульманські, так і християнські, єврейські майстри. Мистецтво мудехарів — явище неоднорідне й не завжди безумовної художньої якості; дослідники відзначають певну вторинність, що притаманна навіть деяким найкращим його зразкам
У стилі «мудехар» було збережено головні конструктивні елементи мавританської архітектури: підковоподібна (інколи із стрілчастим завершенням) арка, склепінчасті перекриття, що утворюють у плані восьмикінечну зірку, набірні дерев'яні стелі, гіпсовий орнамент і кольорові кахлі на стінах. Основою жвавої та вільної просторової композиції будівель було внутрішнє подвір'я, навколо якого групувалася решта приміщень. Споруди вирізнялися простим, раціональним і відповідним до кліматичних умов плануванням; у стилі «мудехар» охоче будували житлові будівлі — приваблювали також недорогі матеріали (цегла, дерево, гіпс) і дешеві робочі руки народних майстрів. Стиль набув особливого поширення в Кастилії, Арагоні, Андалусії і в містах Толедо, Сарагоса, Кордова, Севілья та ін.
В межах стилю розрізняють два напрями. Той, що отримав назву «народного мудехара», розвивався спонтанно у відвойованих іспанцями місцевостях, де традиції мавританського мистецтва були досить природно пристосовані до релігії та побутової культури християн. Споруди «народного мудехара» охоплювали сфери церковної і міської житлової архітектури; їх зводили, як правило, з цегли, і для них були характерні стабільні форми споруд і мотивів декору. При чепурному зовнішньому вигляді будівлі були невеликими і скромними. Стиль «народного мудехара» характерний для севільських храмів: Всіх Святих, Санта Маріна, Санта Каталіна, Сан Хиль, Сан Андрес, Сан Естебан, Сан Ісидро, Сан Маркос (останній передусім відомий своєю баштою-мінаретом із подвійними вікнами). Храми будували з цегли, з пласкими дерев'яними стелями, на фасадах форми готичних порталів поєднувалися з підковоподібними арками, геометричним плетінням, глухими нішами. Риси мавританської будівельної традиції відчуваються в цих спорудах набагато виразніше, ніж вплив готичних форм.
«Придворний мудехар» формувався мірою зміцнення влади іспанців на відвойованих землях і розвивався до XVI ст. включно. В цьому напрямі відбивалося прагнення духовної і світської знаті Іспанії до розкоші і комфорту. Елементи вторинності стилю виявляли себе в придворних формах найвиразніше. До цього напряму належать фрагменти Альказару XIV ст. (на відміну від пізніших прибудов). У фасаді (1364) будівлі, відомої як палац короля Педро, можна знайти риси подібності до архітектури гранадської Альгамбри. Можливо, її будували мавританські майстри з Гранади, прислані правителем емірату Мухаммедом V на прохання кастильського монарха. У традиціях «придворного мудехара» були споруджені інші севільські палаци XIV ст: Лас Дуеньяс герцогів Альба і т. зв. Будинок Пілата герцогів Медінаселлі (завершений в сер. XVI ст. палац є яскравим прикладом поєднання мавританських і ренесансних форм). До головних пам'ятників стилю відносять також палац герцогів Інфантадо в Гвадалахарі (XV–XVII ст.).
З XIV ст. загальний процес злиття готичних і мавританських традицій набув більш цілісного та органічного характеру.
Галерея
- Церква Сан-Тірсо в Сахагуні.
- Мудахарська архітектура часто комбінується з іншими стилями, наприклад, з готичним: Ла-Сео, Зарагоза
- Ла-Сео - Стіна Parroquieta
- Монастир Санта-Клари в Tordesillas, characteristical artesonado ceiling
- Mudejar of Segovia: San Esteban, in Cuéllar
- Мудехарський замок Ла-Мота в Медіні-дель-Кампо, Вальядолід
- Cathedral of Teruel.
- Dome of the San Juan church in Calatayud
- Central courtyard of the Royal Palace of Sintra (Portugal), with Mudéjar tiles and arches.
- Церква Сан-Маркоса, Севілья
Див. також
- Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Іспанії
- (Архітектура в стилі мудехар в Арагоні)
- маври
- мориски
- марани
Примітки
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мудехари |
Література і джерела
- Варьяш И. И. История мусульманского населения средневековой Испании в исследованиях последних лет // Средние века. Вып. 59. М., 1997.
- Варьяш И. И. Мудехары в Арагоне XIV — XV в.в. Некоторые аспекты судебной практики // Средние века. Вып. 60. М., 1997.
- Варьяш И. И. Королевская власть и право иноконфессиональных общин (на примере права мусульман) // Средние века. Вып. 60. М., 1997.
- Варьяш И. И. Опыт пиренейских мусульман: вне закона, но в социуме // Право в средневековом мире. Спб., 2001
- Варьяш И. И. Правовое пространство ислама в христианской Испании XIII — XV вв. / И. И. Варьяш. М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 188 с.
- Torres Ballas L. Arte almohade. Arte nazari. Arte mudéjar // Ars Hispaniae. V. 4. — Madrid, 1949.
- Artola Miguel. Enciclopedia de Historia de España. V. 3. Iglesia. Pensamiento. Cultura. — Madrid: Alianza, [s.a.]
- Мудехар // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Мудехары // Большая советская энциклопедия. 3-е изд.[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- Стиль мудехар (XII–XVI ст.) (рос.)
- Arte mudéjar en Aragón, León, Castilla, Extremadura y Andalucía.[недоступне посилання з квітня 2019] / María del Carmen Lacarra Ducay (coord.) (ісп.)
- Декларація про включення арагонського мудехару до Світової спадщини ЮНЕСКО (англ.)
![]() | Це незавершена стаття з історії. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет