Лазарівка (Чортківський район)

Ла́зарівка — село в Україні, у Монастириській міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Золота Липа, на сході району. До 2020 року адміністративний центр Лазарівської сільської ради, якій було підпорядковане с. Низьколизи.

село Лазарівка
Церква село Лазарівка Церква село Лазарівка
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Чортківський район
Громада	Монастириська міська громада
Облікова картка	Лазарівка
Основні дані
Засноване	1795
Населення	502
Територія	2.205 км²
Густота населення	227.66 осіб/км²
Поштовий індекс	48340
Телефонний код	+380 3555
Географічні дані
Географічні координати	49°02′19″ пн. ш. 25°03′44″ сх. д. / 49.03861° пн. ш. 25.06222° сх. д. / 49.03861; 25.06222Координати: 49°02′19″ пн. ш. 25°03′44″ сх. д. / 49.03861° пн. ш. 25.06222° сх. д. / 49.03861; 25.06222
Водойми	Золота Липа
Відстань до районного центру	12 км
Найближча залізнична станція	Бучач
Відстань до залізничної станції	22 км
Місцева влада
Адреса ради	48300, Тернопільська обл, Чортківський р-н, м. Монастириська, вул. Шевченка, буд. 19
Карта
Лазарівка
Лазарівка
Мапа
Лазарівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Лазарівка.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Монастириської міської громади.

Населення — 502 особи (2001).

Історія

Поблизу Лазарівки виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту.

Перша писемна згадка — 1578.

Діяли «Просвіта», «Луг» та інші товариства, кооператива.

У національно-визвольній боротьбі брали участь:

• Ганна Безтільна (1926–р. см. невід.), Василь Бойко, Іван (1910–р. см. невід.), Микола (“Грім”; 1925–р. см. невід.), Михайло (р. н. невід.–1941) та Степан (1915–р. см. невід.) Глембіцькі, Василь Гранат (“Голуб”; 1926–р. см. невід.), Михайло (“Тигр”), Михайло (1929–2003) і Федір (1929–1993) Дворські, Степан Заяць, Василь Кобітович (“Канарей”; 1925–р. см. невід.), Григорій (1920–1941), Михайло та Степан (1930 р. н.) Латини, Петро Равлик (1922–р. см. невід.), Іван (1914–1945) і Степан Расевичі, Іван Рябчук (1922–р. см. невід.), Анна (1924–р. см. невід.), Василь (1922–1940) та Іван (рр. н. і см. невід.) Садівські, Іван Слобода (1929–1941), Михайло Цебрій (“Цезар”), Іван Шмирко (“Квітка”; 1924–р. см. невід.), Іван Якубовський (рр. н. і см. невід.).

Протягом 1962–1966 село належало до Бучацького району. Після ліквідації Монастириського району 19 липня 2020 року село увійшло до Чортківського району.

Пам'ятки

Є церква Перенесення мощей святого Миколая (1812, дерев'яна, УГКЦ) та Євангельська Лютеранська Церква "Стрітення Господнього" (1937).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1970), встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини (відновлений 1990), насипано символічну могилу Борцям за волю України (1991).

Соціальна сфера

Працюють бібліотека, ФАП, торговельний заклад.

Галерея

• В'їзд у село
• Церква Перенесення Мощей Святого Миколая (1812р)
• Нова церква
• Євангельська Лютеранська Церква "Стрітення Господнього" (1937).
• Сільський пейзаж

Примітки

1. . www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
2. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Література

• Броніцький М., Мельничук Б. Лазарівка // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 313. — .
• Уніят В., Федечко І., Черемхівка О. Лазарівка // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 66—67. — .
• Łazarówka 1.), pow. buczacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 617. (пол.)
• Suchodół 3.) folwark i grupa domów w Łazarówce, pow. buczacki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 536. (пол.)