Музи́чна есте́тика (англ. Aesthetics of music, нім. Musikästhetik) — мистецтвознавче поняття, введене в науковий обіг німецьким публіцистом, поетом і музикантом , що вперше вжив цей термін у своїй праці «Ідеї до естетики музичного мистецтва» (1784).
Визначення
Музична естетика є міжгалузевою науковою дисципліною, що займається вивченням різних естетичних аспектів музики саме як вельми специфічного виду мистецтва, що передбачає дуже спеціалізований аналіз діалектичного співвідношення загальних законів чуттєво-образного сприйняття дійсності з тими чи іншими конкретними особливостями і закономірностями музичної мови як оператора «звуко-смислів».
Під «музичної естетикою» розуміють наукову дисципліну, яка за своєю загальною дослідницькою спрямованістю близька філософії музики, але відрізняється від неї методологічною специфікою: якщо філософія музики є одним з розділів естетики і займається переважно вирішенням проблем онтологічного, гносеологічного і аксіологічного характеру, то музична естетика значно більше покликана вирішувати завдання суто музикознавчі, і тому вона повинна вільно і компетентно оперувати специфічними (в тому числі і найскладнішими) науковими поняттями з області теорії музики.
Вказана методологічна орієнтація дозволяє відносити музичну естетику до області музикознавства, проте музичній естетиці близькі й такі міжгалузеві дисциплінами як і музична психологія.
Історія
Проблематика музичної естетики як така розглядалася на всіх етапах розвитку музичного мистецтва, а глибоке коріння музичної естетики йдуть в ранню античність, де естетико-ціннісні критерії музики, запропоновані Піфагором, Платоном і Аристотелем, зв'язувалися з нормативними структурами інтервалів, ладів, ритмів і т. д., як відображенням космічної гармонії і найважливіших етичних якостей людини.
Благодатний ґрунт для свого розвитку музична естетика знайшла у світоглядній доктрині і заснованій на ній естетичної концепції , а також неоплатоніків, ідеологічні погляди яких поділяв в тому числі і один із найзначніших теоретиків музики Торкват Северин Боецій, естетичні погляди якого поклали початок середньовічному вченню про три взаємопов'язані «музики», засновані на ідеї суміжності між релігійними символами, душевними станами і різними музичними елементами.
Властиве античному періоду переважання в поглядах на музичну естетику багатою на числову символіку та різні алегоричні тлумачення елементів музики зберігається і в середньовіччі. Так, наприклад, у монаха-бенедиктинця Аріба Схоластика ми знаходимо безпосереднє алегоричне тлумачення муз в термінах музичної теорії: одна муза означає людський голос, дві музи — подвійність автентичних і плагальних ладів або ж подвійний поділ музики на небесну і людську, три музи означають три роди звуків, чотири музи — чотири або чотири основні консонанси і т. д.
Великий внесок у розвиток музичної естетики зробили й інші вчені з середовища ченців-бенедиктинців: Беда Преподобний, Авреліан з Реоме, Ремі Оксеррского, Реджина з Прюма, Ноткер Заїка, Гукбальд Ст. Амандскій, Одо з Клюні, Гзідо Ареццскій, Берно з Рейхенау, Герман Хромой, Вільгельм з Гіршау, Гвідо д'Ареццо, Бернард Клервоський, Ебергард з Фрейзінга, Адам справи Фульда, Мартін Герберт, Будинок-Бедос де Селла, Будинок-Жюмілан, Шубігер, Будинок-Геранже, Будинок-Потьє, Будинок-Моккеро та інші.
В рамках космо-естетичної традиції мислив музику франко-фламандський теоретик музики кінця XIII століття — першої половини XIV століття століть (Якоб Льєзький) — автор найбільшого за масштабами в Середньовіччі трактату «Дзеркало музики» («Speculum musicae», близько 1330). Розвиваючи вчення про інтервали, про систему церковних ладів і гексахорд, про форми багатоголосої музики, ритміки і нотації, Якоб Льєзький наділяє музичний твір статусом рівня в ієрархії Буття і репрезентантом Космічного Закону.
В Епоху Відродження починають успішно вирішуватися проблеми предметного втілення різних естетичних ідей в музичних творах того чи іншого жанру (Ars nova). Особливу цінність у цьому зв'язку представляють праці з теорії музики Іоанна Тінкторіса і .
Значний інтерес, з точки зору розвитку музичної естетики, представляє барокова , розроблена (Йоганном Кванцом), Мареном Мерсенном, , , Клаудіо Монтеверді, , і . Згідно з теорією афектів, мета композиторської творчості — збудження афектів, за групами яких закріплювалися певні музичні стилі та інші засоби композиторського письма. На думку Афанасія Кірхера, передача афектів не зводилася до якихось суто ремісничі технікам, а була таким собі магічним дійством з управління «симпатією», «виникає між людиною і музикою». У цьому зв'язку слід зазначити, що магії спеціально навчилися багато композиторів тієї епохи, включаючи і найбільшого з них — Клаудіо Монтеверді.
Особливо слід сказати про французького музичного теоретика 17 століття Марені Мерсенна, трактат якого «Загальна гармонія» («Harmonie universelle») являє собою зразок універсальної науки XVII ст., органічним чином синтезує в собі поняття музичної естетики з фундаментальними відкриттями експериментального природознавства.
В епоху Просвітництва, в міру звільнення музики від суто прикладних функцій, розуміння музичної діяльності як якогось «звукового наслідування дійсності» () змінилося визнанням універсальності і узагальненості смислового змісту музичних творів. Починаючи з 18 століття, музика щобільш звільняється відповідно до тих риторичних і кінестичних формул, які були обумовлені її тривалим «сусідством» зі словом і рухом.
Таким чином, музична мова знайшов повну незалежність і самостійність, хоча навіть і в цьому «чисто музичній» мові, історично пройдені етапи розвитку музики закарбувалися у вигляді конкретних життєвих асоціацій і емоцій, пов'язаних з різними типами музичного руху, інтонаційною характерністю тематизму, образотворчими ефектами, фонізмом інтервалів тощо.
Надалі, естетична концепція виразно-емоційної суті музики (відрізняє музичне мистецтво від мистецтва образотворчого) збагачувалася все більшим визнанням значимості і самоцінності в музичній творчості індивідуалізованої авторської винахідливості і художньої фантазії.
Австрійський музичний критик XIX століття, професор теорії, історії та естетики музики Віденського університету, автор трактату «Про музично-прекрасне», Е. Ганслік, виходячи з ідеалістичної філософії Іммануїла Канта, вважав музику особливою формою духовної діяльності, і на підставі цієї ідейної посилки протиставляв музику всім іншим видам мистецтва. Намагаючись об'єднати «естетику почуття» і « естетику числа» Ганслік задався метою створити «естетику почуття числа».
В XX столітті на перший план в музичній культурі Заходу висуваються критерії новизни композиторської техніки: до існуючих вже «філософського» і «музикознавчого» напрямків у музичній естетиці додається «композиторська», що починає розглядатися деякими музикознавцями як симптом кризи музично-естетичної свідомості.
Цей розділ потребує доповнення. (квітень 2012) |
Примітки
- , Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании, Л., 1965.
- , Советское теоретическое музыкознание (в кн.: Вопросы теории и эстетики музыки, вып. 6—7. Л., 1968).
- Беда Преподобний є автором невеликого трактату про музику (Beda Venerabilis, Musica practica, MPL, t. 90, p. 920—922), в якому він, дотримуючись традиції, що йде від Торквато Северина Боеція, продовжив розробку основних теоретичних проблем музики, пов'язаних з її визначенням, класифікацією і т. д. У своєму трактаті біда вихваляє музику, обґрунтовуючи її величезну користь також і з точки зору потреб християнського життя: « Користь же музики велика, дивна і дуже досконала (virtuosa), раз вона наважилася вийти за межі церкви. Адже жодна наука не наважилася вийти за межі церкви; з її допомогою ми повинні вихваляти і благословляти псалмоспівця світу, виконуючи на його честь нову пісню (лат. canticum novum), як учили наші святі отці-пророки. Адже божественні богослужіння, за допомогою яких нас закликають до вічного прославляння, щодня відбуваються з її допомогою. І за свідченням Боеція, серед семи вільних мистецтв музика посідає перше місце, ніщо не перебуває без неї. Кажуть, що сам світ створений гармонією звуків і саме небо розгортається під мелодію гармонії. Серед усіх наук музика є найгіднішою похвали, царственою, приємною, радісною, гідною любові, адже вона робить людину розсудливою, приємною, царственою, радісною, гідною любові... »
- Гвідо д'Ареццо, крім усього іншого, дав вельми докладні етичні характеристики середньовічним ладам: Guidonis Micrologus, edidit J.M. Smits van Waesberghe // Corpus Scriptorum de Musica IV. Roma: American Institute of Musicology, 1955 (критическое издание «Микролога»).
- Чередниченко Т. В., Тенденции современной западной музыкальной эстетики. М. 1989.
- В трактаті А. Кирхера, «Musurgia universalis» ("Про звук і музику") в тому числі описується .
- Крім того, в теорії Марена Мерсенна, також як і в теорії Гвідо аретинській, ми спостерігаємо етико-психологічні критерії в розумінні сенсу музики: наприклад, консонанс у Мерсенна зображує радість, дружбу, спокій, а дисонанс — боротьбу, тому «кожний люблячий порядок людина отримує більше задоволення від консонансу, ніж від дисонансу» (Мерсенн М., Traitd des instruments a hordes, Paris, 1964).
- Аристотель розрізняв три види наслідування, які прийшли в естетику європейського мистецтва. Він говорив, що поет, як і художник, або «повинен зображувати речі такими, якими вони були або є, або як про них говорять і думають, або якими вони повинні бути», Аристотель, Об искусстве поэзии. М., 1957. С. 157.
- Едуард Ганслік вводить метафізичне поняття Духа, який, на його думку, має оформляє силою. Звуки, за Гансліка, є потенційний дух, тоді як композиторська думка — дух актуальний, і їх взаємоперехід породжує специфічно музичну красу — форму, яка і є сенс музики:Музыкальная эстетика Германии XIX века /Сост. Ал. В. Михайлов и В. П. Шестаков. М" 1981-82. Т. 1-2 С. 372.
Література
- О. Самойленко. естетика музична // Українська музична енциклопедія, Т.2 — Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2008 — C. 34-37
- , История музыкальной эстетики, т. 1-2, М., 1959-68.
- Аристотель, Поэтика — М., 2000.
- Августин А. De musica, ок. 387—389.
- Боэций, О музыкальном установлении // Герцман Е. В. Музыкальная боэциана. СПб, 2004.
- Царлино Д., Установления гармонии (Le istitutioni harmoniche). Перевод О. П. Римского-Корсакова // Музыкальная эстетика западноевропейского средневековья и Возрождения, под ред. В. П. Шестакова.— М., 1966.
- Мерсенн М. Harmonie universelle (Paris, 1636-7).
- Мерсенн М. Traitd des instruments a hordes. (Paris, 1964).
- Кирхер А., «Musurgia universalis» (О Звуке и Музыке, 1650).
- (Дилецкий Н.), Идея грамматики мусикийской. М., 1979.
- Гвидо д’Ареццо, Micrologus id est brevis sermo in musica (около 1026) // Микролог, или Краткое наставление в музыке.
- Гвидо д’Ареццо, Regulae rhythmicae // Стихотворные правила (о музыке).
- , «Musica» (прибл. 1080).
- , Complexus effectuum musices («Обобщение о действии музыки», 1472-75).
- , Музыка (Musica). Исправленное и дополненное издание трактата «Основы музыки». 1537/R; англ. перевод и комментарий Э.Си (Albert Seay; Colorado Springs, 1975).
- Протопопов В. В., Русская мысль о музыке в XVII веке. М., 1989.
- Stumpf С., Die Anfänge der Musik, 1911 (рус. пер. «Происхождение музыки». Л., 1927).
- Штумпф К., Tonpsychologie, 1883, Bd. 1, 1890, Bd. 2 («Психология музыкальных восприятий»).
- , The Musician's Arithmetic (1929).
- , How we hear: How tones make music (1950).
- Асафьев Б. В. , Музыкальная форма как процесс, М., 1947..
- Лосев А. Ф. , Диалектика художественной формы. 1-е изд.: М., 1927.
- Адорно Т. , Философия новой музыки. / Пер. с нем. Б. Скуратова. Логос, М., 2001.
- Яворский Б. Л. Упражнения в образовании ладового ритма, ч. 1, 2 изд., М., 1928.
- , Метротектоническое исследование музыкальной формы, М., 1933.
- Сохор A. Н., Этические основы бетховенской эстетики, в кн.: Людвиг ван Бетховен. Эстетика. Творческое наследие, Л., 1970.
- [ru], О некоторых существенных особенностях музыки (в кн.: Эстетические очерки. М., 1963).
- [ru], Music and Reality (в кн.: Art and Society. M., 1969).
- Ганслик Э. О музыкально-прекрасном Пер. и предисл. Г. А. Лароша, М., 1910.
- Фарнштейн А., Музыка и эстетика. Л., 1978.
- , The Enchiridion // Greek Musical Writings. Volume II: Harmonic and Acoustic Theory, edited by Andrew Barker. Cambridge, 1989, pp.245-269 (англ. комментированный перевод).
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет