Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Димитр Тончев (болг. Димитър Тончев; нар. 7 листопада 1859, Калофер, Османська імперія — пом. 20 лютого 1937, Софія, Болгарське царство) — болгарський політичний діяч, правник, науковий письменник-правознавець, революціонер, член і керівник декількох ліберальних партій. У 1884—1919 роках неодноразово обирався депутатом болгарського парламенту. У 1886 і в 1888—1891 роках був міністром юстиції Болгарії, 1894 року — міністром сільського господарства, з 1899 по 1900 рік — міністром громадського будівництва, доріг і зв'язку, у 1900—1901 роках — міністром закордонних справ і релігій, у 1913—1918 роках — міністром фінансів.
| Димитр Тончев | |
|---|---|
 | |
Нині на посаді | |
| Народився | 7 листопада 1859 Калофер, Карлово[d], Пловдивська область, Болгарія |
| Помер | 20 лютого 1937 (77 років) Софія, Болгарія |
| Відомий як | політик, правник |
| Країна | Османська імперія і Болгарія |
| Alma mater | ОНУ ім. І. І. Мечникова |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис
Народився у Східній Румелії. Навчався з 1875 року в Російській імперії: спочатку у в Миколаєві (до 1880 року), потім (до 1883 року) на юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. 1883 року поїхав на батьківщину, до Філіппополя, де служив в окружному суді, бувши суддею.
1884 року вийшов у відставку і спочатку зайнявся адвокатською практикою у Філіппополі, але в тому самому році вирішив присвятити себе журналістиці та політичній діяльності, для чого переїхав у Софію. Писав статті у різні газети та журнали, був редактором-видавцем часопису «Судебен Вестник», потім одним із засновників і редакторів органу об'єднаної опозиції проти режиму Стамболова «Свободно Слово» (1893—1894), редактором органу Радославовської партії «Народни Права» (1895—1899) і, нарешті, газети «Свободна Дума» (1901). З 1884 по 1886 входив до складу Ліберальної партії, в ці самі роки був віце-спікером IV чергових Народних зборів. З 1886 по 1907 друкувався в газеті «Пловдив». Був також депутатом у 5-х (1887—1889; у цих зборах до 1888 року був спікером), 6-х (1890—1892), 8-х (1894—1896), 10-х (1899—1900), 12-х (1902—1903), 15-х (1911—1913), 16-х (1913) і 17-х (1914—1919) Народних зборах і (Великих народних зборах Болгарії) 3-го скликання (1886—1887; до червня 1887 року був його спікером).
1885 року взяв участь у підготовці революції, що об'єднала Східну Румелію з Болгарією, і був одним із делегатів, посланих тимчасовим урядом до імператора Олександра III у Копенгаген. З 1885 до 1892 Тончев був депутатом, а в 1887—1889 роках головою Народних зборів, де належав до ліберальної партії (партії Радославова). 1886 року став одним із головних організаторів контрреволюції, що мала на меті повернення князя Баттенберга на болгарський престол. У 1887 був головою великих народних зборів, скликаних у Тирнові для обрання князя на вакантний престол, і запропонував кандидатуру князя Фердинанда, якого й було обрано.
У 1889—1891 роках був міністром юстиції у кабінеті Стамболова. 1891 року вийшов у відставку і став у рішучу опозицію до Стамболова, приєднавшись до Радославова; 1892 року боровся проти Стамболовського перегляду конституції, який мав на меті посилення влади міністрів. 1894 року, після перевороту, що скинув Стамболова, Тончев у новому коаліційному кабінеті Стоїлова та Радославова одержав посаду міністра торгівлі та землеробства, але в тому ж році вийшов у відставку. У ці роки написав кілька праць із цивільного права. Після падіння Стоїлова 1899 року, Тончев увійшов до складу ліберального уряду і був призначений міністром громадських робіт у коаліційному кабінеті Грекова та зберіг той самий портфель за прем'єрства Іванчова (1900), змінивши його трохи пізніше на портфель закордонних справ. 1900 року став дійсним членом Болгарського літературного товариства. У січні 1901 вийшов у відставку.
За часів прем'єрства Каравелова 40 депутатів унесли в народні збори пропозицію про судове переслідування всіх членів кабінету Іванчова, в тому числі і Тончева, за звинуваченням у різних діях, що мали на меті особисте збагачення (Тончева — у справі здачі казенних підрядів на будівництво залізничних вагонів), та порушенні конституції (оформлення позик і витрачання державних сум без попереднього дозволу Народних зборів). 16 травня 1901 року Тончев виголосив у Народних зборах довгу промову на свій захист. Захисне слово Тончева 16 травня 1901 року, разом з іншими промовами звинувачених міністрів, було надруковано в німецькому перекладі у брошурі Auszug aus dem Protokoll der Verhandlung über die Ministeranklagen (Софія, 1901). Як і його товариші з кабінету та по процесу (Радославов, Іванчов, Тенев), він був засуджений на 8 місяців в'язниці з позбавленням цивільних і політичних прав, але відразу ж опісля (1903) підпав під дію закону про амністію, ухваленого Народними зборами в грудні 1903 року після падіння прогресистського уряду у травні. 1904 року Тончев створив свою власну Младоліберальну партію, лідером якої був до приєднання цієї партії до Націонал-ліберальної партії у 1920 році.
Разом із Василем Радославовим і Миколою Генадієвим Тончев був провідником однієї з трьох партій у ліберальній коаліції, яка правила країною під час Першої світової війни. 4 листопада 1919 року його заарештували, після чого Третій державний суд засудив його на довічне ув'язнення як, згідно з вироком, одного з головних винуватців у втягуванні Болгарії у війну на боці Центральних держав, які в кінцевому підсумку програли, що призвело до так званої Другої національної катастрофи. У в'язниці, однак, він залишався лише до 1924 року, після чого його помилували. Вийшовши на волю, намагався брати участь у діяльності Націонал-ліберальної партії, але це бажання наштовхнулося на протест із боку її тодішніх лідерів, які прагнули дистанціюватися від старих вождів ліберальних партій, які себе дискредитували. У наступні роки Тончев відійшов від активної політичної діяльності і написав вісім томів коментарів до своєї праці з договірного права «Закона за задълженията и договорите», розпочавши роботу в 1927 році і закінчивши її незадовго до смерті.
Окремими книжками вийшли такі праці Тончева: «Коментарии върху закона за наследството» (Софія, 1893—1896), «Коментарии врху задълженията и договорит» (том I-й, Софія, 1893), «Закон за задълженията аннотированний» (Софія, 1896), «Противоконституционните закони» (1921).
Література
- Водовозов В. В. Тончев, Димитрий // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
Посилання
- Біографія [ 2 липня 2017 у Wayback Machine.] на сайті Міністерства фінансів Болгарії (болг.)
- Стаття [ 25 січня 2022 у Wayback Machine.] в Nordisk Familjebok (швед.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Dimitr Tonchev bolg Dimitr Tonchev nar 7 listopada 1859 Kalofer Osmanska imperiya pom 20 lyutogo 1937 Sofiya Bolgarske carstvo bolgarskij politichnij diyach pravnik naukovij pismennik pravoznavec revolyucioner chlen i kerivnik dekilkoh liberalnih partij U 1884 1919 rokah neodnorazovo obiravsya deputatom bolgarskogo parlamentu U 1886 i v 1888 1891 rokah buv ministrom yusticiyi Bolgariyi 1894 roku ministrom silskogo gospodarstva z 1899 po 1900 rik ministrom gromadskogo budivnictva dorig i zv yazku u 1900 1901 rokah ministrom zakordonnih sprav i religij u 1913 1918 rokah ministrom finansiv Dimitr TonchevNini na posadiNarodivsya7 listopada 1859 1859 11 07 Kalofer Karlovo d Plovdivska oblast BolgariyaPomer20 lyutogo 1937 1937 02 20 77 rokiv Sofiya BolgariyaVidomij yakpolitik pravnikKrayinaOsmanska imperiya i BolgariyaAlma materONU im I I Mechnikova Mediafajli u VikishovishiZhittyepisNarodivsya u Shidnij Rumeliyi Navchavsya z 1875 roku v Rosijskij imperiyi spochatku u v Mikolayevi do 1880 roku potim do 1883 roku na yuridichnomu fakulteti Novorosijskogo universitetu v Odesi 1883 roku poyihav na batkivshinu do Filippopolya de sluzhiv v okruzhnomu sudi buvshi suddeyu 1884 roku vijshov u vidstavku i spochatku zajnyavsya advokatskoyu praktikoyu u Filippopoli ale v tomu samomu roci virishiv prisvyatiti sebe zhurnalistici ta politichnij diyalnosti dlya chogo pereyihav u Sofiyu Pisav statti u rizni gazeti ta zhurnali buv redaktorom vidavcem chasopisu Sudeben Vestnik potim odnim iz zasnovnikiv i redaktoriv organu ob yednanoyi opoziciyi proti rezhimu Stambolova Svobodno Slovo 1893 1894 redaktorom organu Radoslavovskoyi partiyi Narodni Prava 1895 1899 i nareshti gazeti Svobodna Duma 1901 Z 1884 po 1886 vhodiv do skladu Liberalnoyi partiyi v ci sami roki buv vice spikerom IV chergovih Narodnih zboriv Z 1886 po 1907 drukuvavsya v gazeti Plovdiv Buv takozh deputatom u 5 h 1887 1889 u cih zborah do 1888 roku buv spikerom 6 h 1890 1892 8 h 1894 1896 10 h 1899 1900 12 h 1902 1903 15 h 1911 1913 16 h 1913 i 17 h 1914 1919 Narodnih zborah i Velikih narodnih zborah Bolgariyi 3 go sklikannya 1886 1887 do chervnya 1887 roku buv jogo spikerom 1885 roku vzyav uchast u pidgotovci revolyuciyi sho ob yednala Shidnu Rumeliyu z Bolgariyeyu i buv odnim iz delegativ poslanih timchasovim uryadom do imperatora Oleksandra III u Kopengagen Z 1885 do 1892 Tonchev buv deputatom a v 1887 1889 rokah golovoyu Narodnih zboriv de nalezhav do liberalnoyi partiyi partiyi Radoslavova 1886 roku stav odnim iz golovnih organizatoriv kontrrevolyuciyi sho mala na meti povernennya knyazya Battenberga na bolgarskij prestol U 1887 buv golovoyu velikih narodnih zboriv sklikanih u Tirnovi dlya obrannya knyazya na vakantnij prestol i zaproponuvav kandidaturu knyazya Ferdinanda yakogo j bulo obrano U 1889 1891 rokah buv ministrom yusticiyi u kabineti Stambolova 1891 roku vijshov u vidstavku i stav u rishuchu opoziciyu do Stambolova priyednavshis do Radoslavova 1892 roku borovsya proti Stambolovskogo pereglyadu konstituciyi yakij mav na meti posilennya vladi ministriv 1894 roku pislya perevorotu sho skinuv Stambolova Tonchev u novomu koalicijnomu kabineti Stoyilova ta Radoslavova oderzhav posadu ministra torgivli ta zemlerobstva ale v tomu zh roci vijshov u vidstavku U ci roki napisav kilka prac iz civilnogo prava Pislya padinnya Stoyilova 1899 roku Tonchev uvijshov do skladu liberalnogo uryadu i buv priznachenij ministrom gromadskih robit u koalicijnomu kabineti Grekova ta zberig toj samij portfel za prem yerstva Ivanchova 1900 zminivshi jogo trohi piznishe na portfel zakordonnih sprav 1900 roku stav dijsnim chlenom Bolgarskogo literaturnogo tovaristva U sichni 1901 vijshov u vidstavku Za chasiv prem yerstva Karavelova 40 deputativ unesli v narodni zbori propoziciyu pro sudove peresliduvannya vsih chleniv kabinetu Ivanchova v tomu chisli i Toncheva za zvinuvachennyam u riznih diyah sho mali na meti osobiste zbagachennya Toncheva u spravi zdachi kazennih pidryadiv na budivnictvo zaliznichnih vagoniv ta porushenni konstituciyi oformlennya pozik i vitrachannya derzhavnih sum bez poperednogo dozvolu Narodnih zboriv 16 travnya 1901 roku Tonchev vigolosiv u Narodnih zborah dovgu promovu na svij zahist Zahisne slovo Toncheva 16 travnya 1901 roku razom z inshimi promovami zvinuvachenih ministriv bulo nadrukovano v nimeckomu perekladi u broshuri Auszug aus dem Protokoll der Verhandlung uber die Ministeranklagen Sofiya 1901 Yak i jogo tovarishi z kabinetu ta po procesu Radoslavov Ivanchov Tenev vin buv zasudzhenij na 8 misyaciv v yaznici z pozbavlennyam civilnih i politichnih prav ale vidrazu zh opislya 1903 pidpav pid diyu zakonu pro amnistiyu uhvalenogo Narodnimi zborami v grudni 1903 roku pislya padinnya progresistskogo uryadu u travni 1904 roku Tonchev stvoriv svoyu vlasnu Mladoliberalnu partiyu liderom yakoyi buv do priyednannya ciyeyi partiyi do Nacional liberalnoyi partiyi u 1920 roci Razom iz Vasilem Radoslavovim i Mikoloyu Genadiyevim Tonchev buv providnikom odniyeyi z troh partij u liberalnij koaliciyi yaka pravila krayinoyu pid chas Pershoyi svitovoyi vijni 4 listopada 1919 roku jogo zaareshtuvali pislya chogo Tretij derzhavnij sud zasudiv jogo na dovichne uv yaznennya yak zgidno z virokom odnogo z golovnih vinuvatciv u vtyaguvanni Bolgariyi u vijnu na boci Centralnih derzhav yaki v kincevomu pidsumku prograli sho prizvelo do tak zvanoyi Drugoyi nacionalnoyi katastrofi U v yaznici odnak vin zalishavsya lishe do 1924 roku pislya chogo jogo pomiluvali Vijshovshi na volyu namagavsya brati uchast u diyalnosti Nacional liberalnoyi partiyi ale ce bazhannya nashtovhnulosya na protest iz boku yiyi todishnih lideriv yaki pragnuli distanciyuvatisya vid starih vozhdiv liberalnih partij yaki sebe diskredituvali U nastupni roki Tonchev vidijshov vid aktivnoyi politichnoyi diyalnosti i napisav visim tomiv komentariv do svoyeyi praci z dogovirnogo prava Zakona za zadlzheniyata i dogovorite rozpochavshi robotu v 1927 roci i zakinchivshi yiyi nezadovgo do smerti Okremimi knizhkami vijshli taki praci Toncheva Komentarii vrhu zakona za nasledstvoto Sofiya 1893 1896 Komentarii vrhu zadlzheniyata i dogovorit tom I j Sofiya 1893 Zakon za zadlzheniyata annotirovannij Sofiya 1896 Protivokonstitucionnite zakoni 1921 LiteraturaVodovozov V V Tonchev Dimitrij Enciklopedicheskij slovar Brokgauza i Efrona v 86 t 82 t i 4 dop t SPb 1890 1907 ros doref PosilannyaBiografiya 2 lipnya 2017 u Wayback Machine na sajti Ministerstva finansiv Bolgariyi bolg Stattya 25 sichnya 2022 u Wayback Machine v Nordisk Familjebok shved